Земле святая, мати моя,
На грудях твоїх я народжений,
Твою любов я відчуваю,
Твоєю кров’ю я оживлений.
Великий Дніпро, царю водяний,
Течеш крізь землю батьківщини,
Несеш ти в морі мій голос брання,
Стільки років, стільки глибини.
Київ, Київ, град святенний,
На семи горах ти стоїш,
Золотаві куполи, вічні,
Душу українську ти носиш.
По землі я ходив босий,
Траву чув під ногами білу,
Це не просто грунт і глина,
Це святая Божа сила.
Ночі українські, чорні, чисті,
Зірки палають над головою,
В тишині лунають голоси предків,
Мовляють вони про честь святую.
Гарячий кінь мчить стрімко вниз,
Червону гриву розвиває,
Це символ сили українців,
Що в грудях палко розпалює.
Дівчина в білому намисті,
Спідниця, вишивка святая,
Вона несе обличчя України,
Вона — душа краї рідная.
В степу далеко, без границ,
Поють жайворонки світлые,
Пісні старовинні, як мір світу,
Звучать піснями святися.
Мене до себе батьківщина звала,
По ночах у снах, у мріях,
Я чув голос матері усердно,
Через всі тривоги й тривіальні.
Синій, жовтий і блакитний,
Наші кольори, наш світ,
Золотого попелу на вітру,
Це прапор наш на добрий час.
Сонцем освітлена земля,
Розквітають шумляві города,
Килим поля золотиється,
В українській гордості душа.
По землі українській милій,
По дорогам, стежкам стривожним,
Ходив я в пошуках правди,
В пошуках дома вільного.
Коли приходить бабине літо,
І листя падає на грунт,
Знаю я, що Україна спить,
Але прокинеться вона вдругіст.
Хліба людей, життя святого,
От чого живе село моє,
Кожне зерно — то праця честна,
Кожна колосся — боже мое.
Люблю я край мого народу,
Люблю його в сніг і грозу,
Люблю його в радості й скорбі,
Люблю ми вкрай, на честь і честь.
Коли завчасно прийдуть весни,
І земля просить благодаті,
Український селянин засіває,
Віру, сподівань величаті.
Церква біла на горі стоїть,
Хрест золотий до неба прямує,
Там молятися люди мої,
За волю й мир благають Бога.
Історія України давня,
Як море без дна, як ліс без стіни,
В ній шелюхи леж королів,
І кров героїв незгасима.
Відлуння слів в степах гуляє,
Слова дідів, батьків, бабусь,
Вони живуть в мові улюбленій,
І в серці горять мені очус.
Третій син України, я,
Народжений в борні й вогні,
Я несу крізь кровотечі,
Факел правди вбогі.
О Боже мій, захисти Україну,
Яку я люблю від всієї душі,
Дай їй сили переживати біду,
Дай їй волі й надії дальші.
Свобода крил у птиці чорної,
Летить вона над океаном,
Но серце його в Україні,
В краї батька й батька батька.
По ріці повільно я бреду,
Вода холодна по ногам,
Дивлюся я на береги милі,
Й плачу без сліз тутечкам.
Свіча яснокрила горить,
Освітлює мою дорогу,
Це світло України святое,
Це світло мій добрий всегдачно.
Пісня забута в куточку серця,
Пісня про золоті ночі дідів,
Я спробую нею пробудити,
Ту Україну, що в памяті грей.
Крик лебедя білого в водах,
Долинає в мої невтомні вуха,
То голос України древної,
То пісня її мудра й слуха.
Край безмежний мого народу,
От де живе душа моя,
В кожному полі, в кожній хаті,
В кожному серці й в кукуюча.
Славистів ряд сходить з далини,
З часів забутих, як би ненародження,
Вони несуть честь України,
Вони несуть світло & спасення.
Сок землі святой, що квітує,
Течет крізь всі живої твари,
Це сок України, що яскраво світлі,
Це сок, що живить мою філін.
Уривок вічності гляну,
Та вижу Україну свою,
Землю обітованої муки,
Землю любви, землю беди й боју.
