Твоє ім’я, як молитва на устах,
Горить в серці, неугасна св іча.
У кожнім виданні, у кожнім святі
Твоя любов — моя єдина благодать.
Василь Стус писав про біль любові,
Про те, що серце рвется на куски.
Його вірші — то крик душі, так грозний,
Як грім, що розколює небосвід.
Коли ти йдеш крізь світ без мене,
Я чую біль, що гниздо в грудях.
Стус учив нас любити так глибоко,
Щоб смерть сама схилила голову.
В твойх очах — весь світ, вся доля моя,
Все, що коли-небудь я просив у богів.
Любов — це вірність, це мука святая,
Це те, про що співав великий Василь Стус.
Твій голос — музика в ночі безсонній,
Твій дотик — спалах долі моєї.
Як Стус, я вірую в силу любові,
Що переносить гори і моря.
Кохання — то не квіти і сонети,
Це крик душі крізь темні все сторіччя.
Василь Стус знав цю правду святую,
Писав вірші, горячи на вогні.
В твойх руках знаходжу я порятунок,
В твойх словах — всю віру і всю надію.
Стус учив нас, що кохання — це мука,
Але мука ця делає нас людьми.
Твоя любов — розпалює мене,
Як факел в ночі, в самій тьмі найчорній.
Василь Стус про це все написав,
Про те, що кохання — святий вогонь.
У кожнім слові твоєму — влада,
У кожнім виданні — твоя напала.
Як Стус любив Україну й свободу,
Люблю тебе без проміжків, без дна.
Кохання — то не райдужні мрії,
Це крик, що розривает грудь на частки.
Василь Стус знав цю страшну правду,
Писав про біль, про радість, про беду.
Твоя присутність — це божество,
Твоя улюбленість — моя спасіння.
Стус учив нас любити так гарячо,
Щоб смерть сама здавалася ничто.
В твойх руках — мій світ, моя доля,
В твойх очах — всі сни мої й надії.
Як Стус боровся за свободу й честь,
Я борюся за тебе, за твою любов.
Кохання — то вогонь, що спалює все,
То ураган, що ламає дерева.
Василь Стус про цей вогонь писав,
Про те, що серце — вулкан любові.
Твоя улюбленість — моя религія,
Твоя присутність — мій святий причастя.
Стус знав, що кохання — то бог земної,
Що воля може зробити людей.
У ночі, без тебе, я чую біль,
Що гниздо в грудях, щоб вірвать серце.
Як Стус любив з святой страстю,
Люблю тебе без міри, без межі.
Кохання — це не прості слова, звуки,
Це вскрик душі, що рветься з глибини.
Василь Стус написав про цей вскрик,
Про те, як люди гинуть від любові.
Твій образ чарує мене денно й ночно,
Твоя душа — навіки с мною спліта.
Стус учив нас, що кохання — святое,
Що це божественна і вічна сила.
В твойх долонях — мій захист від біди,
В твойх словах — велика сила і слава.
Як Стус писав про дух неохайний,
Люблю тебе з духом неохайним.
Кохання — то война меж тілом й духом,
То перемога й разом зі поразка.
Василь Стус це знав, і в кожнім вірші
Писав про цю святую зле-добу.
Твоя любов — це світло в темноті,
Це путь, що вводит мене у спасіння.
Стус знав, що кохання — то доля,
Що мы не можем їй лиш опиратись.
У ночі на луни, я чую крик,
Крик серця, що не може мовчать.
Як Стус про біль любові писав,
Письма твоя дають мні силу жить.
Кохання — це не райдужні снаги,
Це крик той, що розривает груди.
Василь Стус про цей крик писав,
Про те, що кохання — то священна муки.
Твоя слава, твоя светлість, твоя грація,
Все це делает мене божественно святым.
Як Стус писав про вічну любов,
Твоя улюбленість — моя вічна молитва.
В твойх очах — весь світ, вся доля мира,
Все, що когда-либо я мріяв про.
Стус учил нас любити так, щоб смерть
Схилила голову перед силой любові.
Кохання — это боль, что ночью сниться,
То радость боли, то святая мука.
Василь Стус про это знал с рождения,
Писал про чувства, что могу убить.
Твоя присутність — это спасение,
Твой образ чарует мене в ночах.
Как Стус писал о боли и о радости,
Люблю тебя с той же святой страстью.
Кохання — то любовь, что жжет в груди,
То крик, что рвется из глубины серца.
Василь Стус про это вирши писал,
Про то, что кохання — вечная боль.
В твойх руках найду я спасение,
В твойх словах услышу голос судьбы.
Как Стус боролся за правду и честь,
Люблю тебя с той же святой верой.
Кохання — это война с самим собой,
Это победа и одновременно поражение.
Василь Стус это знал, и каждый его стих
Поет о боли, о радости, о судьбе.
