Січень приходить із холодом і тишею,
коли душа стає крижаною глиб.
У вікні гранична біль і вишня
забутих снів, що їх вже більше нема.
Святкові дні позаду лишаються,
як сліди на снігу після весілля.
І в першому місяці року починаються
нові біль, нові грохи і келія.
Холодна вода розбиває дзеркало,
де ти бачив обличчя молодості.
Січень — це виповідь без пиття,
місяць, що учить смиренності і простоти.
Лютий дме крізь серце холодною стрілою,
найкоротший, але найстрашніший місяц року.
Любов і ненависть змішуються тут в одну мелю,
як сніг із брудом на шляхах далеко.
День святого Валентина — це солодка брехня,
коли ми лжемо один одному в обличчя.
Справжня любов — це не квіти та ганчірки,
а здатність побути в темряві без маячення.
Лютий вчить нас холодної чесності,
що в лютому помирають останні надії весни.
Це місяць без крас, без цяток красоти,
де залишаються лише струни серця, натягнуті в паутині.
Березень — це коливання на межі,
коли зима ще сипле біле золото,
а весна уже дихає в кущі, у листи, у хмари.
Неповнота міяча, як душа дорослого.
Я чую капель на даху — капель часу,
як років плине через вічність моєї смертності.
Ще не прийшла весна, але вже піддаються розпачу
останні снігові fortificaції холоду.
Березень — це мить вибору: бути ли весною,
чи лишатись зимою на навіки у душі?
Цей місяць навчає нас цінити серединку,
де зустрічаються дві правди — тепло і холод разом.
Квітень несе аромат забутого покоління,
квіти розквітають, як спогади про молодість.
Але за красою цієї весняної революції
криється біль зрілості і свідомості неминучості.
Весна — це не радість, як казали нам в дитинстві.
Весна — це свідоцтво нашої самотності,
коли все оживає, а ми лишаємось старіючи,
спостерігаючи, як світ нас залишає позаду.
Квіти цьогоріч видаються менш запашними,
сонце мріє теплішим, але серце холоднішим.
Квітень — це місяць іронії природи,
що дарує жизнь тим, хто її вже не хоче.
Травень приходить із золотим обіцянням,
але обіцяння ці — тільки для молоді.
Дорослий, вивітрений часом, знає:
що квіти зав’ядають, а мрії забуваються.
Цей місяць люблять закохані й поети,
але я люблю його за сум, за меланхолію.
Травень — це останній месяц весни,
передчуття літа, коли почнеться справжня праця життя.
У травні я відчуваю на своєму тілі
сліди років, що пройшли крізь мене, як вітер.
Травень — це місяць переоцінки всього,
що ми вважали важливим у молодості.
Червень — це розпалювання літа, жару, страсті.
На позір це місяц радості і легкості,
але для дорослого серця це час запеклих сумнівів
і переддужбинних осяяннів смерті.
У червні я вспоминаю ті річні,
коли я вважав себе безсмертним дітям.
Сонце палить сильніше кожного року,
а я піддаюся його жару все легше.
Червень дарує нам найдовші дні,
але й найтемніші думки про скінченність.
Це місяц розпусти і безумства,
де ми тікаємо від своєї самотності у вихорі життя.
Липень — це розпалювання, це вулкан.
Місяц, коли жара стає матеріальною,
і дорослий розуміє, що смерть теж матеріальна,
що вона чекає його, притишена у тіні.
У липні ми не можемо втекти від істини,
від знання, що кожен день — це крок до кінця.
Цей місяц вчить нас палити, як свічки,
що знають про свою кінцевість і світять ще гірче.
Липень — це місяц, коли час звисає над головою,
як тепло над пустелею. Ми потіємо у липні,
потіємо від страху, від утоми, від розуміння,
що це все колись закінчиться.
Серпень — це зниження, це спадання температури.
Щось закінчується в цьому місяці,
щось вмирає, щось відходить від нас назавжди.
Серпень — це місяц жалоби.
Ми збираємо останні плоди літа,
як старики збирають останні спогади.
У серпні солодкість часу стає гіркою,
і ми усвідомлюємо, що життя — це швидкоплинна річ.
Серпень перешіптується з вереснем,
переказує йому історії про минуле літо.
Це місяц переходу, роздумів, усамітнення.
Серпень вчить нас відпускати те, що нас колись радувало.
Вересень — це повернення, але не в молодість.
Вересень — це повернення до реальності,
коли сни літа розсіюються, як туман над річкою.
Листя жовтіє, як лиця людей у осені років.
Цей місяц пахне смутком і припинення.
Діти йдуть у школу, але ми ідемо в життя,
яке більше не дозволяє нам помилятися,
яке вимагає від нас дорослості й вибіру.
Вересень — це місяц осяцнення і холоду,
коли ми розумієм, що літо вже ніколи не вернеться.
Це час переоцінки дорослого розуму,
що дізнався правду про проходження часу.
Жовтень палить нам очі золотом,
як останній суд божий над людськістю.
Листя падають, як роки, як люди, як сни.
Жовтень — це місяц смертельної красоти.
У жовтні старіємо мы бистро,
сніг уже чекає за горизонтом,
і ми знаємо, що не повернемось назад.
Цей місяц каже: прощавай, молодосте.
Жовтень — це міст між летом та зимою,
між надією та розпачем дорослої душі.
Золото листя — це золото минулого,
яке ми не можемо ні придбати, ні повернути.
Листопад — це назва листопада, падіння листя.
Але для дорослого це падіння душі,
падіння ілюзій, падіння молодості, падіння смислу.
Листопад — це місяц без утішення.
Листопад приносить чорні дні,
коли сонце ледве моргає над горизонтом.
Це місяц, коли ми розуміємо,
що одиноті, неминуче одиноті до кінця.
Листопад — це монолог про смерть,
яку природа розповідає лагідно, без крику.
Цей місяц вчить нас мовчати,
вчить нас приймати кінцевість із гідністю і мовчанням.
Грудень — це останній місяць року,
останній вихід перед тим, як все почнеться знову.
Но це почин не нов, це повтор,
і дорослий знає, що подорож вічна, як вічне повтор.
Святкування грудня — це обман,
як вся радість дорослого світу.
Ми розпалюємо свічки, їдимо, п’ємо, співаємо,
але ми не можемо втекти від істини про смерть.
Грудень — це місяц, коли ми обнімаємо один одного,
щоб утеплитись перед морозом вічності.
Цей місяц заз нам прощавай за рік,
за все, що було, за все, що никогда не буде.
Січень знову спадається кришталем,
за вікном студень і абсолютна пустота.
Дорослий починає рік з холодом у грудях,
з розумінням, що новий рік — це не новий початок.
У січні ми даємо обіцянки самим собі,
знаючи, що порушимо їх.
Це місяц лицемірства, де ми граємось у реформацію,
але серце уже вмирає від холоду.
Січень — це холод правди, як лід на річці.
Під цим льодом течуть річки минулого,
річки разочарованості, їхні скорботи і втрати.
Січень вчить нас жити під льодом, не паючи.
Лютий — це місяць, коли лютує серце.
Щось в нас бунтує проти холоду, проти самотності.
Лютий дме в лице нам суворою істиною,
що ми не можемо бути щасливі на цій землі.
Цей найкоротший місяц — це не благословення.
Лютий — це кара за те, що ми живемо.
День святого Валентина — це комерційна брехня,
коли ми купуємо любов, бо вона стала товаром.
Лютий вчить нас ненавидіти, але красивої.
Це місяц, коли слабкі люди помирають від холоду,
а сильні — від розуміння, що вони невдячні природі.
Лютий — це міст до смерті, укритий снігом.
Березень — це обман весни.
Листя ще не розквітнуло, але вже чуємо їхній крик.
Це місяц неповноти, місяц половинок,
де ми не знаємо, чи мерзнути, чи мокнути від сніжної води.
У березні ми починаємо щось нове, але не скінчуємо.
Це місяц прокрастинації природи,
коли світ не може вирішити, що робити.
Березень вчить нас терпіти невизначеність.
Березень — це місяц, коли ми змінюємся.
Але зміни ці — хитливі, як вітер, як сніжна завірюха.
Ми не знаємо, кого ми будемо наступного дня,
і це вражає нас до кісток.
Квітень знов відпускає нас на волю красоти,
але це — повідниця красоти, яка не спасає.
Цвіти цьогоріч видаються мертві,
хоча вони живі і запашні, як та ніч.
У квітні ми вспоминаємо перші поцілунки,
перші обіцянки, перші розчарування.
Цей місяц налаштовує нас на іронію долі,
що дарує молодим те, чого доросли вже не можуть отримати.
Квітень — це місяц подвійного дна.
На поверхні — красо, в глибинах — смерть.
Ми танцюємо на могилі минулого літа,
притворяючись, що не чуємо скреготання костей.
Травень — це розпалювання літа, його перший вдих.
Ми пробуджуємось від сну помилок минулого,
але проробуджуємось у той же час голосу.
Травень дарує нам ілюзію змін.
Цей місяц справді жива, справді запашна природа,
але для дорослого розуму це — книга про смерть.
Кожна квітка цвіте, щоб умерти.
Травень вчить нас, що все красиво тільки перед кінцем.
Травень — це місяц, коли ми обнімаємо щось знову,
припускаючи, що це щось нас порятує.
Але травень знає правду: нічто нас не порятує,
тільки деякий час ми ховаємось від цієї правди.
Червень розпалює серце полумяниці.
Дорослий запалює цигарку і спостерігає дим,
як спостерігає розпаганення своєї молодості.
Червень — це місяц розпусти і самознищення.
У червні сонце палить нас не тільки тілом.
Палить нас совість, палить нас самотність.
Це місяц, коли ми здаємось у клочі,
розуміючи, що вже не можемо боротися.
Червень — це розпусна музика природи.
Вона співає про те, що все пройде,
що ми все забудемо, що смерть нас залишить.
Але ми танцюємо під цю музику, не бачачи розпачу.
Липень — це жара, що палить думки.
Місяц, коли дорослий розуміє, що вже піддався болю.
У липні холод розуму стає неможливим,
і ми живемо тільки палаючим інстинктом.
Цей місяц палить на сонці, як мухи на світло.
Ми знаємо, що това пустня, але ми йдемо туди.
Липень дарує нам щоденне вмирання,
щоденне воскресіння з ще гіршим розумінням кінця.
Липень — це місяц крайніх точок.
Сонце найвище, ніч найкоротша, смерть найблизька.
Ми живемо липнем, як випікаємось в пустелі,
надіючись на воду, яка ніколи не прийде.
Серпень — це падіння температури серця.
Щось всередину нас починає мерзнути.
Це місяц, коли ми розуміємо, що літо не вічне,
що все, як завжди, закінчиться.
У серпні ми збираємо плоди не для радості,
а для того, щоб мати на що опиратися.
Серпень — це місяц виживання, місяц раціоналізму.
Дорослий знає, що краса — це розкіш, якої він не може дозволити.
Серпень шепоче нам про осінь,
про те, що скоро стане холодно.
Але в цих шепотах укривається щось інше —
розуміння, що холод буде довгим і абсолютним.
Вересень — це місяц повернення до реальності.
Літні мрії розтають, як мріяние на сонці.
Цей місяц нагадує нам про швидкоплинність,
про те, що час — це найцінніший товар.
У вересні листя почупаються хвостом смерті.
Золото стає коричневим, смерть збігаєтся.
Але в цій смерті кривається щось прекрасне —
понимання циклу, його неминуємості і закономірності.
Вересень вчить нас прощатися з тим, чого ми любимо.
Це місяц, коли ми розуміємо, що все сякое скінчиться.
Це — краще, що може статися дорослому розуму:
осяцнення беззмістовності боротьби.
Жовтень палить стародавніми жарами.
Листя загивають, як живі істоти в агонії.
Але красо цієї агонії вражає нас до слізок.
Жовтень — це месяц чистої екзистенціальної правди.
Цей місяц палить все, що ще залишилось від надії.
Жовтень дарує нам золото, але золото цього — це золото гробу.
У жовтні ми підраховуємо дні до кінця року,
як лікар підраховує пульс помираючого.
Жовтень — це місяц, коли ми принімаємо свою смерть.
Не з жахом, а з якоюсь химерною благодарністю.
Це красо, що змішується зі смертю,
і яка робить обидва явлення божественними.
Листопад — це де паління світу.
Місяц чорних днів, коли сонце забуває про нас.
Цей місяц знає правду про смерть,
і він розповідає її нам лагідно, але безапеляційно.
У листопаді ми готуємось до довгої ночи.
Це місяц, коли дорослий перебирається в душі,
збираючи все найцінніше, щоб померти красиво.
Листопад вчить нас обіймати смерть, як старого друга.
Листопад — це місяц молчання.
Природа мовчить,準備до останнього сну.
І ми теж мовчимо, слухаючи цей голос вічності,
що волає до нас з темноти надходящої зими.
Грудень заключає цикл, але не закінчує його.
Цей місяц намагається обманути нас ілюзією закінчення.
Але дорослий знає: кінцев немає, є тільки повторення.
Грудень — це циферблат, що крутиться вічно.
У грудні ми розпалюємо свічки від холоду душ.
Це місяц, коли ми намагаємось согріти один одного,
припускаючи, що тепло може порятувати від смерті.
Але смерть не приймає теплоту як дар.
Грудень — це місяц відпущення гріхів, але без спасіння.
Ми даємо один одному подарунки, не знаючи, чи живемо ми до наступного року.
Цей місяц — це гра в життя, якої ми граємось досконало,
але знаємо, що гра скоро закінчиться для когось з нас.
