Козак Запорізький
Як сокіл вільний над степом летить,
Козак запорізький землю святить.
На конику чорному мчиться в ночі,
З шаблею блискучою світлять очі.
Землею предків дух його пікний,
На Січі славній він воїн великий.
Не боїться смерті, ні ворогів ста,
Вільний козак — це вся його мрія-мета.
Січ Запорізька
Приходили козаки до рідної річки,
На березі святому палили костки.
Пісні співали про славу, про волю,
Віддавали для батьківщини всю долю.
Січ гарячих вогнів освітлювала,
Де душа козацька вільно гуляла.
Між дубами, де мури стояли стійко,
Жили витязі честю й великою дійко.
Козацька Слава
У серцях козаків гоління пісень,
Про битви минулі, про славу-чудесень.
Шабля як молода гімнастика змій,
Вони йшли на врагів — це був козацький щит.
На полях Буга й Самаркою мчались,
З турецькими ордами в боях тинались.
Кров за кров проливали, але духом вільні,
Козацькі роди були борці кровні.
Конярі Вільної Січі
Позаду лишається селище мале,
Козак скакує в степ, де його чекає й далі.
На конику вороному, з щитом на спині,
Мчиться воїн в бій, в своїй долі кровавій.
Січ його закликає через тисячі верст,
Там братство козацькі, там змоління верст.
У вогні костра збирались товариші,
Планували боротьбу з ворогами нашими.
Останній Козак
Сиджу на кургані, мечем оперевшись,
Вже не молодий я, часом я бородою.
Дивлюсь на степи, і серце мені кровавить,
Бо вже вмирає слава козацька світло.
Коні наші падають у боротьбі кровавій,
А вороги наступають з кожного боку.
Але дух козацький не вмирає ніколи,
Він у вітру степу, у вільній просторі.
Матері Козаків
О, матінко, чекаєш ти сина?
Він гарячиться в Січі козацькій.
На морозі, в снігу, по подорожах длинних,
Думає про батьківщину й волю.
Матері козаків чекають на вороті,
Перебираючи чотки, молячись святим.
Але знають вони, що їх сини геройські,
Не вернуться живі із битви в край далекий.
Багатство Козацьке
Не золото та срібло — це все марнота,
Багатством козака є меч та кінь його,
І воля у степу під відкритим небом,
І честь, що берігли від предків до нас з дедом.
Козаки знали ціну свободи цінної,
За неї віддавали кров свою безцінну.
У боях з ворогами вони кріпліли духом,
І славу здобували робою та рухом.
Козацька Пісня
Гей, козаки, гей, друзі мої!
Приходьте скорше у рідні краї.
На коням чорних поскакуємось,
По степу вільному розбігаємось.
Шабля блищить у сонячне світло,
Врагам козацьким — вже їм не світло!
Вистоїмо ми, не здамись ніколи,
За волю, за честь, за безцінну долю!
Козак і Смерть
Коли смерть приходить на поле бою,
Козак не відчиняє перед нею враження.
Бо він живий не тільки тілом своїм,
А й духом, що вільний не зникне, не спить.
На коні коричневому мчиться в ніч,
Не боячись упалу, шанси чи опісля.
Козак — це герой, що героїв рожджає,
Через боротьбу його дух зростає.
На Січі
Повний місяць світить на річці,
Козаки сидять у наметах,
Розповідають про битви святі,
Про славу давніх часів багатої.
Молоді козачата слухають,
Мріючи про подвиги славні,
Що їх чекають в боротьбі важкій,
Проти ворогів в часи мрачні.
Козак Сніжний
У снігу білому, під небом синім,
Козак їде, як привид тихий.
На вулиці холодній, де мороз кусає,
Він думає про славу козацьку й крає.
Його шабля холодна як лід в річці,
Але серце його гарячить,
Бо знає він, що для волі й честі,
Нема місця відступу та тісні.
Козацька Честь
О, честь козацька, священна святиня!
За неї проливалась кров, нема скінця.
По всіх степах України, де вітри гуляють,
Тінь козаків павлих ще й досі порхають.
Вони жили й мерли за волю, за право,
За право на вільне життя й розповість славу.
Козацька честь — це святиня святая,
Що від врагів боронила край свій, не бідая.
В степу
Гарячий вітер розвіває дим,
Що йде від вогню в степу батькови.
Козаки сидять коло вогню святого,
І співають пісні про славу давню.
На них чорні очі, вуса чорні чорні,
Шрами на тілі від боротьби горної.
Але дух їх світлий, як сонце й зоря,
Не витримає їх ніяка гроза-гора.
Козацька Ніч
О, ніч! О, ніч козацька дива!
Коли в степу гоян та мова,
Коли табор запалюється в полі,
І козаки гарячіють в гульні-волі.
Пісні, крики, конярня зржання,
Світло факелів, вогню танці й сяння.
Але ніч та ж не вічна, прийде й ранок,
І знову козак піде в дорогу-нанок.
Меч Козацький
Меч козацький — не просто знаряддя войни,
Це святиня, що передавали з батьком сину.
В меча того кров ворогів та слові святій,
История України вся вписана в клей.
Козак любив свій меч, як коня й коня душу,
Бо меч той їх спасав в беді й у грізній крушу.
Меч козацький блищав на сонці, як зоря,
Й наводив на врагів страх, сум і беда, гора.
Козак Старий
Сидить козак старий на куреню білім,
Дивиться на степи, окружений тиглем.
Йому вже років много, й сила йде з рук,
Але дух козацький не знав ніколи мук.
Розповідає внукам про битви давніші,
Про славу козаків й про часи страшніші.
І чує він в розповідях своїх голос,
Голос предків давніх, голос честі й волос.
Запоріжжя Поля
На запоріжжях полях, де стебло дикої трави,
Коні козаків палали вогнем, ніби сне-слави.
Там було чути зжицло, й пісні й звуки боротьби,
Де козаки боронили від ворогів святі долі, сліди.
Запоріжжя поля — це святиня козаків навіки,
Де горіли вогні свободи й честі великої.
Там козаки живили дух волі у степу,
Й боронили его від врагів й темно, від бідо-хід.
Козацька Доля
Козак народжується в степу вільному,
Живе й умирає за волю безцінну.
Його доля — це боротьба, це честь та слова,
Це рідна земля, що дражить серце йому вічна.
Козак не знає розкоші, багатства, матеріяльної блаженства,
Але знає він волі, честі, духу й геройства.
Його доля — це доля Батьківщини, що любить він,
За яку готов любить й вмирать навіки вічний.
Козаки На Схід
Коні мчать на Схід, їдять козаки,
В степу гарячому, де вітри, враки.
Вони йдуть туди, де ворог закладає,
Де слава чекає, де геройство сяє.
На Схід, на Схід, на Схід мчать козаки,
З мечами й щитами, з задором й враки.
Вони не знають, чи повернуться назад,
Але знають чітко — це їхній солдат.
Дух Запорізький
О, дух запорізький, що живиш козаків,
Що дивиш їм в очі й спасаєш від світа!
О, дух той святий, що ніколи не зник,
Що й досі живе в кожній серці козак-утік!
Дух запорізький — це дух волі й честі,
Це дух боротьби й героїчної честі.
Він живе в предків могилах й у снах,
Й вирує в козачих сердцях й безбрехано.
На Річці Дніпро
На річці Дніпро, де течіють хвилі святі,
Козаки катаються у нічну, мовчки й мваті.
Дніпро розповідає історію давню,
І козаки слухають його голос й славу.
Дніпро бачив козаків в боях і в перемозі,
Бачив кров, що лилась, й останні слези.
Але Дніпро знає, що дух козацький вічний,
І буде жити в него, поки в світі річка тече річ-ічна.
Козак У Битві
В битві гарячій, де гукають крики й шум,
Козак розбиває рядів ворожих жом.
Шабля його крутиться, як вітер в степу,
Врагам наводячи жах, страх й смертельну жду.
Козак не думає про смерть у момент той,
Думає тільки про волю й про дім цей далекий, святой.
За рідною землею, за честю й честю святий,
Козак вводить на врагів смерть, вибір й страх-хулай.
Запоріжці
О, запоріжці, витязі вільних полів!
Ви славою повні, як степи колосом.
Ви боронили край від врагів й напастей,
І честю козацькую розкриваєте ваші гласести.
Запоріжці — це гордість України святої,
Це героя, що боронили край свої.
Їх поміня вело чекати геройської песні,
В вічність увійти геройством й честю несмертною.
Козак На Вороні
На вороному коні, мов на хвилі чорній,
Козак мчить в ніч через степ далекий й важкий.
За ним гукавки ворогів, але він летить далі,
Невловимий, як сокіл, свободи й невдачі.
Вороний кінь — це його брат, його душа й витяг,
Разом вони долають дороги й безмежні пустелі.
І козак з конем одне ціле, одна воля й дух,
Що несе свободу й честь крізь ніч, до світло-ух.
Козацька Пісня На Вітрі
На вітрі степу розносяться слова козацької пісні,
Про славу, про волю, про битви й про честь не-меркні.
Пісня та літає крізь степ, крізь гори й долини,
Нагадуючи людям про козацькі й святі долини.
Коли вирує вітер, то чути голоси козаків,
Коли світить місяць, то видно тіні героїв.
Козацька пісня — це голос душі й святиня,
Що передається з покоління в покоління святиня.
Козаки На Чорному Морі
На Чорному морі, де хвилі чорні й гарячі,
Козаки плавляють на чайках, вільні й без страхи.
Вони ловлять турецькі караваци й тягнуть здобич,
Й розносять славу козацьку по морю, землі й небич.
Козаки на морі — це герої морські й звільнені,
Що боронили край від турецьких загарбань.
На морі вони чували, як вороги й враги,
Але чувою козаків святою шабля й меч й смаги.
Герой Козацький
Герой козацький — це той, що не зна страху й сумління,
Що готов для волі й честі дати плоть й й кровління.
Він молод, він сильний, він вільний, як птах в небі синім,
Він мрія своєї матері, її честь й честь розічним.
Герой козацький живе й умирає на полі,
Але пам’ять його світить вічно з народом в волі.
Його ім’я переходить з покоління в покоління,
Й козацька честь і слава розносяться крізь цивілізації.
Козацька Молодість
Молода кров козацька кипить у жилах,
Молоди очі, що сяють героїзмом й сідих.
Молоді козаки готові на подвиги й битви,
На славу й честь, готові в боротьбу й лютісні кольки.
Козацька молодість — це час, коли дух розквітає,
Коли душа козака вільно порхає й літає.
Молоді козаки — це майбутнє України святої,
Що буде боротися за волю й честь, за край далекий, святой.
