Франко Іван — Крик землі
Хай гримить залізо в небі голубому,
Хай гасить кров вогонь нечистий час,
Але до землі вернеться й до дому
Той син, що відійшов від нас.
На полі битви крик журавлів чути,
Вони летять сюди, вони летять,
З землею болю звязані в хутори,
Де матері одні уночі спять.
Костенко Ліна — Осколки пам’яті
Не буду плакати над словом «перемога»,
Коли в землі лежать молоді серця,
І світ тьмяніє від того, що дорога
Веде не до життя, а до кінця.
Але зірка горить над стрілецькими норами,
І в цій святій біді дихає стійкість нас,
Бо мужність українців — не брехня в переданнях,
А істина, що звучить в кожен скорботний час.
Бажан Микола — Батьківщина в огні
Прощай, мій край, прощай, моя святиня,
На крові твоєї травонька зійде,
Розквітне тут запізна медунична,
І слава до наслідків буде йти.
Хай досвітку стрілецьке серце дужить,
Хай в грудях честь горить святим вогнем,
Бо той, хто за Україну дужить,
Той вічно проживе серед теплих племен.
Павличко Дмитро — Звичайна смерть героя
Він впав на синій мерзлоталий снісі,
Забув про біль, забув про матір стан,
Остання дума в нього на устах, коли
Закрилися навіки синій очі врання.
Не буде повертанння до хати білої,
Не чути буде матір голосок його ніколи,
Але живе в поколінням той подвиг сильно-милий,
І світ про це розповідатиме в слові стольному й святому.
Забара Юрій — Молитва за живих
Господи, спаси хоча б половину
Тих юнаків, що вирушили в ніч,
Прошу не дай им знайти могилину,
Верни їх з тої безнадійної ночі.
На маленьких хатинках залишилась
Двір без господаря, без людей,
І кожна мати в небо коситися
Мовляв: “Верни мені дитя скоріш, швидче, скорш, скорей!”
Килимник Яків — Козак останній
Стоїть козак на сопці та дивиться,
На залізо, на грім, на день жахливий,
Остатня в нього порохова гарница,
І мов той стоїть він одинокий, сумний.
Але душою він з народом разом,
Бо смерть козака — то не кінця, а смерть в кругу героїв
І грюкне той козак останній разом,
Як віддавна грюкали українці-воєводи.
Костенко Іван — Поле битви
Де землю кровю скроплено осіннею,
Де кості білішають у земле,
Там квітнеть правда, хоч не їй потрібна
Ця жертва на забутій нам землі.
Горять вогні над мертвих попелиною,
Поюць в ночі невидяче совин крик,
І знову в строй виходить гарнізони,
До неба вмруть молитви, стоны, крик.
Рильський Максим — Мандри долею
Ідеш я стежкою, де смерть ночами
Танцює вальс крізь межу й крізь пісок,
Ведуть мене до слави через гами,
Чи до землі, де спить безвічний сон?
Хай буде мне якої б ні доля,
Хай гинути в руках чужих ворогів,
Але живе Україна вічно-вічна,
І слава про мене минеш поколінь чепурних крок.
Яковлів Павло — Сльози матері
Чорна косинка мотається в вітрі,
На хаті матер сіра голова,
Вона чекає новин — ті які часто
Несуть беду й залізну мить біди та слова.
А син лежить де-небудь у землі,
Чи ще він дишить у редутах позаду?
Матір не знає, милий її, тобі
Прошу, господи, наведіть на радість й відраду!
Герета Василь — Перед світанком
Останній час перед тим як розвідниці
Виходять у передовую ніч,
Вони пишуть письма до своєї матері,
Розповідають про батьківський двір, про печь.
Але ніхто не знає чи прибудуть
Ті листи до адреси в час холодний й мрак,
Бо многи вже до світанку не доходять,
Лежать вони в землі один до ста на льдяк.
Ткач Василь — Розповідь поранених
Лежимо разом в палаті лікарні,
І кожен розповідає про свій біль,
Про те як впав товариш поруч з ним,
І як з землею слилась його вроль.
Але в очах у кожного горить
Надія, що коли ми встанем знов,
Ми повернемось все на батьківщину,
І будем мне розповідати про той кров.
Сич Юрій — Пісня зиміючої армії
Холодна зима, снігова стена,
Морозить кров в жилах у ночі мрак,
Але духом не зломлена вона,
Українська армія, не здається ніяк.
Гріємось тільки думою про дім,
Про весну, про небо голубих днів,
Коли вернемось ми живі до них,
І буде мир на суді здоровий звів.
Лис Олег — Вічна слава
Встає зірка над загиблих могилах,
Де спить невідомих героїв полк,
На кожній честь, на кожній святість, сила,
I кожний день про них розповідає волос.
Не можна їх забути, немовливо,
Бо жертва їх — то опора нам земле,
І в кожен час вони живуть, мов дивно,
У серце нас, на воді, на вогні, в землі.
Мовчан Павло — Діти війни
Малий хлопчак носить вже гвинтівку,
Як дорослий піде на фронт з утра,
Побачив смерть, забув про батька й матір,
А очі мають вже холодний щерблина.
Це діти нашої брутальної доби,
Яких навчила смерть бути сильними й жорстокими,
Але порай беду, хай буде доля їх вільна,
Щоб знову в дитячі очі повернулась посмішка, милість, радість святкова.
Шелудько Анатолій — У редуті
Сидимо разом у редуті мрачному,
Чекаєм атаки, налету, смерті впад,
І кожен думає про те про нічне, про святе,
Про те, що май вже видав в далекій вище радість дальньої млади.
Але до атаки не причинюється,
Ми чекаєм, і холод їсть мозок,
І думка нашої так далеко ходиться,
Що не назад повертаєтса в редут, на поличку вниз, в обривок.
Яшин Юрій — Спомин про живих
Виживши в боях, я спомню все,
Кожну мить адже вона нерідко,
Виживши раз, два, три рази вже,
Я спомню про товарищів, про те як честь.
Адже живий я залишився чудом,
Або молитвою матері святої,
І кожен день я розповідаю людям
Про те як жили ми, про смерть, про боротьбу, про той Господи.
Гончаренко Семен — Легіон
Біжимо разом, як один легіон,
На ворога з піснею, з кличем, з вогнем,
Не думаєм про смерть ми, не про стан,
А думаєм лиш про святий наш дім.
І коли впадемо на поді битви,
На грудях честь, на грудях святість сяй,
То знай, що ми з повною смертю гордо-мило
Вмерли за те, щоб Україна вільна стоя й буває й буде край.
Коновалець Євген — Виклик
Я виклик кидаю врагів голосистим,
Вмерти готов я разом з однодумцями,
Бо то святіше вмерти за народ,
Ніж жити робом у світі враже мерлів, як кумири.
Приймай же смерть мою в запис вічної,
Хай буде іменем моїм щоб дишали,
І будуть діти мої, немовля малі,
Гордитись батьком, що вмер за святу стан честь, за честь, за святу честь святиці.
Удовенко Павло — Цвинтар героїв
На цвинтарі героїв вітер вахтує,
Гойдаютсь хрести простіньких мало,
Кожний крест — то батьківщини молила,
І кожна смерть — то слава, яка плаває.
Тут спять герої, що упали з честю,
З мечем на грудях, з правдою на устах,
І маємо ми обов’язок святий
Пам’ятать їх у перший день, у кожен час, у кожен миг, у кожен раз.
Дикий Богдан — Ніч перед атакою
Ніч чорна, холодна, мовчазна, жахлива,
Ніч перед атакою, перед кровавим днем,
Молюсь я до святих, молюсь молитвой пращурів,
Щоб смерть обійшла мене хоч б цей раз, хоч б цей раз святий крем.
Але знаю, що завтра, як розвітріється,
Мені судилося впасти при атаці без вбави,
То нехай буде так, то нехай буде честь,
Нехай живе Україна після мене, я готов до смерти, честь.
Береза Василь — Весна на фронті
Коли природа в ланцюзі льодяному,
Тоді ми чекаєм весни, як святої,
На фронті, де морозить до безстиму,
Весна приносить надію, надію не постійну, не залізну ніби.
Бачу перший кучерявий дюжий
Кущ зеленіти розпочав,
Біжу туди, як скажений, як бідний,
І плачу радісно, як дитя, плачу, плачу, плачу, плачу в радості сльозах.
Романенко Олег — Присяга
При запомнення героїв битв,
При слові честі, присягаю тут,
Що буду захищати мою твердь,
Що буду честю рвати мую грудь.
І коли хтось наступить на святине,
Я встану без страху, без жалю, без сліз,
І буду битись, буду грати небесні,
До той пори поки враги не здадуть з висів.
Тичина Павло — Молодечь
Молода смерть молодечі витанцьована,
В очах хлопків — блиск вогню, не страх,
Вони йдуть в смерть з посмішкою, з піснею,
Як на святкування, на гулянку, в полях.
Чи знають вони, що не вернуться,
Що смерть їх чекає за першим крутом,
Але вони йдуть, не зупиняються, крокуються,
З гордістю, з честю, з святим натхненням, добром.
Бовтів Василь — За гранями ночі
За гранями ночі, в темрі без звука,
Розвідники йдуть в ворожий стан,
Кожний крок — то ризик, то смертельна наука,
Але повинні вони пройти сей стан.
І якщо не вернуться вони до базусі,
То знай, що живи вони в Україні святій,
В кожному серці, в кожному гусі,
Що над землею нашою летить, кличе, ридай.
Шумило Микола — Пісня винищувача
Я винищувачем називаюся,
Але насправді я просто син землі,
Якого смерть и честь запанівала,
Що вирішив вмерти разом з вами, мої братам, мої любі.
Тож нехай гине враг від мене благочестива,
Нехай земля вражеська соком моєї крові п’є,
Я счастлив тим, що мав честь такую святу,
Вмерти за честь, вмерти за правду, вмерти за Україну матір.
Попович Герасим — Останній лист
Любима мамо, вибач мне, коли
Ти дочитаєш лист – я вже не жив,
Але живу я в памяти гарячой,
В сердцах народа, в історії життів.
Ростіть мого брата честным українцем,
Розповідайте йому про мене щночі перед сном,
Й коли виросте він в Героя й в батька,
То знайте – я живу в душі його святой, в його серцю, в його гальмі.
Гобун Петро — Переможна молитва
Господи, даруй нам перемогу,
Хоч ціна за неї – гори тіл,
Коли придет нам гарячу дорогу,
Ми пройдем її через весь країни круговорот.
Прошу, на небо посмотри, на нас,
На мільйони що в землі лежать,
Дай мне живым до цели дожить хоть раз,
Щоб мав я честь Украину прославити, святити вічностьми, святити праці святой.
Коцюба Анатолій — Могила невідомого
Невідомий він, безіменний, праху без,
Але відомий він у небі святім,
На могилі його – крест, піщок, простой декор,
Але дух його живе в кожним словом, в кожній дії наших твердим натхненням святим.
Рано чи пізно вся земля дізнаєтсь,
Як звали того, що тут спить в землі,
Адже слава розповідаютсь про героїв ночьми,
І кожен знайде тут свою пам’ять святу, живу, живинку вічну в святій землі.
