Розвівається над головою
Прапор України, мій народ,
Блакить неба з золотою стрічкою,
Де крилаті думи вільний політ.
У кожній складці тканини святої
Живе історія болю і слави,
Від Карпат до морських берегів
Розповідає про доль наші прави.
Синьо-жовтий колір плаща,
Що розвівається у вітрі майбутнього,
Це не просто фарби і полотно,
Це крик свободи, голос вічного.
Кожна нитка сплетена кров’ю пращурів,
Кожна складка лунає пісню опору,
І коли він піднімається до хмар,
То піднімаємось і ми з вами разом.
Прапор малий, шитий матір’ю вдома,
З залізниці голова доходить до стану,
Він висить на ганку старої хати,
Охороняючи поріг від напасті.
Синь небес від матері спадкова,
Золото пшеничного поля від батька,
I в серці дитини живе вогонь святий,
Розуміння правди, розуміння святої.
У снах моїх літаю я крилами орла,
Де блакить з золотом сплітаються в одне,
Прапор України розвівається вільно,
Над землею святою, над морем, над сніжною піснею.
Це не марева очей втомлених,
Не утопія розуму у полоні смутку,
Це дійсність яка вже береться до нас,
Як приливи вітру безсмертного царства.
Там, де розходяться три дороги,
На розпутті історичних подій,
Стоїть прапор як вічний знак,
Що вказує на шлях єдиний.
Не вліво, де темрява неволі,
Не вправо, де зрада чорна чаїть,
А прямо, у світ добра і світла,
Туди, де дихає воля, де миршить край.
У серпні, коли золотіють нива,
І прапор України вибілює силу,
Піють птахи гімн йому в небеснім хорі,
І росинки роси як слізи слави.
О, святий символе моєї землі!
О, вісниче волі, що вже близько!
Чую я в серці, як биття синця,
Як гук всіх поколінь, що скрикнули «Дякую!»
Синяя глубина прапора як море,
Де тонуть сни всіх жертв вікопомні,
I золота смуга як промінь сонця,
Що пробивається крізь мороз печалі.
У цьому кольорі вся душа народу,
Вся глибина віри, вся сила молитви,
Все те, що ні час, ні беда не можуть зламати,
Все те, що зростає як дерево вічне.
Розвійтеся крила, о вільний орле,
Несіть повітрям мій прапор святой,
Розвійтеся, люде, від сну глибокого,
До неба піднесіть очей святії.
Коли на древку дерева дубового
Розвівається полотно сизо-золоте,
То зміцнюється дух мій у грудях,
I вірю я, що рок неминучий прийде.
Прапор у руці молодої сили,
Понесений в ніч невеличку, стомлену,
Блискає синьо-жовтими жилами,
Як вена життя у тілі спраглому.
О, вічний символ вічного боргу,
Вічного ренесансу, вічного взльоту,
Ми несемо тебе, як святиню,
До храму волі, до світу добра.
На вишках позиції військової
Розвівається прапор України,
В грозу і дощ, в морозні ночі,
Охороняючи мій народ святой.
Там хлопці стоять, молоді, сильні,
І біль в очах, і вірність у серці,
Вони стають щитом для святої землі,
Вони дихають бойовим духом.
Спогад про бабусю, що шила триколіска,
Вишиває шовком на старій тканині,
Синь небес, що спостерігала вона,
І золото стиглого хліба буденного.
Я пам’ятаю маленькі руки,
І патріотичні пісні на щіці щоки,
І крапельку сліз під віком поривистим,
Коли муза торкалася серця.
Під час морозу, коли землю кує ожеледь,
І замерзають озера від холоду,
Прапор волає як крик у безність,
Символ тепла у морозному царстві.
Синьо-жовтий, як вогонь в темряві,
Як крик живий в могильній тишині,
Він рве грудь мені від болю сладкого,
І знаю я: зима скінчиться, приходить весна.
Коли писав я в архівах древніх
Про кожного героя без імені,
Знайшов я вишневу і золоту нитку,
Що в’яжуть усе воєдино.
Прапор України не виконашка,
Не змійка для дітей на потіху,
Це свідоцтво правди, це крик історичний,
Це маніфест волі, що оживає.
В селі, де грається дитина на травищі,
Прапор розвівається на школі церковній,
Дитина дивиться, хитає головою,
Питає: «Мамо, що то за флага?»
«То наша земля, то наша воля,
То все те, що мимо ми йдемо щоденно,
То небо вверху і земля внизу,
Те, за що мерли твої предки.»
Крізь сльози гордості і біль неминучий
Дивлюся я на мій прапор святой,
Він розвівається як гімн виконаний,
Як молитва сказана в годину невдачі.
О, вільна земле! О, святе злиття
Синього неба і золотих нив!
Я слабкий, я крихко будував судьбу,
Але святим залишається символ.
На вербовий день, коли вербична гілка
Святиться у храмі перед великдань,
Прапор України подібний до вихованої,
До святої мрії, до зір без кранів.
Дівчина біла, що несе свічку,
Подібна до вірності і чистоти,
І прапор святой, як рясна вишневих гарячо,
Утілює величь душі моєї.
У чорній роботі шахтаря під землею,
В темряві неминучого поту і крові,
Живе спогад про прапор України,
Це крик мені про світ, про вчення.
Чорні руки піднімаються вгору,
Чорне обличчя поворочується в ніч,
Але серце палає синьо-жовтим полум’ям,
Горить, мов вічний огонь святого храму.
На плиці давній, де люде прадавні
Займали мости, давили виноград,
Прапор України звивається в нерукотворенні,
Як пісня народу, як дих поколінь.
О, вічне коріння! О, дерево вічне!
Коренями святими до землі прив’язане,
Гілки тягнуть до неба, крізь гроз і мороз,
I прапор розвівається, як лист на вітрі.
Лулі пісні старовини,
Що співала мати мені,
Місцять в собі синь і золото,
Як мамине серце живе.
Прапор України в лулі,
В колисці, в колискової,
В кожному звуці, в кожній нотці,
Живе воля, живе біль.
Бій за батьківщину — це не просто слова,
Це крик в темноту, це вопль людини,
Прапор піднятий над мертвими телами,
Над руїнами домів, над морем крові.
Но І воно летить, цей святой символ,
Летить, мов обіцянка, мов світ грядущий,
Мов крила ангела, мов привіт від Бога,
Що говорить: «Живіть! Вбивайте смерть!»
На узліссі, де росте старий дуб,
Що бачив столітня й біль народу,
Прапор України синьо-жовтий,
Розвівається, як серце на долоні.
Старий дуб мовчить, але знає він
Про кожне поління, про кожен листок,
І серце його бентежить від впізнання,
Що символ святой нерозривно з ним.
Прапор України — королева мегаполіса,
Володарка неба, королева ночей,
Одягнена в синьо-жовту мантію,
Корона з п’ятизоркою світить.
Синяя королева, золота королева,
Вітріїм несена над морем та лісом,
Вона говорить: «Діти мої, люди мої,
Цінуйте волю, цінуйте святое миру.»
В часи борні, коли земля гривавіє,
Коли сльози мішаються з дощем,
Прапор України — завіса між нами,
Між смертю і життям, між тьмою та світлом.
Він розпростертий, як крила архангела,
Захищає нас від беси й орків,
І в небі висять над ним зірки святых,
I дивиться Господь з висоти небесної.
Дивись по сторонам, постій, зупинись,
Придивись до прапора України,
До синього неба й золотого поля,
Що чекають на твою долю, на твій вибір.
Це не просто кольори і кольорова гра,
Це душа нації, це кров предків,
Це крик про вічність, це молитва,
Це завіт про те, щоб ми жили вільно.
Завіса туману піднімається на світанку,
I видно прапор України наскрізь неї,
Синьо-жовтий, як першої ласки розвіювання,
Як надія, що всю ніч чекала світанку.
О, символе святой! О, маяк в темряві!
О, крик на сонцевиході! О, пісня на ланах!
Коли я слухаю, як розвівається тканина,
Чую я голос усіх поколінь.
Після дощу, коли земля пахне свіжістю,
І прапор України блиснув на сонці,
Видно, як синьо-золотий живе,
Як дихає святим дихом.
Кожна краплина роси на тканині,
Як молитва мала, як сльоза небес,
І коли він розвівається на вітрі,
То вся природа поет йому честь.
До хлопців на фронту, що стоять у вогні,
Я пошлю гимн про наш прапор святой,
Щоб цей гімн окриляв вас у битві,
Щоб лунав він в ночах довгих, без сну.
Прапор України — це ваша сила,
Це ваша ота надія, що не гасне,
Це символ того, за що ви боретеся,
Того, що вічне і неминуче святе.
На могилах героїв, що полегли за волю,
Развівається прапор України, як пісня богів,
Як благодійна руха, як плач матері вічної,
Що не спить ночами, що молиться за чад.
О, святе поле! О, земле священна!
Ви напоєні кров’ю найсмілиших із сміливих,
І прапор, що розвівається над вами,
То голос ваш, то крик ваш небесний.
