Шевченко Тарас
Мій син — це крок у майбутнє,
Що світлом розгоряється.
У нім я вижу те, про що
Коли-то я мріяв, гадав.
Його слова — як насіння,
Що в грунт впадає глибоко,
І виростає істина,
Прекрасна, чистої вода.
О, як я люблю цей погляд,
Де світ горить у вічах!
Мій син — мій гордості причина,
Мій шанс, мій вибір, мій закон.
Франко Іван
Син мій приходить вечеріти,
І в стані дещо він збуджен.
Розповідає про свій день,
Про друзів, школу, про мечту.
Я слухаю, затримавши дих,
Розумію, що час летить,
Що скоро він піде від нас
У світ великий, вільний, ширший.
Тому я дорожу хвилиною,
Коли нам разом бути можна,
Коли його рука в руці
Моїй лежить, гаряча, жива.
Коцюбинський Михайло
На світанку син просинається,
І перші його слова —
Це запитання про любов,
Про те, чому існує біль.
Я не спішу з відповіддю,
Я дивлюсь на його обличчя,
На那 жадібність у вічах,
Що хочуть світ пізнати весь.
Він — частина мене самого,
Але й особистість жива,
З своїм поглядом, з своїм путем,
З своєю вільною судьбою.
Коциловський Максим
Мій син розмовляє тепер
Про речі, що я не розумію.
Про комп’ютери, про космос,
Про те, що світ змінюється.
І я відчуваю, як старію,
Як дальше він від мене йде,
Не фізично — ні, він живе
Зі мною в одному будинку.
Але його розум літає
До місць, де я не побувам.
І це болить, і то радує —
Що син мій вільний, незалежний.
Малик Дарія
Син мій кричить уночі,
Від кошмарів просинається.
Я приходжу, беру на руки,
Його у світло затягую.
“Мамо, мамо, де ти була?”
Його голос — це моя вина,
Це моя робота, що межить,
Що не дозволяє мені бути.
Але я тут, я прийшла,
Я витираю його сльози,
І клятву даю собі знову:
Що буду більше з ним, не менше.
Олеся Олександр
Син мій просить мене читати
Ту ж казку в сотий раз,
І я читаю без докорів,
Без спіху, з чистою душею.
Адже він знає, що з кожним разом
Казка стає дещо іншою,
Що в ній з’являються нові враження,
Нові смисли, нові образи.
І я розумію, що то —
Не повтор, то — розвиток.
Що кожна ночі прочитання
Це ланка в ланцюзі любові.
Хвильовий Микола
Син мій біжить до школи,
З портфелем на спині,
Обличчя сяє від надії,
Від радості, від чистоти.
І я стою на порозі,
І дивлюсь, як він тає вдалечині,
І серце мого хлопця чую,
Як б’ється в синім небі.
О, як я хочу захистити
Цю чистоту, цей світ в ньому!
Але я знаю, він мусить
Сам упізнати біль і радість.
Поліщук Анатолій
Мій син пиtattue мене за руку,
Коли ми йдемо по вулиці.
Навкруги — світ, що дивує,
Що плаше, що радує.
Він показує на птицю,
Що летить в небі сіньому,
І запитує: “Вона летить
Додому, до своїх дітей?”
І я розумію, що він
Вже думає про дім, про родину,
Про те, що важливо бути
З тими, кого ми любимо.
Кулаков Федір
Син мій художник — розфарбовує
Мою біль в кольори веселі.
Його рисунки розповідають
Про світ, що він не знає ще.
На папері виростають
Фантазії, мрії, надії,
І я дивлюсь на це чудо
І розумію — він буде щасливий.
Бо той, хто може малювати,
Хто може світ перетворити,
Той знайде радість у темні,
Той подолає невдачу.
Стельмах Василь
Син мій розповідає мені
Про дружбу, про першу любов,
Про те, як хлопець з класу
Сказав, що він сподівається.
І я слухаю, намагаючись
Не посміятися, не дати раду,
Але підтримати його,
Показати, що це нормально.
Адже мені також було треба
Коли-то розповідати
Про перші почуття, про страх,
Про те, що світ великий і страшний.
Яценко Юрій
Син мій прошепотів:
“Тато, я боюся помилитись.”
І я присів біля нього,
Обняв його за плечі.
“Синку, помилки — це добре,
Це означає, що ти живеш,
Що ти спробував, ризикував,
Що ти не залишився в місці.”
І я бачу, як розслаблюється
Його спина, як дихає повільніше,
І я усвідомлюю, що батько —
То той, хто дає моральну опору.
Авраменко Петро
Мій син грає у футбол,
Біжить туди-сюди по полю,
І я сиджу на лавці,
Спостерігаю, підбадьорюю.
Але сьогодні він упав,
Розбив коліно в крові,
І я побіг до нього,
Розпалась моя стійкість.
Адже він — моя вразливість,
Мої сльози, моя страх,
Мій мотив просипатись
І жити, любити, діяти.
Бажан Микола
Син мій одного разу запитав:
“Тато, чому ти часто сумний?”
І я не знав, як відповідати,
Як розповісти про душу дорослого.
Але я спробував бути щирим:
“Синку, життя складне,
У ньому є радість і біль,
І треба вміть нести обох.”
І син мій кивнув розумно,
Хоча йому лише шість років,
І я зрозумів, що він вже вчиться
Розумінню та прийманню світу.
Гончар Олес
Син мій грає з конструктором,
Будує міста, замки, мости.
І я спостерігаю його концентрацію,
Його серйозність, його відданість.
Це — не просто гра, я знаю,
Це — його спосіб розбору світу,
Це — його логіка, його творчість,
Це — його подготовка до життя.
І я не втручаюсь, не прошу,
Щоб він будував те, що мені треба,
Я просто дивлюсь і жду,
Коли він повернеться до мене.
Мостовий Павло
Син мій снидает зі мною,
Розповідає про свої мрії.
Хоче бути космонавтом,
Або морським капітаном.
І я слухаю, не переривая,
І мама його теж слухає,
Ми дивимся одне на одне,
Розумів, що він — наша гордість.
Його мрії — вони святі,
Вони — його шанс на щастя,
І ми все зробимо, щоб він
Міг слідувати за своєю зіркою.
Дорошенко Дмитро
Син мій прищепляється до мене,
Коли я прихожу з роботи.
Запах його волос, його теплина,
Його смішок, його крик радості.
“Тато! Тато!” — це все, що треба,
Щоб мій день став совсем іншим,
Щоб всі невдачі та проблеми
Розтанули як сніг весною.
Я розумію тепер, чому
Люди тримаються за дітей,
Чому вони готові перевернути
Світ задля їх щастя й здоров’я.
Зінкевич Августин
Син мій уперше пішшов до школи,
У новому портфелі, у новій формі.
Я не міг сховати сліз,
Мене переповнювала гордість.
Мій малий хлопчик став учнем,
Чекає його дорога знань,
Чекають його випробування,
Успіхи, невдачі, відкриття.
І я молюсь, щоб він залишався
Добрим, чесним, чутливим.
Щоб його дорога була освітлена
Правдою, любов’ю, справедливістю.
Панч Володимир
Син мій розбив моєю улюблену чашку,
І очікував покарання.
Але я дивлюсь на його обличчя,
Об’яте страхом і розкаянням.
“Це ж просто чашка, синку,
А ти — це мне дорого.
Не плач, просто будь обережніший,
І всі будуть прощені.”
І я бачу, як він теж плаче,
Від полегшення, від любові,
І я розумію, що то —
Мій найдорожчий урок батьківства.
Винниченко Володимир
Син мій запитує: “Хто я?”
І це не проста дитячої гра.
Це — питання філософське,
Це — його пошук себе самого.
І я розповідаю йому про його родину,
Про його коріння, про його історію,
Про те, що він — частина чогось великого,
Але й окремішна особистість.
І він слухає, концентруючись,
І я розумію, що допомагаю йому
Будувати свою ідентичність,
Свій світогляд, своє місце у світі.
Клименко Софія
Моя син… не, мій син — хлопчик мій,
Росте день за днем, годину за годину.
Я намагаюся запам’ятати все,
Кожну його посмішку, кожне слово.
Адже я знаю, що все це минає,
Що років дванадцять, двадцять —
І він буде дорослий чоловік,
І моя батьківська роль змінюватися.
Тому я записую, спостерігаю, люблю,
Усвідомлюючи кожну мить,
Цінуючи його близькість,
Яка скоро буде вже у минулому.
Дніпровський Кирило
Син мій захворів, лежить в ліжку,
З температурою, з кашлем, із очима сумними.
І я шкодую за кожну карпину його болю,
За кожну сльозу на його щеці.
Я намазую йому спину від кашлю,
Даю йому чай з медом,
Сидж’ю біля ліжка усю ніч,
Слухаючи його дихання.
І я розумію, як батько береже
Своє дитину від всіх невзгод,
Як відчуває на собі кожна її рана,
Як готов підставити своє плече, свою груди.
Вовк Микола
Син мій поступив у гімназію,
Де буде вчитися англійську мову,
Програмування, математику, фізику.
І я гордий, але й боюсь.
Боюсь, що він перевтомиться,
Що втратить дитячу радість у навчанні,
Що стане просто гарячою маішною,
А не особистістю з душею.
Але я бачу його очі, яскраві від цікавості,
І я вірю, що він знайде свій шлях,
Що буде слідувати за своєю пристрастю,
І що ми його підтримаємо, як зможемо.
Павличко Дмитро
Син мій кричить на мене,
Що я його не розумію,
Що я старий і отсталий,
Що я не знаю ні про що.
І це болить, ці слова,
Але я розумію, що це —
Частина його дорозу до незалежності,
Його бунту проти моєї влади.
Тому я не крию у відповідь,
Я даю йому простір,
Я показую, що я тут,
Готовий підтримати, коли потребує.
Бедун Юрій
Син мій перший раз закохався,
В дівчину зі своєї школи.
Він не ест, не спить, не навчається,
Він лиш думає про неї.
І я посміхаюсь, згадуючи своя перша кохання,
Як це боліло, як то було чудово,
Як то змінило мене назавжди.
І я радий, що мій син це почуває.
Я даю йому поради, але обережно,
Я не хочу пошкодити його маленьке серце,
Але й хочу навчити його
Поважати й себе, й дівчину.
Костенко Лина
Син мій потратив всі свої заощадження
На подарунок друзям на день народження.
І я поговорила з ним про фінансову грамотність,
Про необхідність планування.
Але я також дивилася на його обличчя,
Яке сяло від радості дарування,
І я розумів, що він вже навчився
Найважливішому уроку — щедрості.
Тому я залишила свої слова при собі,
Й дала йому обійм, поцілунок у чоло,
Й сказала, що я гордий його сердечністю,
Його здатністю любити без обміну.
Середа Василь
Син мій привіз додому медаль,
За перемогу в олімпіаді з математики.
І дім наш став святковим,
Повним хвалебних слів, обіймів, сліз.
Але пізніше, коли всі пішли,
Син мій сказав: “Тато, але мені було страшно,
Я думав, що не зможу, що я недостатньо гарний.”
І я зрозумів, що успіх — це не впевненість.
Успіх — це переборення страху,
Це наполегливість, це вера не в перемогу,
А в самого себе, у свої сили.
І це найважніший урок, що я міг дати.
Кобилянський Борис
Син мій гуляє з батьком,
І батько наш розповідає йому
Про минуле, про войну, про страждання,
Про те, як важко було жити раніше.
І мій син слухає, серйозний,
І я знаю, що це переходить до його памяти,
Що історія нашої сім’ї,
Стає частиною його ідентичності.
І я раді, що мій син знає,
Де він походить, що його сім’я мигла через,
Що він — наслідник мужності й стійкості,
Й має цілком наслідків цей генетичний скарб.
Симоненко Василь
Син мій написав мені листа,
Хоча живемо у одному будинку.
“Тато, я люблю тебе, але іноді ти мене дратуєш.
Але це не означає, що я тебе не люблю.”
І я розплакався, читаючи цей лист,
Адже мій син навчився
Найважнішої істини в стосунках —
Що можна одночасно любити й критикувати.
Це — зріла любов, не сліпа,
Не умовна, а свідома й відповідальна.
І я горджусь тим, що мій син
Розуміє таке складне почуття.
Симоненко Василь (2)
Син мій просить мені грошей
На нові кросівки, на новий телефон, на нові гадже.
І я намагаюсь показати йому цінність грошей,
Цінність праці, цінність виборів.
“Синку, гроші заробляються важко,
Треба працювати, напрягатися, рішитись.
А потім ці гроші витрачаються швидко,
І ти залишаєшся з ніччю в руках.”
І я бачу, як він розумує,
Як змінюється його погляд на світ,
Як він починає розуміти
Зв’язок між зусиллям і результатом.
