Коваленко Тарас — Листопад
Листя падає, як слова забуті,
Жовтеють сни на холодному ґрунті.
Осінь прийшла в моє серце, як гість,
Залишила сум та тепла вже немає весть.
Гілки голі, як розтягнуті руки,
Просять неба милості й ласки
Дощ бринить по дахах мої звуки,
І розвіюються осінні маски.
Петренко Олена — Жовтий сад
У жовтому саду моєї пам’яті
Ростуть дерева спогадів давніх.
Кожен лист — це момент кохання,
Кожна гілка — це біль невиконаних планів.
Сонце низько, як голова схиливши,
Землю грітьпрощальним променем.
Я бродю серед золота й дива,
Ловлю осінь невидимим снам.
Шевченко Василь — Передчуття
Вже холоднішає в повітрі,
Вже кличе осінь нас з навволі.
Приносить вітер сум кольори,
Розмахує крилом голі.
Я слухаю дощ, що стукає,
І серце мій гримлить в груди.
Осінь мене так звабляє,
Хоч знаю — це кінець всіх чудес.
Іванова Ірина — Колір часу
Золото, мідь, і бронза палів,
Осінь розфарбувала світ.
У кожному листку — не скарб й не вір,
А жахи втраченого літ.
Дерева роздягаються донага,
Готуються до дивного сну.
Я стою на межі дороги,
І запитую в часу: до чого все це сну?
Литвин Юрій — Ностальгія осені
В осіннім повітрі пахне грусть,
Як з дитинства знайомий запах.
Де той гарячий літній куст?
Де той безтурботний святковий хап?
Осінь — це час роздумів і мрій,
Час, коли ламаються крила.
Дивлюсь на падолисття сій,
Й думаю, як життя мною грало.
Морозова Катерина — Пурпурні сни
Листя пурпурні, як кров спогадів,
Падають на мою долоню.
Осінь — це час останніх привітів,
Час, коли вмирає радість і воля.
У саду моєї душі
Усе гримить і шумить.
Кажуть птиці з вишин: лучи,
Прощавайте, ми летимо туди.
Гордієнко Максим — Мовчання листя
Тиша осені глибока й суха,
Як мовчання двох душ, що втратили слова.
Листя падають — ні звуку, ні вуха,
Лише шепіт вітру, мов давня молва.
Я змішаю сум з холодною мрією,
Побачу в листопаді кінець та початок.
Осінь, ти морозиш мою серцеву драму,
Й лікуєш мою душу чарівним крапельком.
Бондаренко Вікторія — Востаннє літо
Останній промінь золота літа,
Гаснет у глибині осені.
Вже немає тепла в проміннях світа,
Вже байдужа земля до весни.
Я хочу впіймати досталих моментів,
Але осінь забирає мене далі.
У кожному падаючому листку відчутні
Мої мрії, що ніколи не сталі.
Кравченко Павло — Геометрія падіння
Кожен лист — це геометрія часу,
Що падає по певному закону.
Немає випадку в осінньому рясу,
Усе розрахунок, усе закордона.
Осінь вчить мене математики смерті,
Як все у світі приходить до кінця.
Але й у смерті я вбачу навіність,
Що світ живе й дихає серцем.
Сотник Олег — Рожеві хмари
Рожеві хмари над осіннім полем,
Вечір скидає свої скорбні сльози.
Я йду по дорозі, й серце мене болем,
Осінь розбиває мої життєві грози.
Де золото молоді, де срібло надій?
Осінь приносить відповідь просту:
Все відцвітає, все переходить у хрущ,
Й залишається лише голий кущ.
Панасенко Лариса — Освітлення
У осінньому світлі все інше, все нове,
Всі кольори розхристаються яскраво.
Я вперше бачу, що красо не слово,
А молчка гіркої розпуки право.
Кожний момент цінний, як золотий лист,
Що котиться в безодню забуття.
Осінь дарує мені список
Тих, що не поговоримо більше святу.
Рубець Дмитро — Зустріч з собою
В осіннім лісі зустрічаюсь з собою,
З тим, хто був, й тим, хто став.
Вітер шепче їм про мою долю,
Про те, як час у грудях мою кров мав.
Листя падають, як роки минали,
І кожна впалинка — це дивний привід
Вспоминати те, що від мене далі,
Й радіти тому, що я ще мною я, сід.
Циганенко Наталія — Мандала осені
Осінь — це мандала, котра кружляє,
Дарує нам узор з листя й сна.
У круглій танці світ розпивається,
І смерть плететься з життям сама.
Я медитую на падіння листків,
Й знаходжу мир у цьому руху.
Осінь вчить мене жити без добрих слів,
А просто дихати й слухати вуху.
Авраменко Юлія — Сіро-блакитні дні
Сіро-блакитні дні осені,
Коли небо плаче вже не вперше.
Я чекаю світла в суміші,
Але воно не наближується більше.
Холод просочується крізь одяг,
Як розчарування крізь душу.
Але й у цьому невеселому ряді
Я знаходжу красу тихої штуку.
Лисак Олександр — Золотий вихор
Золотий вихор закручується,
Несе з собою память років.
Осінь танцює й кружляється,
Й лишає в серці мою биток.
Я став старшим у цьому танці,
Впізнав красу в руйнування.
Тепер знаю, що смерть не танці,
А світ крізь призму покидання.
Томіленко Ангеліна — Голос вітру
Голос вітру шепче мою історію,
Розповідає про минулі весни.
Осінь — це час великої історії,
Коли все повертається до основи.
Я слухаю цей голос щоденно,
Й розумію, що в мені живе.
Осінь вчить мене йти впевнено,
Хоч не знаю, де мене чекає в слові.
Назаренко Борис — Крайозбір
Осінь — це крайозбір всіх років,
Коли життя платить нам борг.
У кожнім листку — мільйон доріг,
Що ми не взяли, робячи стогін.
Але й у цьому в гарячій ночі
Я знаходжу дивну надію:
Може, це не кінець, а новий почин,
І життя гарячить мене й гвоздить.
Савченко Світлана — Як листоноша
Я як листоноша осені,
Розношу сни від хати до хати.
У мох мішку — усі гнітки,
Що висіли на ліщинах осенні.
Люди беруть мої листи,
Й чита про смисл існування.
Я вже втомлюсь від цієї праці,
Але осінь кличе мене знову й знову.
Бандера Денис — Розпач на коліно
Розпач pada на коліно осені,
Скорба обіймає світ і душу.
Темні хмари висять в просинці,
І дощ стучить по цеглі й лушу.
Але й в цьому чорному сумраку
Я вбачу проміс нового світу.
Осінь кричить про смерть і знаку,
Але й про жизнь, що не уходит в ніч.
Коцюба Маріанна — Пісня листя
Листя співають свою останню пісню,
Танцюють в повітрі, як матері-дитя.
Осінь — це хор, що гримить у просінні,
Й кожна нота — це радість та шкода щетя.
Я слухаю цю пісню й плачу,
Й радуюсь одночасно й ридаю.
Осінь дарує мені це безпав міччуватися,
Й я знаю, що це найбільше, що я маю.
Олійник Ростислав — Сумирай
Осінь — це сумирай, що сміється,
Смертельна гра на ребрах часу.
Кожна миттєво переміщається,
Й коридор вибирає нас власно.
Я стою посередині цього хаосу,
Й спостерігаю, як світ розпадається.
Але й у цьому лінивому басу
Я чую голос, що не здається.
Герус Ніна — Пристань осені
В осіннім порту чекаю я корабель,
Що має привезти мені мир.
Вовк вечір гудить, мов скорбна роль,
Й я чекаю, хай біль буде мне терпен і диво.
Осінь — це пристань для втомлених,
Де кожна душа знаходить спокій.
Я опускаю якір у воду часу,
Й жду, поки буря розійдеться святой.
Ковальчук Василь — Спогади на гілці
На гілці висять спогади, як лід,
Нижче голови, вище землі.
Осінь зберігає в собі мій біль,
Й віддає його мені щодня вже.
Я ловлю ці спогади, як метелика,
Й намагаюсь повідати їх чомусь.
Але осінь мовчить, мов ангел велика,
Й залишає мене самого в сумнивому глюм.
Почуйко Юлія — Золотий листопад
Золотий листопад забуває мене,
Оповиває мене в дивний килім.
Я не спротивляюся його руке,
Бо знаю, що тут кінець мій святим.
Осінь — це послуслюги вічності,
Що приносить нам правду й смирення.
Я дякую їй за цю можливість вібити
З себе всі гріхи й стомлення.
Лебідь Юрій — Кольори розпуки
Кольори розпуки — жовтий і чорний,
Вони фарбують мою душу.
Осінь розпускається, як квітка гірко-жорна,
Й дарує мені останню кодобиту в уху.
Я не знаю, що чекає мене далі,
Але й не хочу того знати.
Осінь вчить мене жити без напалі,
Й просто дихати й спостерігати.
Марценюк Анна — Рейд вітру
Рейд вітру за моєю спиною,
Гонить мене в неизвестнованою даль.
Осінь — це час, коли серце мое будується с любо,
И раніша ярость становится мне просто жаль.
Я біжу від цього вітру,
Але він завжди наздоганяє мене.
Осінь показує мне истину в этом, сыну,
Что мы — лишь листочки в огне.
Шатило Іван — Молитва листя
Листя молиться перед своїм падінням,
Благає бога про спасіння й мир.
Осінь — це час великого страждання,
Але й часу, коли ми осягаємо сир.
Я становлюсь на коліна в осіннім лісі,
І мовлю молитву разом із листям.
Мої слова летять у вищину від крісу,
Й дарують мені спокій, что дарує крістьянством.
Бевз Марія — Апокаліпсис барв
Апокаліпсис барв розгорається над землею,
Осінь звільняє всю красу в один день.
Світ вибухає золотом, мідю й сірьзю,
И я знаю, что смерть моя не далеко уже.
Але в цій апокаліптичній краси
Я знаходжу причину для радості.
Осінь дарує нам останні дні відчаю,
Щоб ми змогли почати життя з новими частями.
