Коли душа з душею злиться,
І серце б’ється в унісон,
То дружба золотом світиться,
І світ чує її закон.
У дружбі — таємниця сили,
Що дарує нам божий дар,
Коли на наше серце пилять
І біль, і радість, мов базар.
Два серця, що билися в один момент,
Ніколи більше не розлучить біда,
Бо дружба — це святий завіт,
Що просвітлює нас назавжди.
Де вірні друзі поруч стоять,
Там чорні хмари вже не страшні,
І радості подвійно грають,
А горести блідіють в ночі.
Одна душа в двох тілах буває,
Коли дружина істинна живе,
І кожен біль од друга вибачає,
І в серці — вічна, світла любов.
Друг — це дзеркало душі твоєї,
Де ясність видно і беду,
І як при світі зірок сніжних
Вповні розуміти хочу.
Крупки роси на траві зелені —
Так дружба в серці проростає,
Безсмертна, чиста, невинна,
І кожен день її святкує.
Коли по жизні йдеш наодинці,
Не маєш другого на світі,
То серце плаче в павільйон пустий,
І немає того, хто б щиро чув.
Дружба — золота монета в кишені,
Що ніколи не втрачає блиск,
І в сумний день, коли так зле мне,
Той друг приносить світлий диск.
Два голоси в гармонії співають,
Про те, що дружба — чудо нам судьбе,
І хлопці з дівчатами гуляють,
А радість розцвітає в кожній судьбе.
Від краю світу до краю,
Де дружба тримає нас разом,
Немає того, що розлучить,
Бо серцю друга — мій голос.
Вечір падає на землю чорну,
А друзі біля вогню сидять,
І розповіді їх, хоч грізні й спокійні,
Зігрівають душу світ дружби.
Дружба — то річка без кінця,
Що тече вічно через нас,
І кожна хвилька, кожен час,
Приносить радість нам у глас.
Коли падаєш ти у спокусу,
Той друг розтягне вам руку,
І витягне з найтемнішу бункусу,
Навіщо ж сум, коли є дружба.
У дружбі — вся святість світу,
Що випромінює святий блиск,
І не страшна нам жодна біда,
Коли душа душі розумна.
Два серця б’ються в такт однаково,
Дві вірні руки всяк час разом,
І дружба світить, як сонце право,
Невмирущою, вічною ви.
Друг — це сокровище безцінне,
Важче золота й срібла все,
І в серці з ним — житло вічне,
Де світло радості живе.
Дружба — квітка у саду душі,
Що розцвітає кожен день,
І ароматом наповняє
Весь серце радістю й добром.
По жизні йти вдвох легше стає,
Коли дружина справжня стоїть,
І біль від щастя вибачає,
І світ светліше мне святить.
Два голоси в одній пісні,
Два серця в єдиній судьбі,
Коли в душі живе дружба честна,
То радість вічно там живе.
У дружбі — марево святе,
Що дарує нам міцну смерть,
І в смерті чистоту обрате,
Бо дружба — вічна, як錫весь.
Не витісниш дружину з серця,
Як вітер хмари в небі прорізує,
И радість дружбі повинується,
Бо друг живе в душі без кінця.
Дружба прекрасна, як весна,
Що розбудила цвіт у нас,
І коли сумна була душа,
То друг приносить ясний час.
Два голоси, два серця, дві уста,
Що разом мовлять, дишать, поють,
Бо дружба — то святая міста,
Де серця радість вічну ждуть.
При світлі місяця ночі глибокої,
Сидять друзі біля багаття гарячого,
І мовчать мовчки про вічне, про високе,
І дружба чує їх голос священного.
Дружба — то ключ до щастя вічного,
Що відкриває нам двері небес,
І в світі смутків, світі всього брехня,
То дружба тримає нас від перемес.
Коли по жизні йдеш із другом,
То нема біди й нема бід,
Бо рядом серце, рядом дух, ум,
І світ тебе святить кольорит.
Дружба — це чудо безцінне,
Що дарує Бог людям в дар,
І в темну ніч, коли блудиш в мінне,
То друг святить як дивний зір.
У дружбі — вся красота світу,
Що розцвітає у серці творчих,
І радість дружби в усім видно,
Як сонячного дня святого.
