Крізь дим розривів чую голос дитини,
що кличе матір крізь руїни.
На розбитій землі лежать мрії,
холодніють в грудях і вмирають.
Але ми не впадемо на коліна,
не позволимо ворогові гніта вин.
Україна живе, Україна не вмирає,
в кожній крапельці крові – воля й гідність.
В окопі холодна ніч, тиша гірша від вибухів,
думаю про хату, про дубки під вікном.
Чому світ забув про нас, чому темно й гірко?
Але серце б’ється – живу, воюю, вірю.
Завтра знову в бій, завтра нас чекають битви,
але це не страх, це – священна борба.
Ви стали символом нашої вільної держави,
ваша кров освятила грунт України.
Кожен пострілак – це голос вічності,
кожне імя героя – це світ, що не згасне.
Ми вас помнимо, ви живете в наших сердцях,
в піснях, що співатимуть наші внуки.
На дорозі фронту падають листки,
золоті листки австрійської осені.
Де-де скавулять снаряди, кричать люди,
але в серці моєму поет, не вояк.
Слова – це наша зброя проти пітьми,
верші – це акордеон перемоги.
Мати чекає, мати молиться, мати не спить,
син у траншеї, син на передовій, син мій милий.
Тисячі матерів, тисячі сліз, тисячі молитв
піднімаються до неба, до Господа.
Але мати знає – сина буде вдома,
буде перемога, буде світло.
Хай гримлять гарматні звуки над Україною,
нас не злоцять, не зломають, не утомлять.
В нас є пісня, в нас є віра, в нас є право
на землю наших батьків і дідів.
Це не просто війна, це – битва за дух,
за свободу, за честь, за святість вітчизни.
На полі брані виростає червоний мак,
символ крові, яка полилася за волю.
Кожен пелюсток – це пам’ять про загиблих,
кожен корінь – це молитва за живих.
В цьому маку вся історія України,
вся надія на світле майбуття.
З окопу бачу я небо, чисте й голубе,
і думаю – для кого я це роблю?
Для дітей, що гратимуть на траві миру,
для дружин, що обійматимуть своїх чоловіків.
Це не смерть, що я несу, це – життя,
це новий світ, що народжується в болі.
Я чую ваш клич, синове мої, дочки,
я чую вашу мужність у кожному кроці.
Ви мої захисники, мої герої, мої святі,
без вас я б упала, без вас світло б згасло.
Спасибі вам за кров, за сльози, за відвагу,
ви – моя гордість, ви – моя вічність.
Снаряд летить, гримить, рве землю,
але він не розбиває мого стиху.
Верш живий, верш вільний, верш – це чаша надії,
яку я підносу усім, хто страждає й боротьсяь.
Писання – це мій меч, слово – це мій щит,
навіки боротимусь я поезією за Україну.
Чому Боже, чому така жорстока ця війна?
Чому гинуть люди за клаптик землі й честь?
Але я знаю відповідь – тому, що свобода того варта,
тому що без неї немає душі, нема Бога.
Хай мої верші стануть молитвою за мир,
хай моя боль станеться вкладом у перемогу.
Окопні ночі – це екзамен для душі,
коли немає їжі, немає сну, немає надії.
Але є братство, є сміх серед смерті,
є людське тепло й розуміння один одного.
Це нас дає силу, це робить нас героями,
це святить нашу боротьбу й воскрешає Україну.
Нащадки мої, коли прочитаєте ці верші,
знайте – ми не здалися, не зрадили, не забули.
Ми стояли на бреші, ми дихали порохом,
але вірили в світле майбутнє України.
Ці верші – це послання з вогню, з крові, з болю,
це адреса вашого свідомого й вільного життя.
Танк гримить на білій дорозі, кидає бруд й сніг,
але не може розбити дорогу до сердець людських.
Опір має дух, а не метал, мужність не залізна,
свобода живить не паливом, а волею й честю.
Тому Україна переможе, тому ми устанемо,
бо немає сили, що б розбила душу вільного народу.
Дорогі герої, що впали на полі брані,
ваші імена будуть жити вічно в наших серцях.
Ви стали мостом між минулим й майбутнім,
між світом, що був, і світом, що буде.
Спасибі вам за муку, за жертву, за святість,
ви облік Боже України, ви её ангели-охоронці.
Замість епіграфу до цієї книги болю й мужності
напишу я імена – сотні, тисячі імен.
Кожне ім’я – це зірка, що світить ночі,
кожне ім’я – це звичайний герой, що не чекав слави.
Але слава прийде, прийде пам’ять, прийде вшанування,
бо такова справедливість історії й людської совісті.
Крізь кров, крізь слізьми, крізь жахи й муки
ми йдемо вперед до премії свободи й миру.
Кожен крок коштує нам частини душі,
але з кожним кроком ми ближче до світу без війни.
Це нелегко, це страшно, але це – наша дорога,
дорога украінського народу до світлого завтра.
На бойовій позиції хтось грає на акордеоні,
гімн України звучить серед грому канонад.
Як же це гарно, як це незбагненно вражаюче,
що людина может творити красу посеред смерті.
Ось де величина людського духу, ось де святість,
у здатності кохати й мріяти під час війни.
Ти невідомий герой, ти звичайний боєць,
але ти стояв твердо, коли настав твій час.
Ти не мав красивого імені й не впадеш у учебники,
але твоя помста буде жити в благодарності України.
Тисячі таких невидимих героїв – ось підстава нашої перемоги,
ось скеля, на якій будується вільна держава.
Мій синку, я пишу цей лист не знаючи, живий ти чи ні,
руки трьотяться, серце розривається від болю.
Але я знаю – ти боришся не даремно, синку мій,
ти боришся за мене, за мою честь, за мою землю.
Якщо судилося тобі не повернутись, знай,
я піду слідами твоїми в перемогу, в свободу, в рай.
На межі миру й війни стоїм ми, вибирая долю,
виті чи скорюватись, боротись чи здатись.
Але вибір вже зроблено, щит уже піднято,
спис уже летить у небо, де Господь нас судить.
Не шкодуємо ми, не жалумаємо, не сумніваємось,
лишень веримо й йдемо вперед крізь дим і вогонь.
Чорне небо над Донецьком, чорна ніч, чорна доля,
але й у цій темряві горять звезди надії й вірі.
Міста рухнули, домівки спалені, люди розкидані,
але дух не вбитий, душа не полонена, серце не зламане.
Українці встають з попелу, як птиця Фенікс з вогню,
і тисячу разів переможуть вони темряву й смерть.
Земля, священна матір наша, земля, що годувала нас,
тепер ти орошена кров’ю своїх синів і дочок.
Але з цієї крові виросте ліс волі й достатку,
виросте новий, чистіший, справедливіший світ.
Ми обіцяємо тобі, земле матір, ми не здамось,
ми будемо стояти на тобі до останнього подиху.
Святий крик проривається з груді мого поета,
крик про справедливість, про чесноту, про людяність.
Нащо усім ці війни, ці конфлікти, ці ненависті?
Нащо розлити кров, коли можна жити в миру й злагоді?
Але якщо вже дійшло до цього, якщо нема иного виходу,
то боротись, боротись до останнього, боротись за добро й світло.
Пронизуючий біль проходить крізь мене, крізь всіх нас,
біль утрати, біль розлуки, біль невпевненості й страху.
Але й в цьому болю є красота, є величність людського опору,
є святість жертвування за ідеал, за землю, за майбутнє.
Не будемо ми стогнати від болю, не будемо скорюватись,
будемо трансформувати біль в творчість, в силу, в перемогу.
Вічна пам’ять усім, хто впав у цій жорстокій війні,
вічна пам’ять, вічне вшанування, вічна благодарність.
Ви світи, що засвітили дорогу України до свободи,
ви герої, що вписали своїм кровю нові сторінки історії.
Нами будете пригадані, нами будете львітературі й пісні,
нами будете живі вічно в молитвах, у святощах, у сердцях.
Боже, якщо Ти є, чуй молитву нашу,
зупини вогонь, зупини кров, зупини смерть.
Але якщо ця війна повинна бути, якщо це крок до світла,
то дай нам сили, дай нам мужності, дай нам віри.
Не кривди нас, не забувай про нас,
веди нас до перемоги, веди нас до світу, веди нас додому.
