Золотий листопад
Осінь прийшла на золотих крилах,
Розсипала багрець по землі,
І в кожному листку горять світила,
Як спогади про літні дні.
Деревам стає холодно й тісно,
Вони роздягаються до нага,
А вітер співає їм пісню чесну
Про смерть, що красива і благородна.
Осінній дощ
Дощ йде, як сльози неба,
Мочить землю й траву,
І тремтить на кожній гілці
Крапля за краплею зла.
Холод пробирає до кісток,
Серце стискається в грудях,
Але навіть в цій поневолі
Красою дихає осінь нам.
Листопадові мрії
Кружляють листки в танці,
Старі й молоді разом,
І в кожному їхньому танці
Час розповідає нам свій час.
Осінь — це не смерть, а перехід,
Це переродження душ та тіл,
І той, хто розуміє це, зрозуміє,
Що красота в усьому є.
Холодні ночі
Ночі стають все холодніше,
Зірки горять крізь туман,
І в моєму серці все тугіше
Стискується тривога та вислів.
Але осінь вчить мене терпінню,
Вчить розуміти минулого біль,
І в цьому темному часі прозріння
Я знаходжу свою мету й ціль.
Вернісаж осені
Художниця осінь малює
Натюрморт із багрецю й злоти,
І кожен мазок це звучить ревом
Про тишину холодних ночей.
Природа вчиться прощатися
З тим, що було дороге й мило,
І мы вчимося разом з нею
Терпенню, змінам і красі.
Останній політ
Останній птах летить на південь,
Залишаючи гніздо й край,
І в цьому повітрі продають
Всю тугу й біль про що не мав.
Осінь — це прощання з літом,
Це вечір перед довгою ночю,
Але навіть в цій тозі й болі
Крається яскрава, як факел, ніч.
Подорож крізь туман
Туман обвиває землю,
Закриває всі твої шляхи,
І в цій мовчазній академії
Голос природи все вищче горлає.
Осінь вчить мене чекати,
Чекати весни й тепла,
Але поки дикої зради
Я нижу гірко й смутно.
Сніг і листя
Перший сніг падає на листя,
Білий з золотом змішаний в одно,
І цей дивовижний гарно-гірко мість
Символізує час святого переходу.
Природа танцює між сезонами,
Між теплом и холодом, світлом та ночю,
И ми, люди, как прах над землей,
Спостерігаємо цей вічний дух.
Коли листья падають
Коли листья падають, буває,
Що серце падає разом з ними,
І вся та біль, що накопичається,
Виходить разом в цих гарних, сумних гімнах.
Але потім приходить розуміння,
Що це природна й справедлива смерть,
Що нове життя народжується з пережитків,
І цикл продовжується, та циклу немає кінця.
Осінні скорботи
Скорбота осені — це скорбота живу,
Бо дерева помирають красиво,
І в тій красі розуміють я люди,
Яка вічна й могутня сила.
Природа не сумує про смерть,
Вона святкує новий поділ,
І я вчуся у землі й беріз,
Як жити в цьому світі добре й чистеньком.
Розмови з осінню
Осінь, розкажи мені, будь ласка,
Чому листя падають в землю?
Вона мовить: щоб при новій весні
Народилися квіти й зелень.
Осінь вчить мене філософій,
Вчить розуміти життя й смерть,
І в цій премудрості природи
Знаходжу я свою звичну місяц.
Памяти літа
Памяти літа летять з птахами,
Намагаючись утримати тепло,
Але осінь неминуча щоразу
Приносить стужу, біль і мороз.
Але дивовижне в цьому те,
Що навіть зима закінчується,
І весна всіх нас пробуджує,
Даруючи нове життя й надію.
Вечір осені
Вечір осені — це час святий,
Коли природа медитує й мовчить,
И в мовчанні тому вловлюють ми
Голос вічної їй премудрості.
Свічки зірок запалюються в темі,
Дихається холодний, свіжий повіть,
И душа моя, як листок на вітрі,
Кружляє в танці з осінньою ніччю.
Минули дні
Минули дні золотого літа,
Прийшла осінь з її холодом,
Та в цьому холоді розумієш ти,
Як гарна й скорботна людська доля.
Дерева скидають листя одне за одним,
Мов люди старіють й проходять у вічність,
Але цей природний закон красивий,
Бо дає життю сенс і святість.
Сірий день
Сірий день осенній йде,
Дощ морозить все вкруг,
Та в цьому сірому, холодному місті
Я знаходжу мир і спокій.
Звільнена від літніх жарів,
Душа моя дихає воліно,
І в цьому холодному обійманні природи
Знаходжу я себе й Бога.
На межі світів
Осінь стоїть на межі двох світів,
Поміж летом яким був і зимою яка буде,
І в цьому місті переходу й змін
Розумієш ти вічний закон буття.
Все течет, все змінюється, все проходить,
Але красота залишається вічно,
І та красота, якої ти бачиш в осені,
Це вічність, яка торкається твоєї душі.
Шепіт вітру
Шепіт вітру розповідає мені
Історії листя й дерев,
І в тому шепоті почую я вічність,
Вічність минулого й майбутнього.
Осінь — це спів природи про смертність,
Та у тій пісні є й радість,
Радість от того, що все це буває
І знову буває, без кінця й меж.
Коли холодає
Коли холодає серед осени,
Коли листя чорніють і мокрніють,
Я пам’ятаю, що все це необхідно,
Для того, щоб весна могла прийти.
Природа вчить мене випускати,
Випускати все те, що мене тримає,
І в цьому випуск є звільнення,
И в звільненні є новий початок.
Обличчя осени
Обличчя осени сумне й прекрасне,
З багрецем і золотом на щоках,
И в тому обличчі всю красу світу
Я бачу й розумію, нарешті.
Осінь не шкодує про смерть листя,
Не плаче про уходящее літо,
Вона святкує цей природний цикл,
И ми вчимся у неї всі.
Час и простір
Осінь збирає час у листки,
И розсипає його по землі,
И тим самим урок нам дає:
Що час це просто природний процес.
Не страшись часу й змін,
Бо вони дають сенс нашому життю,
Й осінь это просто символ
Вічного циклу буття й розпаду.
Нічні промені
Нічні промені осені холодні,
Але вони ясні й чисті,
И в цьому ясному світлі зірок
Вловлюю я суть життя й смерті.
Осінь вчить мене бачити красу
В речах невеселих, невеличних,
І в цьому навчанні опиняюся я
На межі раю й пекла.
Осінні листи
Осінні листи падають тихо,
Кожен шорох — вірш про смерть,
Але в кожній смерті є й нове життя,
І це найбільший, найчудовіший закон.
Дерева роздягаються до нага,
Але вони знають, що весна прийде,
І це знання, ця певність існує
В кожній клітинці їхнього тіла.
Краї світу
На краях світу осінь стоїть,
На межі сьогодення й завтра,
І в цьому місці переходу й смут
Побачити можна всю суть часу.
Осінь — це мудрість природи,
Мудрість про смертність й розпад,
Але й про переродження й надію,
Й про те, що кінця немає в світі.
Пісня осени
Пісня осени грає в моєму серці,
І ритм її — биття моєї крові,
Й у тій пісні розумію я глибину
Бутя людського й природного світу.
Осінь поєте про минуле й майбутнє,
Про те, що було й буде коли-небудь,
Й у цьому єдиному, безперервному потоці
Живу я, дишу й відчуваю себе живою.
Молчання осени
Молчання осени глибоке й священне,
Це молчання перед великою змінією,
І в цьому молчанні криється мудрість,
Мудрість, якої люди не розуміють часто.
Слухай молчання осени, людине,
Слухай і навчайся терпінню,
Бо в цьому молчанні є все одповіді,
На всі питання твого людського серця.
На межи року
На межи року осінь стоїть,
Між прошлым и будущым часом,
И сама вона — той місток,
Що з’єднує всё в вічний танець.
Осінь показує нам, що все тимчасово,
Що в цьому світі нема ничого постійного,
Но саме в тимчасовості дійсна красота,
І справжня сутність всього сущого.
Вибір осени
Осінь обирає, що залишити,
Що забрати, що розпустити,
И в цьому виборі філософія вся
Людського буття й свободи.
Дерева не борються з падінням листя,
Вони знають, що це потрібно,
И ми вчимося у них приймати
Те, що не можемо змінити ніколи.
Остання помада осени
Остання помада осени блідніє,
Золото темніє в сіро й сірень,
Але навіть в цій знівеченій краї
Живе вічна, незнищена душа.
Осінь завершує свою симфонію,
Но новий концерт скоро починається,
І цей цикл, як музика в храмі,
Грає вічно, без перерви й кінця.
