Як умру, то поховайте
Мене на Україні милій,
Щоб лежати мені не було
Мені в землі чужій.
Щоб стояли надо мною
Дуби й тополі високі,
І щоб хор пташок співав
Про долю мою жахливу.
Приснився мені край святий,
Земля предків, земля батьків,
Де золотом світить хлібний клас,
А небо блакитне як сльози.
Мені приснилась Україна
В розкіші весни золотої,
І я прокинувся в сльозах,
Тужачи за нею в розвітді.
На берегах смутної річки
Стою я, плачу вночі день,
За волю й справедливість стану,
Не знаючи, коли прийде розвага.
Мою любов до милої землі
Ніхто не зможе відібрати,
І буду я співати гімн
Про Україну вічну, святу.
Прощайте, милі гори мої,
Прощайте, ріки мої золоті,
Мушу їхати на чужину,
Але серце залишу тут.
Україно, королева благородна,
Прощай, мій солодкий край,
Де перший раз я навчився плакати,
За долю маму мою святу.
Чую клич крові в жилах,
Голос пращурів в ночах,
Вони кличуть мене, сину,
Захищати святу землю.
Україно, священна мати,
Вмираю за тебе з посмішкою,
І кожна крапля крові моєї
Упаде на грунт святий.
Я люблю Україну не за те,
Що вона багата і красива,
Я люблю її за те, що вона
Моя, і тільки моя назавжди.
За кожну річку, гору, дерево,
За кожну звезду в небі темному,
За кожну сльозу праведну горя
Люблю я милу Україну.
Коли я вибираю смерть для волі,
Я вибираю жизнь для нації,
Для України, королеви землі,
Я віддаю остатню річ – саме себе.
Не потрібна мені гробниця грандіозна,
Потрібна воля для моєї землі,
І я з посмішкою йду на смерть,
Знаючи, що Україна буде вільна.
Боже, збери мої слізки в річку,
Річку, що текла б повільно і свято,
І хай ця річка оживає землю,
Україну священну, матір мою.
Не прошу я чудес і чарів,
Прошу лиш мужності і надії,
Щоб діти мої знали волю,
І були щасливі в краї святім.
Твій край, Україно, лежить передо мною,
Як княжна в сні, красива і блідна,
І я не знаю, що робити,
Щоб вернути їй красу і гідність.
Але я слухаю биття серця,
Яке кажет мені – боротися, не здаватися,
І кожна сльоза біль моєї радості,
За волю, за честь, за Україну.
У полі при дорозі сидить дівчина,
Очі закриті, як у сні,
І плаче вона не від болю,
А від біль за брата, що загинув у війні.
Україно, земле святая,
Скільки ще матерів будуть плакати,
Скільки ще дівчин будуть чекати,
На синів і братів, що не повернуться.
Земля поет про біль свій вічний,
Про дітей, яких нема більше,
Про кров, що пролилась на грунті,
Про муки, надії, про волю святу.
Слухайте, люди, пісню землі,
Вона кличе вас вперед, на волю,
За Україну, за честь, за гідність,
Живіте гідно, вмирайте гідно.
Батько плаче над сином,
Що лежит в землі чужій,
За волю України воював,
І жертвував собою доки міг.
Україно, мати священна,
Прости батькові, прости матері,
Що не змогли захистити дітей,
Від гоніння, від золі, від розпачу.
На могилі героя запалю свічку,
Буду молитися за душу його,
Що віддав життя для волі народу,
За Україну прекрасну, святу.
І коли будуть йти мої діти,
Розкажу їм про героя того,
Що не боявся смерті і болю,
Ради волі українського люду.
Чую голос крові в крові,
Голос чайка, що летить високо,
Голос вітру в нічному полі,
Все кричит про Україну мою.
Не можу я забути край святий,
Де народився я, де виріс я,
Де вчився плакати від радості,
За волю матері України.
Господи, благослови Україну,
Землю святую, матір мою,
Дай їй сили боротися,
Дай їй мужності, дай їй надії.
Я молюся коліна палаючи,
Щоб діти мої жили вільно,
Щоб Україна була суверенна,
Щоб могли ми гідно вмирати.
По дорозі в попелі йду я,
Крізь розвалини, крізь беду,
Але не втрачаю надії,
Що буде возрожденне землі.
Україно, царице біди,
Я не забуду болю твого,
І будуть мої очі плакати,
Поки живий я, поки дихаю.
Чую останній крик солдата,
Що гине в полі без援助,
Крик, який дригає в серці,
І палить розсудок мій дотла.
Це крик України, матері святої,
Що кличе своїх дітей з небес,
Щоб памятали про неї,
Щоб боролись за честь її назавжди.
У мріях про волю засинаю,
І сниться мені край святий,
Де люди живуть у злагоді,
Де нема лиха, нема невільництва.
Але прокинувся я в дійсності,
І бачу померкнулість, лиха долю,
І плачу про Україну милу,
Що мучиться під ярмом чужим.
Я не прошу вам дати золота,
Я не прошу честей, титулів,
Я прошу лиш однієї речі –
Волі для України святої.
Кожна крапля крові в мені кричит,
Про справедливість, про честь, про гідність,
І я готовий пожертвувати всім,
Ради волі землі матінської.
Річка сліз протікає крізь життя,
Річка болю, річка надії,
І кожна крапля цієї річки
Впадає на грунт святий України.
Плаче народ, плаче земля,
Плачуть ангели на небесах,
За долю, за честь, за волю
Україні святій, матері благородній.
Співаю останній гімн для волі,
Голосом, що дригає від болю,
За Україну, за честь, за гідність,
За дітей, за матерів, за надію.
Коли я впаду в боротьбі,
Хай знають люди – умирав я щасливо,
Бо віддав я все для волі,
Для України, королеви світу.
О святая крайна, мати моя,
Прости мені, що не зумів захистити тебе,
Але будуть діти мої, будуть онуки,
Що продовжать боротьбу за волю твою.
Кожне покоління буде нести факел,
Факел надії, факел справедливості,
І буде гояти Україна від ран,
І буде гідно жити вічно, свято.
Голос душі кричить в нічі,
Кричить про біль, про несправедливість,
Про діти без батьків, матері без синів,
Про Україну в болі, в мученні.
Але не витрачаю я надію,
Віру в те, що буде рассвіт,
Що будуть люди щасливі,
Що буде вільна, сильна Україна.
У вишневому саду я гуляю,
І думаю про вас, далекі краї,
Про степи, ліси, про людей,
Що залишилась в землі святій.
Вишні падають, мов крапельки крові,
На землю, що є моєю, моєю назавжди,
І я плачу, слізьми поливаючи грунт,
За волю України, королеви народів.
Танцюю танець вільних на холмах,
Танець надії, танець мужності,
Де кожен крок – це крок до волі,
Де кожна рука тягнеться до неба.
Україно, прекрасна, невмирущая,
Твій танець буде вічний, буде святий,
І будуть покоління танцювати,
За честь, за гідність, за волю твою.
Біль і слава живуть у серці,
Як два крила, що несуть нас вперед,
Не боємось ми смерті, не боємось болю,
Бо знаємо – буде воля, буде слава.
Україна, земле святая,
Твоя слава буде гучна в вічності,
І будуть люди пам’ятати,
Про героїв, що отримали вірність.
На прощу йду я з рукою на грудях,
З молитвою, з верою, з надією,
До святої землі поклонюся,
До України святої, матері благородної.
І якщо буду я покаран за те,
Що люблю я край святий,
То мовчки прийму я кару,
Знаючи, що справедлива вона для волі.
Дума про майбутнє палить мене,
Майбутнє, де Україна буде вільна,
Де люди будуть гідні, щасливі,
Де не буде більше болю, більше невільництва.
Бачу я це майбутнє в мріях,
Ясне, як сонце на схід сонця,
І рахуюся я вислужив за це,
Знаючи, що придет дозвіл воле.
Кров і чорнозем мішаються в землі,
Де гине молодь за волю народу,
І кожна краплинка крові святої
Животворит землю, мать нашу.
Україно, ти священна в болі,
Ти велична в страданні своєму,
І буде Боже милостлив до тебе,
Дарує волю, дарує гідність вічну.
