На полях золотистих, де колись гуло жито,
Тепер лежить земля, від голоду розбита.
Хліб — святиня народу, що в серці бережем,
Але голод жорстокий забирає все з нами.
Кожне зернятко — кров, кожен колос — біль,
І памʼять про голодомор не згасне ніколи, ніль.
Золоте море хліба в травні розквітає,
Та голос смерті чує кожна душа мати.
Державний геноцид — найстрашніший злочин,
Коли селюки вмирають від голоду ночами.
Хліб вже не їжа, він — святиня, спомин,
В серцях українців — невизнана панна.
Ми народ землі, що хліб вирощував світу,
Та нас обрекли на безправ’я і беду.
Голодомор — це чорне крило ночі,
Що сніг розпалює над українськими очима.
Хліб наш забирали в часи страждання,
Й залишалась лише пусткова мука й рання смерть.
По дорозі селищної ходив я і чув:
Голос матері, що за хлібом молила судьбу.
Золоте поле — невдячне, жорстоке добро,
Коли його крадуть з голодних селищ, як крові.
Людське страждання в колосі пшениці утікає,
І пам’ять про голодомор вічно в нас живе.
Солодкий запах хліба вже не нюхаю я,
Покоління голоду забув мене й земля.
Державна грабіж — це не просто беда,
Це смерть нації, її найстрашніша біда.
Хліб — це Божий дар, кожна крупинка святиня,
Голодомор — це трагедія, що вічна, божевільна.
На площах міст і сіл чути можна крик,
Крик голодуючих, що просять хліб і враження.
Урожай золотий забирають в закромах,
А селяни мрилися про скромний хліб — на стіл домів.
Голодомор — це чорна сторінка історії України,
Яку ніколи не забуваємо ми, діти й внуки.
Зернова поля стоять засичені й мертві,
Голод бліді обличчя дітей, матерів жертв.
Хліб — основа народу, що віків збирав,
Але голос влади забирав, забирав.
Голодомор — геноцид, що не визнається світом,
Але тих, що вмирали, пам’ять оберігає святим.
Пам’ять про голодомор — це ніч без зір,
Це крик душ, що вмирали від першого днів.
Хліб вже не потреба, він — символ беди,
Коли змушені діти їли землю й кору з дерева.
Голодомор — найстрашніший злочин людини,
Що на совісті держави вічна рана лежить.
Золотих полів сніг надихав мене,
Але голодомор принесли на вістьми.
Хліб наш, всіх українців, дарунок світу,
Грабіж державної влади — це смертельна битва.
Голос пам’яті лунає в кожному серці,
Голодомор — трагедія, що не забуваємо ніколи.
Селяни в полях працювали день і ніч,
Золоті колосся росли, як надія й біль.
Та голод прийшов, як лихо, як смертельний сніг,
Й забрав у людей останній хліб, останній мік.
Голодомор — революція голоду й крові,
Що розривала села, родини на половину осіб.
Пахне хлібом повітря селищ і міст,
Але той запах смерті примішується в список.
Державна жорстокість — це голодомор,
Що вбивав покоління, приносив смертельний морок.
Хліб — святиня нашого роду, що творила добрі руки,
Голодомор — ніч, що не минула досі від науки.
На дорозі селища зустрів я дитину,
Вона просила хліба, але чула ту тишину.
Голодомор прийшов, як вовк до стада,
І забрав у малят останню надіягаду.
Хліб — це святиня, що лежить у серці кожного,
Голодомор — забута, та найстрашніша божевольна.
В полях гудить пшениця, золотіє море,
Але голос смерті чує селяк в горі.
Хліб — дар землі, що родить нам для всіх,
Та голодомор робить його — символ кривав і страшних сніг.
Державна грабіж, геноцид голодом —
Це злочин, що не забуваємо ніколи й років.
Голос матері, що молить про хліб,
Лунає в ночах голодомору, як скорботний вопль.
Золоті поля приносять їм смерть,
Коли селяки не мають чого їсти, крім смерті.
Голодомор — це чорна сторінка історії,
Хліб стає символом горя, біль у серці осіб.
На селі холодна хата, розбита й пуста,
Там жила родина, але смерть прийшла густа.
Хліб — святиня роду, що піклувалась земля,
Але голод забрав все, навіть тіньку життя.
Голодомор — геноцид, що творила влада,
Й пам’ять про ту ніч вічна лежить на дна.
Селяни копали землю в пошуках зерна,
Але голодомор робив те місце — чорна і сумна.
Хліб — основа народу, що творив світ,
Та голод державний принес їм смертельний вихід.
Пам’ять про голодомор — це символ біді,
Що не забуваємо ми і внуки наші всі.
Золоті колосся стояли в полях,
Але селяки чули голос смерті на словах.
Хліб — дар Божий, святиня землі,
Голодомор — злочин влади, що вбивав люди й дітей.
Государственна грабіж — це геноцид голодом,
Що запам’яталась в серцях українців святим.
На дороге між селами чув я плач,
Це голос голодуючих, що просять Бога вдач.
Хліб — святиня, що творили руки селян,
Та голодомор забрав його, забрав святій стан.
Голос пам’яті лунає в кожній душі,
Голодомор — ніч, що вічна в нас живе ночі.
Поле золотого хліба стояло до небес,
Та голод прийшов, як лихо, як чорний вес.
Селяни вмирали від голоду, від страху й біль,
Хліб нікому не дався, лишилась тільки ніль.
Голодомор — трагедія, що розривала вкрай,
Й пам’ять про ту ніч не забуваємо й досі ми.
Золотий закромок хліба стояв замкнутий й страшний,
А селяни навколо голодували, вмираючи страшно.
Хліб — дар природи, святиня землі,
Голодомор — геноцид державної влади й мучення кріч.
Пам’ять про ту ніч живе в серцях наших,
Й голос голодуючих лунає з минулих днів святих.
На селі холодна хата, розбита вітром й снігом,
Жила там родина, але голод забрав їм усе при вигом.
Хліб — святиня роду, що творила добрі руки,
Голодомор — чорна ніч, що робила людям науки.
Голос пам’яті лунає з минулих днів,
Й ми не забуваємо жертв голодомору сріблів.
Селяни працювали на полях від сходу до заходу,
Але голодомор прийшов, як чорна вода.
Хліб — дар землі, що родить всім нам для гігт,
Та голодомор робив його — символ смерті й біль.
Геноцид голодом — це найстрашніший злочин,
Що не забуваємо ми, покоління наші всі.
На дорозі села зустрів я дитину,
Вона просила хліба, але чула ту утину.
Голодомор прийшов, як вовк до стада,
І забрав у малят останню надію гаду.
Хліб — це святиня, що лежить у серці кожного,
Голодомор — ніч, що вічна, божевільна, смертельна.
Пахне хлібом селище в часи достатку й добра,
Але голодомор принесли на вістьми беди й хвора.
Хліб — святиня нашого роду, що творила діяння,
Голодомор — чорна сторінка історії, що вічна намаганняння.
Пам’ять про голодомор — це символ беді й горю,
Що не забуваємо ми, нащадки й потомство всіх днів.
На полях громадит хліб у часи урожаю й достатку,
Та голодомор робив те місце — символ смерті й враттак.
Селяни вмирали від голоду, від жаху й потьму,
Хліб став символом біді, що розривав мріяту.
Голос пам’яті лунає в кожній душі,
Голодомор — геноцид, що не забуваємо ніколи ми.
Золоті колосся росли в полях до небес,
Але голод прийшов, як лихо, як смертельний вес.
Державна грабіж — це голодомор, це геноцид,
Що вбивав покоління, приносив смертельний вихід.
Хліб — дар Божий, святиня землі й народу,
Голодомор — ніч, що не минула досі вистю.
На селі холодна хата, розбита й мертва,
Там жила родина, але голод забрав все гіртва.
Хліб — основа народу, що творила світ,
Та голодомор робив його — символ смерті й вихід.
Пам’ять про голодомор — це вічна біль нації,
Й ми не забуваємо жертв цієї трагедії.
Селяни копали землю в пошуках зерна й хліба,
Але голодомор робив те місце — чорна й скорботна.
Хліб — святиня роду, що творила добро й праця,
Голодомор — злочин влади, що вбивав усі сповиця.
Голос пам’яті лунає з мінулих днів святих,
Й ми запам’ятаємо голодомор вічно й святих.
На дороге між селами чув я плач дітей,
Це голос голодуючих, що просять Бога й змін.
Хліб — дар природи, святиня людей й землі,
Голодомор — геноцид державної влади й біль.
Пам’ять про голодомор — це символ беді й скорботу,
Що не забуваємо ми, нащадки й потомство з лютих днів святых.
Золотий закромок хліба стояв замкнутий й страшний,
А селяни навколо голодували, вмираючи гарячо й ясний.
Хліб — святиня роду, що творила світ,
Голодомор — чорна ніч, що робила людям вихід.
Голос пам’яті лунає в кожній душі,
Й ми не забуваємо жертв голодомору досі ні.
