У разі дострокових виборів у Франції партія Марін Ле Пен “Національний союз” може отримати більшість у парламенті та сформувати власний уряд. Цей сценарій шокує як українців, так і значну частину французького суспільства.
Створений Жаном-Марі Ле Пеном у 1972 році Національний фронт виріс із католицького традиціоналізму, крайнього євроскептицизму та ностальгії за колоніальною величчю Франції. Протягом багатьох років партія вважалася політичною окраїною та спадкоємицею зради Петена під час Другої світової війни. Однак економічна криза та розчарування в класичній політиці дозволили руху поступово змінити свою риторику та отримати нову підтримку.
У 1990-х і 2000-х роках зростання побоювань щодо імміграції та антиелітарних настроїв допомогли ультраправим закріпитися. Спочатку партія виступала як антикомуністичний бастіон, але після розпаду СРСР головним ворогом у риториці стали США, а справжнім поворотним моментом стала інтервенція НАТО в Косово в 1999 році. Саме тоді Москва почала здаватися Ле Пену та його соратникам природним союзником проти «американської диктатури».
На початку 2000-х років Жан-Марі Ле Пен відкрито симпатизував Путіну та іншим авторитарним лідерам і зобразив російську війну в Чечні як «боротьбу з тероризмом». Ультраправа риторика зображує Україну як буферну територію, якою нібито маніпулює Захід. Вже тоді партія обґрунтовувала «регіональні інтереси» Москви.
У 2014 році, після анексії Криму, НФ отримав від Першого чесько-російського банку кредит у розмірі 9,4 млн євро. Угоду було укладено, оскільки велика частина ЄС готувала санкції проти Росії. Позика зміцнила фінансову залежність партії від Кремля. Згодом банк збанкрутував, а борг опинився в руках компанії «Авіазапчасть», яка співпрацює з російським ОПК. Станом на 2025 рік кредит не погашений в повному обсязі, виплати йдуть із значними затримками.
Проросійська риторика Ле Пен була очевидною під час президентської кампанії 2017 року. Кремль надав партії медійну підтримку через RT і Sputnik, а візит Ле Пен до Путіна в Москві став ключовим символічним жестом. Тоді ж прозвучали перші серйозні попередження про втручання Росії у вибори у Франції та використання кібератак проти штабу Макрона.
Навіть після початку повномасштабного російського вторгнення в Україну Ле Пен не називала Путіна агресором. Хоча її штаб прибрав з видання агітаційні матеріали з фотографією рукостискання з президентом РФ, сама вона продовжила говорити про «провокації НАТО» і закликала Францію зберігати нейтралітет. Члени її партії регулярно утримувалися при голосуванні за резолюції на підтримку України та виступали проти санкцій щодо російського газу.
Новий лідер Національного союзу Джордан Барделла намагається пом’якшити імідж партії. Він визнає «мужність українців» і говорить про гуманітарну підтримку, але категорично відмовляється постачати Україні зброю далекого бою. Партія систематично утримувалася від голосування за українсько-французьку безпекову угоду чи про спрямування заморожених російських активів на відновлення України.
Незважаючи на спроби дистанціюватися від Кремля, багато впливових партійних діячів залишаються проросійськими. Депутат Європарламенту Тьєррі Маріані регулярно з’являється на російських медіа-платформах, а Валеріан де Сен-Жюст, який вів переговори про кредит 2014 року, критикує санкції. Опитування Фонду Жана-Жореса показало, що виборці Національного союзу в кілька разів частіше звинувачують НАТО у війні і навіть вважають Путіна захисником «традиційних цінностей».
У січні 2025 року Еммануель Макрон прямо звинуватив Ле Пен у тому, що її партія досі має «фінансову пуповину з Кремлем». У відповідь вона покинула засідання НС. Однак реальність залишається незмінною: Франція, як ядерна держава та ключовий член ЄС, могла б під керівництвом Барделла різко скоротити підтримку України, заблокувати санкції та послабити європейську єдність – і все це під виглядом політики «нейтралітету».
