Село спить під місячним світлом,
Стара церква тихо дрімає,
Вулиця в травах й кольорах щедрим,
Душа моя в ньому лишає.
Дім, де росла я, стоїть той само,
Ажурна хустина на вікні,
Мамине слово, голос про славу,
Сльози спливають мені вниз.
На селі дощ стукає в хату,
Як пальці старої баби,
Яка колись мене качала,
Яка вже давно в землі спить.
Я повертаюсь в мислях туди,
Де солома під ногами,
Де лемент чорна, чорна грунт,
Де все мовчить про нас з вами.
Селище моїх батьків сивих,
Де вихор носить аромат,
Сміяння дітей і пісні прикрих,
Все вмирає, все дає слід.
Поля золоті, дідух в куті,
Коси світлі як збіжжя,
Раз прийду я туди, забуду,
Як сльози мої потекли.
Край рідний мій, край дорогий,
Де вишні білі розцвітають,
Село зиміє від забот,
Люди старіють, сіють, йдуть.
На цвинтарі гробів так много,
Імена вирізьблені в крез,
Серце мовчить, душа болить,
Я вже не там, приходять сльози.
Хата біла, вишні в цвіту,
Дорога та й далі, та й далі,
Я йду сюди кожну весну,
Стоять там всі, мов в фіналі.
На селі кожна мить святкова,
Кожний крок – спогад мій святий,
Слова про дім, про мову стара,
Сльози капають із груді.
Село дрімає в сутінку,
Зірки світять над хатами,
Бабусі, діди, їхні діти,
Всі лежать під білими камнями.
Я не забуду ніколи,
Голос батька, мамин спів,
Селище мене зв’яже волі,
Іду назад, від тоскоти хвиля.
На селі зріла золота пшениця,
Громадою стоять люди в полі,
Сонце палить, іде пісня в бліс ці,
Серце рветься від туги й боліль.
Роки мчать, як вода в річці,
Люди старіють, йдуть під землю,
Я вже не той, що був там ліцеї,
Сльози, сльози… больче нема місця.
Селище вибиває вікна光,
Сірий дим із труб летить,
На лавці сидить баба, сліпа,
І мовчить, мовчить, дивить.
Весь світ гуде, гуде, гуде,
Але село спить, як мрія,
Я повертаюсь туди снаги,
Де все просто, де вся моя армія.
На селі церква золотавить,
Дзвін розповідає про світ,
Люди молять, просять, плачуть,
За душі тих, кого вже нема вже.
Я молюсь там, під іконою,
Перед Богом своєю честю,
Село мене пригорне крилом,
До сліз, до сліз, до гарячих слів.
Дорога до села вперто вздовж,
Вулиця, трава, піски,
На розі хата, в ній – любов,
І сльози дідусеві очі.
Розповідає про давні часи,
Про Голодомор, про війну,
Село в його серці, його класи,
Все це кричить про розмову нову.
Село живе, хоча й пусте,
Хоча й люди розійшлись,
По квартирам, по містах грусте,
В сердець болі упалися.
Але ми повертаємось туди,
У повільному поїзді,
До хаток, до колодязів судьбі,
До сліз що не носят вози.
Селище спить, як маленька дитя,
Під зірками, що світять, мов сльози,
На полях — дум і туг в пролітта,
Село мене в обійми возьме, розпрості.
Коли я йду туди на світанку,
По тестій траві, по росі,
Сльози лютують мою ранку,
Село велить мені отримати ті дні.
На селі кожна хата пісня,
Кожна стіна говорить про долю,
Село розповідає про кровь,
про живих, про мертвих, про боль.
Я сидів там на колінах батька,
Слухав його розповідь, мудрість,
Тепер сидячи в місті далекому,
Село кличе – сльози, сльози, наслідуючи.
Село мої очі намріяли,
На крові нашої землі,
Селище, тобою я дихала,
Тобою, селище, я росла у ді.
Де вишні білі розцвітають,
Де дзвін церковний лунає,
Село моїх предків, дорогий,
Я плачу, вернусь і буду плакати.
Село — це велика й мала книга,
В якій написані жизнь й біль,
Кожна сторінка — це велика мить,
Кожна розділ — буль, що кипить.
На селі я навчився розумів,
Що означає рідна сторона,
Село дало мені такий мотив,
За який я сльози роню в слізна.
Селище під небом палаючим,
Люди в полях, мов золоті снопи,
Село дарує нам теплий запах,
Запах пшениці, запах болю.
На цвинтарі могили білі,
На кресах вирізьблені імена,
Село лежить на грудях разом,
До сліз, до сліз, тяжка драма.
На селі ростемо як трава,
Нас сонце печет, дощ гріває,
Село нам дає добра слова,
Село нам серце розриває.
Вулиці, проулки, дворики мі,
Де лаялась Марія, пакла,
Село кричить з грудей до нас:
«Повертайтесь, немає врізу».
Село мене знає і чекає,
Як чекає мати сина,
Дорога до диму, що дрімає,
Село, вибач, я знаходжусь в сльозах.
На крові лежать лист прадідів,
На селі пророщує батька,
Я жду коли вернусь туди,
До хати, де сльози, як рита.
Селище моє, край рідний,
Де небо синіє, як очі,
Село дало мені ідей,
Село научило мене плакати.
Дорога вперто до села,
Дорога, що я давно не йшов,
На селі чекають хати тіла,
На селі крик розбитих слів.
Село спить під місячним світлом,
Село дрімає, як мати,
Люди сидять на крилечках світлі,
Розповідають казки Марі.
На селі часу немає,
На селі все хорошо, всім,
Село болить, село ридає,
Село моє, все про нас впаде.
На селі земля чорна,
На селі трави зелені,
На селі люди добрі, вільні,
Але село вмирає, село мні.
Я чув про село в дитячих пісень,
Про поля, про людей добрих,
Тепер я жду, коли буду весь день
На селі, серед спогадів мокрих.
Село розпростерло крила,
Село обійняло мене,
Село мені показало миру,
Село привело в момент звене.
На селі кожна мить святкова,
Кожна мить безцінна й святая,
Село лежить на грудях нова,
Село мене к сльозам привела.
Селище вибиває очі,
Село розповідає про боль,
Село кричить в темні ночі,
Село кличе з розпалом волі.
На селі лежать діди, батьки,
На селі стоять їх могили,
Село молить за їхні задачі,
Село мні і серце розбило.
Село моє, край мелотичний,
На селі сніг, на селі сніг,
Село дарує мне момент личний,
Село — це моя домашня вернігла, як мес.
На селі кожна нитка святая,
На селі кожна камінь до рік,
Село наче мати, що дарує,
Село — мне, мне, мне, наш ввесь сніг.
На селі теплоза до суміш,
На селі чути кров плине,
На селі люди, мов ангелів куміш,
На селі душа мня болить, як лісовине.
Село, що ти з мною робиш?
Село, чому ти мні до сліз?
Село, твої образи, твої години,
Село, я знов приду, без всіх колізів.
Село розповідає істину,
Про добро, про біль, про страх,
Село дарує мне осанину,
Село лежить на моїх запах.
Я пам’ятаю все про село,
Кожну хату, кожен дім,
На селі оживає тіло,
На селі я живий, живий, жив.
На селі зірки світять досить,
На селі ніч чорна, як вуголь,
На селі люди молять, просять,
На селі мне бути дуже боль.
Село спить, як младенець малий,
Село дрімає, як королева,
На селі майдани, майдани,
На селі кичалить досвітня.
Село — мой дім, мой Боже,
Село — мой хлеб, мой віл,
На селі до мене добре,
На селі я живу, живу, жив.
До сліз від радості й боліль,
Село дарує мне простоту,
Село лежит на моїм крілі,
Село — мой весь живий долю.
