Твоє ім’я як сонечко в грудях,
гріє душу в найморозніші дні,
у пристані безсонних мук і мук
забуваю про чорні тіні.
Любов — то дим, що виється в ночі,
непевна, млава, немов тінь,
але коли я бачу твої очі,
забуваю про смерть і біль.
Твої руки — то тепло в зимі,
твій голос — музика судьби,
в тобі знайшла я вічні грами
найвищої людської любви.
В тиші ночей шепочу твоє ім’я,
зіроньки слухають мої слова,
серце палає, наче полум’я,
без тебе більше я не жива.
Кохання — то хворість і радість разом,
то радість малих ніжних слів,
то світло очей, то біль разом,
коли розходимось вперед.
Твоя любов — як ранок золотий,
як крига стає водою в полі,
як сум щасливо стає святой,
як мука стає вальси й волі.
У серці вмирають мої слова,
коли дивлюсь на твоє обличчя,
любов — то чарівниця дива,
вона навчає нас танцю й плачу.
Люблю тебе без слів, без крику,
люблю в ночі, люблю в борні,
люблю тобою весь велику
вину своєї долі й дні.
Твоя любов — то птиця в клітці,
що хоче вільного польоту,
але живу я в твоїх квітках,
забув про грань і про роботу.
Кохання — то не те, що дума,
не те, що пісні говорять,
то біль, що тихо в серці дума,
то крила, що готові літать.
В твоїх очах читаю доленька,
в твоїй руці живу я цілий,
ти мала хата, ти — поличка,
де все в мені лежить святилом.
Люблю я вас без обіцянок,
без слів про вічність і про даль,
люблю як квіткою в санчанку,
як звуком тає біль і даль.
Ночі короткі, дні як роки,
коли без тебе я одна,
серце в груді стукає звуко,
шепоче твоя мені весна.
Ти — світло в мраку боротьби,
ти — радість в розпачі і горі,
твоя любов спасає мене,
навіть коли я на краї.
Люблю тебе як ліс люблює
холодної ночи луну,
люблю як вітер колихає
відвічні листи весну.
Твоя улюблена улица,
твій сміх — то ліс на стільки верст,
твоя любов мене спасає
від смерті, від забуття верст.
В тобі живу, як в древнім замку,
де кожна стіна шепоче мне,
де сніг на крилах з грою танку
про вічність і про те, що мне.
Люблю як вітер воду хвилить,
як сонце лід розтоплює в полі,
люблю як серце мною бидить,
як радість повітря розколе.
Твоя любов — то золотая,
то тихий шепіт в темноті,
то радість, що не затихає,
то дивні, милі мені сни.
В очах твоїх живе оцеанус,
де вмирає мій біль і страх,
ти — музика, ти — в добрий ланус,
ти — світ для мене в темних снах.
Люблю не словом, а молчанням,
люблю не дійстю, а душе,
люблю молитвою розпачем,
люблю як тільки можу мне.
Кохання — то як вода чистая,
що льється з неба на землю,
то радість, що живе, святая,
то біль, що все мені велю.
Ти мене чаруєш, древний,
твій поглід — іскра в дні,
твоя любов мене, напевно,
спасає від беди і ні.
Люблю як росяна з пелени,
люблю як вітер гук політ,
люблю твоїм забезпеченням,
люблю — і рай, і боротьба.
В твоєму серці я живу,
як в хаті теплій від забув,
люблю тебе без каяття,
люблю як неба грізну гримму.
Твоя любов — то як світило,
що світить мне в ночі беди,
ти — чарівниця, чарівниця,
ти — все для мене на землі.
Люблю тебе крізь тьму років,
крізь біль, крізь радість і беду,
люблю як звуки дивних звуків,
люблю — і більше не беду.
Кохання — то священне чудо,
що дарує нам творець,
люблю тебе без мисля, без думу,
люблю до скорої вінець.
Твоя любов спасає мене,
від мороз, від всіх невід,
ти — радість, що живе в мене,
ти — чистий світ, ти — мій завіт.
Люблю як звезда світить з неба,
люблю як вітер вільний літає,
люблю як дивне, чисте чудо,
люблю — й навічно я літаю.
