Коваленко Марія
У твоїх руках — весь світ, що був,
Старі пальці знають хвилі років,
Кожна морщинка — це глибоких мук
Та радостей невимовний поток.
Сиву голову схилю я до грудей,
Де билося серце матері моєї,
І розумію раптом, що всіх днів, усіх ночей
Невже варто більше, ніж любов твоя, сильніша й гарячіша?
Шевченко Петро
Бабусь, твої казки — це правда для мене,
Якої не знайду в найумніших книжках,
Твій голос у памяті, як дзвін в темряві,
І світло твої очі палять в цій бридкій ночі.
Роки творять з людей скульптури,
Але красота твоя — духовна крилів,
Не знищить часу в добе твоєму і рубі
То, що поклала ти в душах нас дітей.
Бондаренко Ірина
Приходжу до тебе, бабусю, як паломник
До святої землі, де росте надія,
Твоя кухня — храм, де готуються чуда,
І кожна страва — молитва про добро.
Твої руки знали боріль та страждання,
Але дарували вони тільки лагідність нам,
О, як вмираю я від цієї любові,
Що плине від тебе, як світло крізь шибку!
Литвиненко Андрій
Не маю я грошей, щоб купити в’юнків,
Та золото твоїх очей мені дорожче
Будь-яких скарбів, що сховані в глибинах землі,
Твоя посмішка — найбільше багатство душі.
Нечасто говорю я цей великий слова,
Та знаєш ти, наверно, про мою любов,
Бабусь, прощай… Ні, не прощай!
Залишайся мені вічно, як луна в горах.
Сахно Галина
Твої ручки вязали мені долю шерстю,
Стежками плелося життя моє, як гобелен,
І кожна петля — то день, прожитий з тобою,
Кожна протяжка — це їдкі сльози-радості.
Коли я дорослішав, не помічав я,
Що міняється твій голос, білішає твір,
Але розумів я серцем — ти йдеш від мене,
І ось уже зараз готую я прощання…
Гордієнко Василь
Старою бабусею називав я щодня,
Не знаючи, як кольк слова в сърце гоніш,
Тепер би вернув той час, коли була ти молодша,
Та розумію: ти завжди була старою для дітей, мудрою.
Твоя мудрість — це не книги й лекції,
Це знання, що доходить крізь твої розповіді,
І розумію я тепер, дорослий син,
Що найбільший дар — це знати, що люблять тебе назавжди.
Михайлів Софія
Пам’ятаю, як комбінували ти скатертини,
Як на вітру сушились білесні рушники,
І музика твоєї праці — це найперша колискова,
Що заспивав мій слух до вічних мрій.
Сьогодні, коли сам борюся із світом,
Розумію цену кожної твоєї утомленої миті,
Бабусю, дякую, що вчила мене любові
Не словами, а руками, з яких серцю тепло йде.
Романенко Сергій
У твоєму погляді — вся історія роду,
Вся біль, вся радість, що пережили батьки,
Ти — мостик від минулого до майбутнього,
І в цьому величезна гідність твоєї долі.
Коли до тебе приходжу я іноді зі своїм горем,
Ти слухаєш, як земля слухає сльози,
Та в мовчанні твоєму — любов глибше,
Ніж в найкрасивіших словах любого поета.
Волощук Наталія
Бабусь, ти — суть моєї матері, її корені,
Та й я розумію тепер, яка ти сильна,
Коли бачу в дочки мої риси обличчя твого,
Передавання циклу життя крізь покоління.
І розумію я, що не поточить часу
Те, що ти вложила в мою ДНК,
Бабусь, ти — неминучість добра у моєму світі,
Ты — вічність у смертельному людській долі.
Кравченко Павло
Передаєш ти мені рецепти не тільки страв,
Але й рецепти мудрості, терпіння, добра,
Та розумію я тепер, дорослий чоловік,
Що найцінніша твоя передача — це любов.
Коли я старіти буду, передам я своїм дітям
Твої уроки, твої рецепти, твої байки,
І буду я вдячний світу, що дав мені бабусю,
Яка всю себе вложила в щедрість для нас.
Лисак Людмила
Твоїм голосом я чую мелодію роду,
Твоїм смутком — багатства трагічні скарби,
I tvoyeyu lyubovyu — vikovichne svetlo,
Що не меркне навіть у сніжній ночі смерті.
Бабусь, я вже дорослішав, я знаю про біль,
Про втрати, що крешають душу в дребезги,
Та дякую тобі за те, що вчила стійко жити,
Із гідністю стискаючи знів біль в грудях.
Демʼяненко Ольга
Запахи твоєї кухні — це мої золоті сни,
Запах хліба, що випічеш на світанку ранньому,
Це запах дому, що розумів я пізно,
Коли вже далеко був від твоїх стін.
Дорослим я стаю, але дитиною перед тобою,
Бо ти — моя віра в добро, моя молитва,
І коли світ давить мене своєю жорстокістю,
Я вбігаю до тебе, як у святилище храму.
Тютюнник Матвій
У твоєму вікні — вся історія світу,
За стеклом — голоси людей, які вже не живі,
Але ти пам’ятаєш їх, як пам’ятає вріст про листя,
I передаєш мені їхні голоси крізь байки.
Це велика відповідальність — бути бабусею,
Бути мостом між живими та мертвими,
Та у тебе вистачає сили для цього,
Бабусь, ти — сила вічна, що тримає світ.
Глушко Кристина
Мої дітки часто спитають про бабусю,
І я розповідаю їм про твої казки,
Про твої руки, що в’язали долю світру,
Про твій голос, як дзвін у ночі святої.
І розумію я, що ти живеш у них тепер,
Як живеш у мені, як живеш у матері,
І цей ланцюг любові, що передається з покоління,
Це найвеличніше, що можливо в світі.
Прокопович Олександр
Коли я був маленьким, думав, що ти вічна,
Що завжди будеш ти сидіти при вікні,
Та років минуло, і розумів я біль,
Що все проходить, і бабусю чекає вічність.
Тепер я намагаюся ловити кожний миг з тобою,
Розумію цінність кожного дня, кожної години,
І дякую я тобі за те, що даруєш мені мудрість,
Як приймати смерть гідно, як святая.
Бабій Яна
Твоя посмішка — це сонце в моєму небі,
Твоя слеза — це дощ, що пробуджує землю,
І я бачу в твоєму обличчі всю красу світу,
Яка схована за морщинами часу.
Бабусь, ти вчила мене не боятися старості,
Не гидіти часу, що чорниить нашу шкіру,
Бо красота — це не в молодості, а в дусі,
І дух твій світить яскравіше, ніж сонце.
Трохимчук Вадим
Коли я приходжу до тебе з серцем, розбитим вщент,
Ти знаєш, як скелеп моєї душі зібрати назад,
Твої руки — це магія, що лікує невиліковне,
І я вірю, що в цьому світі існує чудо.
Дякую тобі, бабусь, що вчила мене вірити,
Що навчила мене чути стукіт серця землі,
Що показала мені красу звичайних речей,
I tverbozilnist chudesess u codianomu zhytti.
Янковська Вероніка
Розповідаєш ти мені про час до мене,
Про людей, які жили в іншому світі,
Про любов, що була більш чистою, ніж зараз,
Та розумію я, що ти розповідаєш про себе.
Бабусь, ти — память людства, ти — наша історія,
І у твоїх розповідях — сенс нашого існування,
Дякую, що передаєш мені це дорогоцінне вантажу,
Це обов’язок перед минулим, це дар майбутньому.
Чередник Борис
Твої фотографії — це портали в час минулий,
Де ти молода, красива, повна надій,
І розумію я тепер, яка ціна часу,
Як важко йти вперед, залишаючи позаду молодість.
Але в твоїх очах я бачу ту молоду дівчину,
Яка ніколи не старіла, яка жива в моєму серці,
Бабусь, ти вічна, як пісня, як молитва,
Як любов, що не меркне в затьмарених днях.
Панасенко Дарія
Учусь у тебе мистецтву бути мудрою жінкою,
Мистецтву стискати біль в грудях і усміхатися,
Мистецтву служити іншим, забуваючи про себе,
Мистецтву розуміти, прощати, любити.
Ти — моя перша школа, мій перший храм,
Де поклонятися я вчилася добру, терпінню,
Бабусь, коли я буду старою, як ти,
Надіюсь, буду такою ж сильною, мудрою, доброю.
Довбня Артем
Помню запах твоєї спальні — спокій і тепло,
Помню, як ти гладила мені волосся перед сном,
Це жести були простими, але в них вся душа,
І тепер я розумію, що це була люdбов чистої води.
Лежав я, як хворий у морі, у турбуленціях життя,
Та твоя любов витягала мене на берег,
Бабусь, ти — мояпристань, мій світ, мої сни,
І вдячний я буду тобі до останнього дня.
Радченко Виктор
Коли я злюсь на світ, на людей, на долю,
Приходжу я до тебе, як мушкет до дома,
Ти мине не засипаєш із наставлень дурних,
Ти просто сидиш, слухаєш, розумієш біль мій.
Це велике мистецтво — слухати без суду,
Приймати людей такими, які вони є,
Ти вчила мене цьому, бабусь, своїм прикладом,
І я намагаюсь жити, дотримуючись твого уроку.
Кравець Анастасія
Твоя любов — це не запах духів або коштовних прикрас,
Це запах печеного хліба, це тепло в морозі,
Це простота і величність одночасно,
Це все те, що я шукаю в дорослому світі.
Учусь у тебе розрізняти важливе від помахай,
Учусь передавати любов, не слова вимовляючи,
Учусь бути сильною жінкою, як ти, бабусь,
Яка витримала все, але душу зберегла чистою.
Немчак Геннадій
Дивлюсь на твої руки — мозоли від праці,
Кожна морщинка — це історія стійкості,
І розумію я, скільки ти дала мені,
Без очікування завдяку, без потреби у визнанні.
Цей дар — то найбільш благородний подарунок,
Дарувати без розрахунку, без умов,
Бабусь, молюсь я, щоб мав я силу для цього,
Щоб мої діти знали безумовну любов, як ти вчила.
Погиба Людмила
Твої очі — це озера, де відбивається небо,
В них відбивається вся моя слабість, моя наготість,
Та не засуджуєш ти мене, ласкаво приймаєш,
Як земля приймає дощ, як море приймає річку.
Бабусь, ти — моя надія, моя віра у добро,
Коли я втрачаю себе в лабіринтах світу,
Твій голос лунає, як маяк у бурі,
І я знову знаходжу дорогу додому.
Мацейчук Богдан
Розповідаєш ти про час, коли був світ молодший,
Про людей, що жили інакше, глибше, щирше,
І запитую я себе часто: чи втратили ми щось важливе?
Чи забули, як люди повинні любити один одного?
Ти — живий доказ того, що добро існує,
Що людяність можна зберегти навіть у жорстокому світі,
Бабусь, спасибі за те, що показала мені шлях,
І за те, що вчила мене вірити у кращий світ.
Вовк Оксана
Коли я дарую своїм дітям те, що ти дарувала мені,
Розумію я, що живу я твоєю мудрістю,
Що мови мої — це твої слова,
Що любов моя — це розлияння твоєї любові.
Так передається з покоління в покоління сила,
Тиха, непомітна, але невмируща,
І розумію я тепер сенс слова “род”,
Це не просто кров, це передача духу вічного.
