Коваленко Віталій – “Містер Формула”
Приходить він з портфелем в клас,
З очками на порядок третій раз,
На дошці мріє про рівняння,
Забув про світ, про нас, про звання.
Халат його в крейді весь білий,
Волосся стирчить, як у грішника,
А він мріє про синус, косинус,
І забув про обід, про подарунок.
Петренко Олена – “Королева Диктантів”
Садиться на стільець, як на трон,
Диктує слова – чує їх він сам,
Комунікація – вона в халатом волі,
Ми пишемо, нудимо, мучимось в боліу.
“Точка! Кома! Двокрапка!” – кричить,
Як генерал у бою веде,
А ми сидимо, ручки в поті втримаємо,
І буквички танцюють, мовби шалімо.
Шевченко Максим – “Історик Часу”
Профессор наш уже п’ятдесят років вчить,
Ніколи не забув, коли Русь хрищена,
Але забув щойно, де окуляри він,
І де його ключі від класу та з кучі.
Розповідає про князів і королів давніх,
Дітей своїх забув в автобусі на станції,
Святої історії палкий апостол,
Але в житті своєму – просто розтеряна.
Іванова Ірина – “Мова як Музика”
Українська мова – це мистецтво, святиня,
Розповідає вона з метаболічною грацією,
Але як вона їсть – це справжня трагедія,
Сніданок в neї витікає з книги на коліна.
“Дітьми, дивіться на орфографію!” – кричить,
При цьому сама тексти перекидає, як п’яна,
Але ми її любимо, як мати милу,
Бо в серці вона несе любов до слова.
Бондаренко Сергій – “Фізик-Мрійник”
Залетає в клас, як електрон в атомі,
Волосся в нього стирчить, мов антена для грози,
Про відносність Ейнштейна розповідає драматично,
При цьому прив’язав до ноги свій мобіль.
“Гравітація тягне нас вниз!” – кричить з жаром,
При цьому сам падає вниз со своєю сумкою,
Закон Ньютона він живем демонструє,
І клас сміється до сліз над демонстрацією.
Кравченко Людмила – “Королева Оцінок”
В її журналі рядків більше, ніж у словнику,
Оцінки ставить з математичною точністю,
“Двійка!” – виголошує, як вирок суду, грізно,
“П’ятірка!” – і лице її світиться святиням.
Забув ти запятую – вже мінус для тебе,
Прозевав слово в тексті – вже оцінка знизилась,
Жорстока королева світу оцінок і балів,
Але справедлива вона, як Аполлон із стріли.
Морозов Геннадій – “Філолог Комедії”
Читає він літературу з відчуттям театру,
Станом усім тілом розповідає про “Мертві душі”,
Голос його змінюється, як камелеон кольором,
То грізний він, то ніжний, то смішний, мов клоун.
“Чичиков прибув!” – орет, упавши в крісло,
“Плюшкін! Собакевич! Ноздрьов!” – розпечатує багатослівно,
А ми сидимо, ловимо кожну його гриму,
І забуваємо, що це просто вчитель, не актор.
Павленко Наталія – “Англійська Пані”
“Hello, dear students!” – говорить з британським акцентом,
Хоча сама з Полтави, і англійської мови не знає навіть,
Но мріє вона про Лондон, про Біг Бен, про королеву,
І розповідає про це з таким запалом, що віриш їй на слово.
“Говорити потрібно як британці!” – наставляє,
При цьому сама наголошує на українські звуки,
Вишивана сумочка в неї, але не англійського гарнітуру,
І все ж таки ми її любимо, за її мрії та звеселення.
Василевський Артем – “Художник Душі”
Малює на дошці портрети і натюрморти,
Забув про планету географічну, про математику,
“Краса врятує світ!” – кричить, мацаючи фарбою,
Його кабінет – це не школа, це справжня галерея.
Ловить натхнення в кожній дрібниці, в кожному куточку,
Дітей своїх вчить бачити світ крізь призму мистецтва,
А сам прогулюється, як у задумі великий художник,
І позабуває про проведення уроків, занурений в творчість.
Романенко Софія – “Matematica Чарівниця”
На дошці малює формули, як закляття чарівні,
“Корінь квадратний! Показник степеня!” – мовить, мов магічні слова,
Дітям здається, що вона справді чарівниця математики,
Що розповідає про числа, як про живих персонажів.
“Двійка розмножується, як кролик!” – розповідає красиво,
“Мінус з мінусом дають плюс, як два лиця дають поцілунок!” – пояснює,
А ми сидимо, зачаровані її метафорами та образами,
І раптом починаємо розуміти магію чисел і формул.
Ковалівський Андрій – “Учитель Літератури в Стресі”
Сідає біля столу, дріжачи від нервів,
“Дайте мені чай!” – просить, мов помираючий герой,
“Ви читали Достоєвського?” – пита, но сам бачить, що ні,
І впадає в розпач, як його персонажі з романів.
“Чому ви не розумієте красу російської душі?” – кричить в істерику,
При цьому сам губить черевики, окуляри, телефон,
Стресований він до жахи, але любить своїх учнів,
І кожен екзамен для нього – як розп’яття Христа.
Левицька Валентина – “Директорка з Гумором”
Ходить по школі, як королева на виході,
“Будьте почтивими!” – говорить, нісаючи портфель важкий,
Але сама заходить в клас в непарних шкарпетках,
І посміхається, коли хто-небудь вказує їй на це.
“Порушувати дисципліну – грахіково!” – виголошує строго,
Але сама приходить до уроку на двадцять хвилин пізніше,
Любить вона свою роботу, але не бачить в цьому переживанн,
І розповідає анекдоти замість дисципліни та наказів.
Гарай Михайло – “Біолог-Екстрим”
Приносить в клас жаб і гадюк, як сокровище,
“Дивіться, як цей жук виживає в умовах крайності!” – кричить з захватом,
Дівчата кричать, хлопці линяють білі, як папір,
Але він продовжує розповідати про еволюцію з великою пристрастю.
Його кабінет – це справжній террариум,園 біологічних чудес,
Вчиться вивчати природу в найбільш екстремальних формах,
І кожен урок з ним – це настійна подорож в тваринний світ,
Де смерть, розмноження, виживання – все це в одному класі.
Сідельникова Галина – “Вчителька Алхімії”
Хімія для неї – це справжня магія, чародійство,
Мішає речовини, як чарівниця зілля в казці,
“Цей газ пахне сіркою! Той – як тухла риба!” – закликає,
І весь клас тримає носи, морщиться від смраду.
Вибухи на уроках – звичайна справа, нічого дивного,
“Це окислення! Це правило Ле Шательє!” – розповідає, мов священна істина,
Брови синьорі від опалень, волосся спалено від реактивів,
Але вона щаслива, як дитина, в своїй лабораторії чарів.
Яковлев Ігор – “Тренер Фізкультури в Баттлі”
“Двісті лю-зань! Ще сто! Давайте, ви можете!” – кричить, як голос божественний,
Сам робить вправи, мов супербезпеки, впадаючи в лужу грязі після уроку,
Спортивний костюм його лоснить від поту, волосся закріплено в гелі,
І кожен його крик – це заклик до підвищення спортивного духу.
“Вам потрібно бути сильнішими! Більш витривалими! Більш швидкими!” – проповідує,
При цьому сам дихає вкрай важко після п’яти хвилин демонстрації,
Але він герой для своїх учнів, мрія кожної дівчинки,
І хоча він грішить витривалістю, але вірить у можливості своїх дітей.
Третьякова Марія – “Піаністка Математики”
Грає на дошці числами, як піаніст на фортепіано,
“Три на чотири – дванадцять! Перслух! Модулюється!” – поєднує музику і числа,
У неї синестезія, або справжнє божевілля, или справжній талант,
Але так чи інакше, її уроки математики більше схожі на концерт.
Фіолетовий цвіт для семи, оранжевий для п’яти, зелений для нуля,
І кожна цифра для неї – це окремий персонаж, окрема мелодія,
Дівчата закохуються в математику, хлопці скидають ручки від здивування,
І все тому, що вона бачить музику в числах, гармонію в формулах.
Берегов Владимир – “Англійський Джентльмен”
Говорить з англійським акцентом, хоча ніколи не був в Англії,
“Tea time, my dear students!” – запрошує на вечерю з чаєм,
Кравата на ньому кожен день, мов військовий парад,
І при цьому він безнадійний романтик, закоханий у англійське життя.
Розповідає про Шекспіра, як про живого друга, як про стосунків,
“Ромео і Джульєта! О, гірке кохання!” – декламує з сльозами в очах,
А ми закотамо очі, розуміючи, що для нього англійська мова – це релігія,
І все ж таки, як-то чарівно слухати його розповіді про британські традиції.
Полякова Клара – “Російська Класика Королева”
Дишить російською красою, як напоєна кадилом священника,
“Толстой! Достоєвський! Чехов!” – інвокує їх імена, як святих,
“Російська душа – гарячка в грудях!” – розповідає з запалом та емоцією,
При цьому сама украї не розуміє, как буває там у росіян.
Розповідає про Вар’яру і Кареніну, мовби це були її подруги,
“Як красиво любити! Як горько страждати!” – морально скитається по класу,
Але всіх нас вона переконує, що Росія – це чудо, це хвора душа,
І хоча ми України люди, наслідуємо погляди російської класики через її очі.
Кравец Станіслав – “Історик Часів Минулих”
Носить атлас з собою, мов древній монах священні реліквії,
“У 1812 році відбулась битва при Бородіні!” – кричить, мов живе у тому часі,
Карта світу весить на стіні, і він показує на неї, як актор на сцені,
При цьому постійно помилятися в датах, проте робить це так впевнено.
“Наполеон! Котрий царь! Крива башня в Пізі!” – всіх змішує в купу,
Але його захоплення історією такий заразливий, що навіть найлінивіший учень внимає,
Клас сидить завмерлий, слухаючи про великих людей і великих війнах,
І забуває, що вчитель – це трохи розсіяна людина, яка живе в іншому столітті.
Ущенко Олег – “Географ-Мандрівник”
Сніда зробив собі привічку звертатися до компаса, мов шаман до духів,
“Екватор тут, північний полюс там!” – показує на стіну, як археолог розкопає,
Атласи його залльяні кавою, креслення порвані, але дух його невтомний,
Мріє про подорожі, розповідає про цунамі, землетруси та іноземні культури.
“Я був у Хімалаях! (не був) Я бачив Австралію! (на картинці) Я їв суші в Японії! (крім одного разу)” – брешуть розповіді,
Але слухаємо ми його з великим захопленням, мов він Марко Поло редіжиль,
І коли він розповідає про незвідані земліі, навіть найбільш одлюдьвивши ми зростаємо крилами духу.
Ромашкова Юлія – “Вчителька Музики, Гучна Тиша”
Заходить вона у клас, поникши голову, мов монахиня в монастирі,
“Тиша! Внимайте музику!” – говорить шепотом, якого можна почути на останній лавці,
Але потім бере скрипку або гітару, і випускає звуки, мов охоплена духом,
“Бетховен! Моцарт! Шопен!” – розповідає про композиторів, мов про своїх коханців.
Її волосся нерухомо стоїть дибом, вибиваючись з пакування, як садова ялина,
А очі закривають, мовби вона на концерті в переповненому залі Карнегі,
При цьому вона попадає в фортепіано своїм великим пальцем, адже забула про окуляри,
Але мелодія, яку вона створює – це справжній мистецький твір, творіння душі.
Новіков Ростислав – “Учитель Образотворчого Мистецтва”
Взміч весь у фарбі, мов камуфляж для партизана,
“Цвіт! Лінія! Композиція!” – закликає, стоячи перед величезною картиною на дошці,
Рисує он комусь, рисує нікому, але всім видно, що це шедевр,
Дітям видається, що він божевільний художник, що живе в світі образів та фантазій.
Розповідає про Сальвадора Далі, як про брата по розуму, про кровного побратима,
“Сюрреалізм! Абстракціонізм! Кубізм!” – творить світ образів та кольорів,
Ідеї його дикі, вихід неправильні, але серце його чисте, мов картина на білому полотні,
І хоча ми не розуміємо його мистецького генія, ми його любимо, як божевільного батька.
Волошина Вікторія – “Фізика Без Границь”
Проводить досліди у класі, мов науковець у лаборації важкої ядерної фізики,
“Гравітація! Енергія! Матерія!” – Декламує, опускаючи яйце з висоти,
Яйце розбивається, дітей брізкає з усіх сторін, вона сміється, мовби вона не винна,
“Отже, гравітація – це справжня сила!” – запозиває висновок, мовбиб яйце дало їй премію.
Волосся у неї замерзлі від льоду сухого льоду, який вона носить з собою як талісман,
Розповідає про чорні дири, мов про улюблену подругу, про червоне усередину звіздоча,
Дітям здається, що вона живе не в земній реальності, а в паралельному всесвіті,
Але про один ми впевнені – вона справжня фізика, справжня науковиця, справжній натхненник науки.
Глушко Павло – “Учитель Практичної Мудрості”
Не виз навіть однієї книги до класу, проте розповідає про життя, мов про його біографія,
“Хлопці, вам потрібно вміти ремонтувати трубу!” – говорить, мовби це найголовніша наука,
“Дівчата, вам потрібно вміти варити борщ без допомоги матері!” – розповідає з великою серйозністю,
При цьому він сам не знає різниці між муликатором та мектроничком.
“Кредит – це пастка дияволів!” – проповідує, але сам має боргів на всю голову,
“Здоровʼя – це величезне багатство!” – говорить, палючи сигарету у коридорі,
Але в його словах є якась істина, яка проникає в серця дітей, мов істина неготу,
І хоча він сам не живе за своїм наставління, його мудрість вбиває у голови.
Лисак Тамара – “Філологиня Забавних Помилок”
Розповідає про граматику, мовби розказує анекдот про себе,
“Дитячее слово ‘укратися’!” – сміється над дитячими помилками, мовби вона філолог комедії,
При цьому і сама помиляється в складних словах, виголошуючи їх з ударенням на невірному складі,
Але ці помилки робять її ще більш симпатичною, ще більш людяною, ще більш близькою до дітей.
“Розповідайте мені про ваші помилки! Я їх збираю, мов метеликів!” – закликає з захватом,
І в результаті виходить книга про найсмішніші помилки вчинків та дітей,
Яка посміхає всіх, кого вона торкається, мовби це божевільна поезія неправильної граматики,
І хоча граматика – це правила, її урок – це свобода, це гімн помилкам, які нас роблять людьми.
