Любов як світ
Любов — це світ, що вибухає в грудях,
Як зірка падаюча в ніч,
Костенко знала про такі чуди,
Писала про них — не сказать, не мовчать.
Серце на сторінках
На сторінках її віршів живе
Любов, що палить, мов весна в крові,
Костенко дарувала мне любов —
Через слова, крізь біль, крізь мови кров.
Тиша закоханих
У тишині закоханих сердець
Горить вогонь, що вічний, як світ,
Костенко звала це вічний танець,
Де смерті й часу більше немає вже слід.
Крок за кроком
Крок за кроком йду в твій світ,
Як Костенко крок робила в пісні,
Любов — це не слово, не світ,
Це дихання, що робить нас люди, — не гасне.
Два сердця
Два сердця бються в унісон,
Як рядки в поемі живій,
Костенко чула цей закон —
Любов живе лиш в двох, не в одній.
Вогонь без попелу
Вогонь без попелу горить
У грудях тих, що хтось любить,
Костенко знала цей сюжет —
Любов спалює, але не гасне вже слід.
Крізь роки
Крізь роки йде любові звід,
Крізь біль, крізь радість, крізь мовчання,
Костенко писала про такий льот —
Душ двох в єдине запалення й танення.
Письмо без адреси
Письмо без адреси летить
До того, кого серце жде,
Костенко знала — біль горить
Гарячіше, коли любов в беді.
На межі світів
На межі світів стою я,
Де Костенко сліди знайшла,
Любов — це межа буття і не-я,
Де втрачаємось і знаходимось ми вся.
Симфонія серця
Симфонія серця звучить
В кожному рядку її творень,
Костенко слухала, як жить
Любов — не як вірш, як вогонь у грудях ночей.
Дотик душ
Дотик душ — це миттю вічність,
Як у вірші Костенко читав,
Любов — це не тілесна лічність,
А те, що душу розпалює в ночах.
Слово як дотик
Слово вимовлене — як дотик,
Що розпалює в грудях вогонь,
Костенко знала цей сюжет чистий —
Любов приходить сюди, де смертельна біль.
Пісня без слів
Пісня без слів звучить в душі,
Коли кохаєш без надії,
Костенко чула ці верші —
Що біль любові гіркіший за смерть, та живіший за радість.
Два імена
Два імена шепчу в ночі,
Як Костенко шепотіла в день,
Любов — це коли хтось рече
Твоє ім’я, і вмирає твоя біль.
На грані
На грані смеху й сліз стою,
Де Костенко дорогу чала,
Любов — це гра, в якій я грою,
Де кожна програш — перемога вся.
Вічна пісня
Вічна пісня про любов звучить,
Як мантра в серці моєму,
Костенко знала — біль горить
Красивіше, ніж радість у світі цьому.
Крізь туман
Крізь туман часу йду я,
Слідом за Костенко в льоту,
Любов — це туман буття,
Що одночасно каже мне правду й брехню про жито.
Два крила
Два крила виростають з рук,
Коли в душі горить любов,
Костенко чула цей звук —
Коли летять два серця, розбиваючи небес основ.
Шепіт ночі
Шепіт ночі розповідає
Про двох, які один одного жде,
Костенко слухала й писала —
Що це найсолодший жаль, що вмирати, коли живеш.
Безповоротність
Безповоротність часу губить
Той миг, коли вперше сказав: люблю,
Костенко знала — серце рубить
Цей момент, коли все змінюється в житті разом.
Божественна мука
Божественна мука любові
Горить у грудях мовчазних,
Костенко писала про це в своїй крові —
Що кохання — це муха божественна, вразлива й дика.
Тканина душі
Тканина душі напита кров’ю
Любові, що палить крізь роки,
Костенко знала про цю основу —
Що серце витримує лиш ті удари, що від руки любого.
Відголос в душі
Відголос голосу твого
Лунає в серці день і ніч,
Костенко слухала про те,
Як біль любові робить нас людьми, не королями.
Єдиність
Єдиність двох — це вся святість,
Що світ забув в своїй беді,
Костенко шукала такість —
Де два стають одним під звездами в ночі.
Тлуми серця
Тлуми серця — це те, що лупить,
Коли вмираєш кожну ніч від любові,
Костенко знала, що це світу справи —
Що найбільш живі люди — ті, що наймертвіші від любові.
На порозі вічності
На порозі вічності стою,
І серце мне питає: чого?
Костенко знала цю беду —
Що в кохання немає відповіді, крім правди й вогню.
Космос в грудях
Космос в грудях палає світом,
Коли кохаєш без контролю,
Костенко чула цей рецит —
Що любов — це світ, розпалений крізь ціле буття.
Порожність з твоєю присутністю
Порожність з твоєю присутністю
Робить мене більш живою, ніж я,
Костенко писала про цю суть життя —
Що в самоті з любого ми находимо всю цілість.
Останнє слово про любов
Останнє слово про любов
Буває завжди першим в грудях,
Костенко знала цей закон —
Що кохання вічне, як вода, як вогонь, як біль у руках.
