Моя земля, моя святиня,
Де кажди крок – святий завіт,
Де золотиться нива, сніг лежить,
І вітер пісні в голосі гуде.
Я кровлю крові для тебе навіки,
У серці носив світ твій весь,
І кожен день, як молитва велика,
Сплітав з любові суму весь.
В дорозі думаю про дім,
Про хати стрічаються в полі,
Де дух України не болить,
А радість світить крізь біль голий.
Повернуся я до коренів,
До матері земельної святої,
До тих, хто чекає, як мертвих львів,
Дітей на крилах золотої.
Моя країна – межа двох миріад,
Де борються святість та смерть,
I я стою, як часовий брат,
Щоб мертвим голосом пісню спіть.
Приходить ніч, приходить день,
А я люблю тебе, Україно,
Люблю, як в серці грає тінь,
Люблю, як вітер співає в синю.
Я чую голос діда в тобі,
Що виростав на полях України,
Що кров’ю писав мудрість долі,
I щоб забув я – загивав з синьми.
На цей голос я відповідаю
Словами, що палять, як вогонь,
І в кожне слово Україну я впускаю,
Щоб ніхто не вкрав мою любов.
Хвала землі, що мене вичала,
Хвала глинистим полям твоїм,
Що солодкий запах буйволів несла,
І вільним вітром крила світові.
Коли впаду я в землю голу,
Будуть квіти рости на мні,
І діти зберуть мою золу,
Щоб випалила плоть в душу-сни.
Любити Україну – це хрест нести,
Це кров’ю писати на камні,
Це в цілу ніч лежати не спати,
І чути крик матері в сні.
Але я буду робити це з гордістю,
Як діти на полі, як птиця в політі,
Бо немає в світі красивої радості,
Ніж Україну вірно любити.
В долині сніжній героїв кров,
У полі гроб – надгробок вічний,
Й стоїть Україна – грізна слово,
Як міцна скеля в морі значна.
Ми вам клянемось, мертві браття,
Що не здадимо землю святу,
Й дітьми завітної заради
Будуть славити вашу медлу.
Повернуся до гнізда я звідси,
До коренів, що в землі живуть,
До маминих теплих очей, що світять,
До хлібу, що на столі лежить.
Україно, моя люба мати,
Я вернусь тебе, чесно, скорість,
І буду в полі твоєму квіти,
Й квітнути буду для вічності.
Святість землі – у всякій травці,
У кожнім зерні, у золоті полів,
У песні, що дід мій співав з братцю,
У крові всієї святої крові.
Це земля, що могилу мою жде,
Земля, що матір’ю мне стане,
І коли я в землю й спіду сяду,
Я буду з нею одною, май.
Клич серця мого почуйте, люде,
Що жду на берегу морськім,
Коли з тобою, Україно, будем
Стояти разом, серцем сильні.
Де честь і слава не ганітьсь,
Де правда світить, як зірка,
Де матір вірить, не сумніттьсь,
Що буде чиста, яска мрія.
В розлуці з тобою болю дні,
Як лети крила без гнізда,
І вятрами носятьсь мрії мні,
Та волю вірю – буде врезда.
Повернусь я до золотих полів,
До хижі стрілочкою дими,
І скажу матері без слів,
Що серцем я з нею, без квітів-дими.
На землі цій – божественна мрія,
На землі цій – святість всіх святих,
Де бреду я сумом крізь розвія,
И крик коня чую в дні густих.
Україна – ти мій вісцерз,
Ти моя душа, ти моя кров,
І будь я дальний чи близ,
Я чую в серці твій зов.
В повсякденні будні мої,
В роботі, втомі і болі,
Я вспоминаю про тебе, Україно,
Як про священну, святу долю.
І в кожнім жесті, в кожнім диханні,
В кожнім слові, в кожнім звукові,
Живе невмирущого гордості сяйво,
Й сердце палає, як вугіль-скорбок.
Присягаю я тобі, Україно,
На крові, на слізах, на білому сніге,
Що буду верен, як сокіл в політі,
Що буду борцем у святій метеліці.
Не запрещу я твого імені,
Не забуду я дороги додому,
І навіть смерть не розлучить мене
З тобою, люба, в світлому домі.
Героїчна пісня в груді гримить,
Як грім в горі, як вітер в полі,
І смерть уже понад мною кружить,
Та серце мотає – вперед! – без болі.
Я син твій, Україно велика,
І честь твою хранитиму до смерти,
Й коли впаду я, як сніг на річку,
Буду в душе твоїй жити – змерти.
Молю тебе, Боже, хранити
Земельку святу цю мою,
Щоб діти мої не забули
Голос матері в чистій співоці.
Молю тебе, дай нам сили,
Щоб вільні були й щасливі,
І щоб душа наша палила,
Як факел в ночі, вічно, чисто.
Велич душі – в любові крові,
До землі, до отців, до всіх святих,
Що кров пролили на полі боротьби,
І вірю я – не марні були їх муки.
Україна моя – ти велич,
Ти слава, ти честь і святість,
І буде день, коли ми розвеличим
Твоє імення крізь всю вічність.
Золотий урожай країни мої,
Що виростає на крові святих,
Що хлібом нас кормить крізь боротьби,
І радість дарує у дні смутних.
Я кланяюсь землі, що мене носить,
Кланяюсь людям, що верні до кінця,
Й молюсь, щоб благодать нас не покидала,
Щоб світила Україна до сонця.
Чи чуєш ти, Україно, мій голос,
Що крізь тисячі років лунає,
Як дзвін на церкві в час святий,
Як пісня матері, що сина чекає?
Я вірю в тебе, я вірю в силу,
Що в серці кожного українця живе,
І буде день, коли розцвітуть крила,
І буде вільна Україна нова.
Вічне повернення – до коренів,
До матері, що в землі спить,
До поколінь, що нас закликають,
До святості, що крізь нас тече.
Я йду дорогою батьків моїх,
Крізь терни, крізь кров, крізь біль,
І знаю – буде час, коли вернемось,
Коли засіється золота ніль.
Благородство крові України –
В кожній краплі, в кожній жилі,
Що тече в серцях синів її,
У всьому, що святим гориліває.
І коли смерть станов над головою,
Як сокіл чорний в чистому небі,
Я не зберуся, не боюсь розради,
Бо честь святіша, ніж жизнь сумніхи.
Пісня про вільність гримить у груді,
Як гром, як поклик, як крик орла,
І вся душа моя до волі буде
Прагнути, мріяти, вищіти крила.
Тобі, Україно, я слово даю,
Що буду борцем, як батько й дід,
Й коли упаду я в бою святому,
Дітьми переможу я в світ.
Світ нареченої – земельки милої,
Де дух живе, де серце палає,
Де вітер білий, де небо синє,
Де правда світить, як ранок золотий.
Це світ, за який я буду боротьсь,
Це дорога, що мене кличе в слід,
І будь я хочу, чи не хочу,
Притягує мене її світ.
Чую я пророцтво в гулі вітру,
Що буде день, коли устане нація,
І крізь туман, крізь гарячу біту,
Засяє сонце нової ерізації.
І ти, Україно, восторжествуєш,
Як королева в ранку красивої,
І люде поведуть тебе з розумом,
До вершин слави, честі грандіозної.
Останнім словом буде мольба,
Останнім диханням – любов без смерти,
Останнім кроком – в обійми землі,
Останнім криком – клич про волю.
Україна, ти моя святиня,
Ти моя мрія, моя біль і слава,
Й коли впаду я в землю живу,
Буду з тобою завіки, без слів.
Завіт мій синам України,
Коли упаду я в бою святому:
Зберігайте честь і святину,
Ідіть дорогою правди й дому.
Не здавайтеся перед бурею,
Не гніться перед вітром чорним,
Живіть, як жив я – з верою,
З любовлю, з серцем благородним.
Слово останнє – це слово про вас,
Про людей, що вірять у чудо,
Про землю святу, про світлий час,
Про Україну, що буде звільнена судом.
Я верю – буде день той світлий,
Коли засяє небесна зірка,
І люде будуть вільні, безтурботні,
У царстві правди, у світлій добі.
Венок слави на голові світіння,
На серці – знак честі і болю,
На устах – молитва за спасіння,
На долі – присяга святому столу.
Україна, ти королева моя,
Ти царствуй у сердцях синів твоїх,
Й буде воскресіння, й буде крута,
Й будемо ми разом – вільні і святі.
