Ти, мати-Україно, в сні мені сніш,
Коли засну на чужій землі.
Твої озера, ліси, високі гаї —
Все мне з собою в серце возьму.
Твій голос чую в шумі вітру,
Твої очі бачу в зорях ночі.
О, Україно, дивна дівчино,
Я завжди твій, і ти моя.
Коли я йду козацькою стежкою,
Коли лугами ходжу я твоїми,
Дніпровою летю я рікою,
І серце б’ється українськими думами.
О, землею, що колихала мене,
О, сторінко історії святої,
Я честю вважаю й честю вважу
Бути синам твоїм, землею золотою!
Рідна земле, козацька груди!
Ти всіх хоробрих гвалтом звеш.
В кожного серця запалаєш,
І кличеш воїнів на брань.
Ти чари мамо, ти велика,
Ти матінко, ти королева,
Українська, славна, кінь летить гарцем,
І песні лунають по селах про тебе.
Земля, земля, ти чорна мамо,
Ти пісню співаш в ночі темній.
Мені дивишся крізь завмручи
Глаза, як світло у піддубках.
Я тебе знаю кожен день,
Я тебе чую кожну ніч,
І ось я дому! Дякую небо,
Що я повернувся в ці край.
О, земле синьоока дивна!
О, килимко тоски святої!
Як добре знов стояти в нивах,
І чути вітер над собою.
Як добре слухати, як грає
Флейта птаха у гаю сонном,
І бачити, як сонце вздає
На кольорах небес законом.
Моя Україна — це не срібла, не злото,
Це вільне серце, що живе за законом.
Це хлібна нива, що тече як тісто,
Це ясне небо без хмари при сонці.
Це люди чесні, що знають про честь,
Це мова, співи, традиції давні.
О, Україно, я люблю тебе все,
І не покину рідної землі, не дам.
Я граю на серці як лютня золота,
Усім серцям співу я, що рідний край,
Мій край, що манить із синіжю світу,
Де кожна сльоза — як роса на плаї.
О, милий мій край, земле благородна,
Тебе кохаю з усіх сил душі,
І буду верний, навіки присяжний,
Допоки серце в грудях мнє тьхне.
В мені горить українське серце,
Як вогонь у ночі темній палає.
Воно б’ється в такт історії давнієї,
І пісню лунає, як комора лається.
Це серце — твоє, земле золотая,
І я готів проллять за тебе кров,
Щоб серце мої вільне лишалось,
І дух український жив вік за вік.
Матінко Україно, царице моя!
Твоя краса чарує мене дня і ночі.
На полях твоїх, в липах твоїх рідних,
Я знаходжу спокій, світло в очах.
Твоя велич творить мене твердим,
Твоя неволя робить мене сильним.
Я присягаюся перед тобою,
Завжди бути гідним сина твого.
О, землі українські, поля ваші!
Ви росте зерно для хлібу щоденного.
Ви даєте силу всім робітникам,
Що вирощують вас із любов’ю в серці.
Я славлю вас, землі святі і добрі,
Я дякую за те, що рождають ви
Людей чесних, розумних, сильних,
Які борються за волю і любов.
Де-де-де гримить пісня стародавня,
Де каже голос дідів і прадідів.
Вона гримить по всіх селах і містах,
І кличе нас до боротьби з лютою бідою.
Ця пісня — це кров України давнієї,
Це дух козацький, що не вмирав ніколи,
Це вира, що горить в кожному серці,
Що Україна буде вільна і велика.
Коли я гину по рясні вечірній,
Коли небесність стекла на землю,
Я почуваю в груді трепет світу,
І розумію, як вільним бути варто.
Земля моя, ти кличеш мене на дорогу,
На дорогу, де лучить вогонь волі,
Де люди йдуть, як хвиля морська велика,
До волі, чести, правди святої.
О, мамо, мати-Україно!
Як тобі вдячний за все я!
За те, що нам дала ти ниву,
За те, що дала нам стихію.
За те, що учила ти честі,
За те, що вчила ти любові,
За те, що дала нам здоров’я
І дала нам серця великі.
Украї, чужеземне божество!
Я можу тобі гарячий дати поклін,
Котрий іде із гіблої грудей,
З серця, що кровю твою напилось.
Ти мне святая, ти мне дорога,
Ти мне єдина, єдинственна в світі,
І я готів, за чем ти б не просила,
Все дать, всё віддавать вважу зі честю.
Коли приїду я у рідні села,
Коли побачу стар повітрі ясному,
Коли почую пісню матері своєї,
Тоді щасливий я, як царь на троні.
О, рідний мій край, прекрасна моя Україна,
О, землю мою люблю без меж і границ!
Я вернусь к тобі, наконечно, раніш чи пізніш,
І залишусь в тебе навіки, поки жива.
Через зелені лани йду я,
Крізь ліс, що шумить і поет.
На небі сонце золотає,
А серце радіє усередину вот.
О, край мій рідний, край святой!
Ти мне даруєш щаття й мир,
Ти мне даруєш сподіванний,
Що новий буде завтра день, новий мир.
Земля, священна мудрість матерія!
В тобі живе вся правда світу,
Вся красота, всі таємниці,
Що охоплюють луни чисті та святі.
Я слухаю, земле, твій голос разумний,
Я вчуся в тебе честі, правді, добру,
І вдячний я судьбі за те, що сина
Твого я є, що можу слідувати біду.
О, козаче, козаче вільний!
Ти символ честі і свободи,
Ти дух України непокірної,
Ти голос, що рікує через роки.
На кінь стрибай, беріуч списа,
В груди горить священний вогонь,
За Україну, за волю, за честь,
Вперед, козаче, на подвиг великий!
О, брати, люди України мої!
Коли ми можемо бути одне,
Коли ми можемо в серці утримати
Образ святий землі своєї?
Давайте разом будемо за волю,
За честь, за правду, за святу землю,
За те, щоб вільно дишали діти
На землі, що дали нам боги.
Дніпро, царе вод, величе мой!
Ти розповідаєш про козаків давних,
Ти висіваєш гідність в серцях,
Ти огнем вірі горіш у грудях.
О, río святой, о, синя артерія!
Ти животворна для нас, для України,
Ти кличеш нас до подвигів великих,
Ти вчиш нас вірі, честі, любові.
Я робітник у полях рідних,
Я сіваю зерно в землю матері,
Я вираств хліб для всіх братів,
І гордий я роботи цієї.
О, Україно, землю моя святая!
За тебе я готів і потів проллять,
За тебе готів все віддавати,
За тебе я живу, за тебе я праию.
О, звёзди, освітлювачі ночей!
О, світила святої України!
Ви дивитесь з небес на землю,
Й охороняєте нас від бід всіх.
Я слухаю, звёзди, ваш голос святой,
Я вчуся в вас честі й благородству,
І благодарен я судьбі великой,
Що сын я України под вашым светом.
Крізь буре й невзгоди,
Крізь гарячі звиблюдення років,
Крізь смерть і наслідження,
Йде Україна, королева держав.
О, матінко, землю моя святая!
Я вірю в тебе, мати, я святаю
Клятву, що буду вічно твій,
Що не покину тебе никогда.
Батьківщино моя, земле святая!
Як я кохаю те, що мне дала!
Як я вдячний за все, за кожен день,
За кожен вечір, за кожен светок.
Ти мамо моя, ти рідна земля,
Ти волю даруєш, честь й величіст,
І я присяжаюсь перед тобою,
Що буду синам тобі гідний й верный.
О, Україно, дивна й чарівна!
Твоя краса — це божественна,
Ця краса творить в мені величіст,
Ця краса робить мене поетом.
Я співаю твою красу,
Я маліюю твої образи святі,
І весь мир чує ‘в голосі моєму
Любов, що дарує мнє, земле святая.
На дорогу вихожу я,
Котра вести мнє до волі,
Де Україна, королева величавая,
Чекає своїх синів на подвиги.
О, дорога святая, доля моя!
Веди мнє, веди до мети святой,
Де Україна буде вільна й велика,
Де люди жити будуть в мирі й честі.
Історія твоя, земле святая,
Пишеться кров’ю, слезами, потом,
Але в тобі живе дух непокірний,
Який не спинитья ніколи, ніколи.
О, Україно, королева мов богиня!
Ти вчиш нас честі, волі, правді,
Ти вчиш нас любити, вірити, надіятися,
І ми слідуємо за світлом твого образу.
О, як я люблю мою Україну!
Ця любов – вічна, безмежна, святая,
Ця любов горить в грудях, як вогонь,
Ця любов робить мене мужчиною справедливым.
Я не можу не любити цю землю,
Я не можу не служити цій мові,
Я не можу не жити цим духом,
Що живе в Україні, вічне й святе.
