Франко Іван – Пробудження
Коли з землі піднімається туман,
І сонце золотить холодну росу,
Я чую в грудях древній океан,
І дарма чекаю на чудо в лісу.
Весна приходить не як молодість,
А як спокута за мертві роки,
Коли на серці залишилась грусть,
І світ здається просто жорстокі.
Але трава піднімає листа,
І птиці грають у ранкових чарах,
І хоч душа моя понівечена,
Вона живе в тих зелених дарах.
Коцюбинський Михайло – Повернення
Весна приносить запах землі чорної,
Розбудження коріння глибоко у грунт,
І кожен постраждалий, кожен збентежений
Знаходить в цьому чудо новий фунт.
Ми люди, які знаємо біль,
Ми те, що взимку замерзло й прокліне,
Але весна приходить без жалю і ділі,
І дарує нам першу гарячу весне.
Стус Василь – Метаморфоза
Не вір словам про чисту красу,
Весна – це насильство і боротьба,
Коли коріння рвуть через грунт росу,
І кожна гілка вкрита вкритьба.
В цій битві жизни і смерті межа,
Де кожний день приносить здійснення,
Де не існує ніякої утіхи,
А лише жага вічного становлення.
Костенко Ліна – Дозрівання
Мій проводів весна непрості,
Коли з душі линуть останні сніги,
І жінка вже не може ігнорувати
Ті білі следи своєї втомлювання.
Але в саду розпускаються пелюстки,
І я розумію – це не про молодість,
Це про спокій після боротьби жорсткої,
Це про той біль, що переходить в мудрість.
Гончар Олес – Пробудження грунту
Земля розбудилась від кошмарів зими,
І від спокойного холодного сну,
Вона сумує за своїми дітьми,
Зернами, що заснули в грунту у сну.
Весна – це материнство, це біль при рожденні,
Коли усе нове вивільняється в світ,
І стара земля, хоч у багатьох мученнях,
Дарує світові новий радіант світ.
Павличко Дмитро – Опівночі в саду
В апрелі, коли місяць висить над садом,
Весна являється у міцних гілках,
І я стою, охоплений відчуттям холодним,
Розумієши, що час найдав на мені свої шрамки.
Але дика краса весняної ночі
Розгойдує усе, що я став собою,
І білі квіти блискавиці сочатять
Крізь темноту з безвідповідною кровю.
Самійленко Максим – Видимість весни
Весна приходить як обман красивий,
Коли закоханого чекає біль,
І той, хто чув весною голоси нові,
Збагнув, що то тільки вітру канель.
Але не будем гавкати жалі,
Не будем плакати при мертвих листях,
Весна – це сила, що живе у здалі,
І ми цінуємо її в усіх мистях.
Крушельницька Ольга – Розбуджена любов
Не знаю, чи весна пробуджує сердець,
Чи це останній спалах перед кінцем,
Коли жінка дозріває до істини, перець,
Розуміючи смисл у цьому безсенці.
І хоч цвітуть трояндо на стіні,
I розпускаються нові серця квітів,
Я чую в своєму пульсі це болі,
Це весна дорослої, матерої душі, що тримає вів.
Олень Олег – Весняна тишина
Коли весна приходить в ліс,
Она приносить молчання лісів,
Там, де зима дала свой криз,
Сніг таєть в скорботах пісні крив.
І все, що чується в цій тиші,
Це голос землі, що молиться,
Це звуки того, що живо вишає,
І боль, який ніколи не вкиться.
Гребенка Євген – Тіні весни
Весна приходить з тінню позаду,
І кожен, хто прожив багато років,
Знає, що красу слідує в раду,
Адже часто ставать неживі голоси.
У квітах вижу я могилу,
У птахів – крик про втрачених братів,
Весна – це знак, що минула боротьба,
Й ми постарішали в його жовтавих дат.
Деревʼянко Максим – Пробудження усередину
Весна не зовні, а всередину,
Коли душа розбудилась від сну,
І я починаю розуміти на щиру,
Що смерть і життя – одна весна.
Коріння розростаються в мені,
Листя розпускається в цюлошку,
I я, як дерево, у болі й цвіту,
Жду весни наступної, аж дотемна.
Луцький Вадим – Тьма перед світлом
Батьки й матері весни чекають,
Як чекають смерті і суду,
Бо знають, що весна не повертає
Того, що загубилось у льоду.
Але в цьому жахові холодному,
Коли снігові вітри дмуть в обличчя,
Є й те, що дарує утіху скромну –
Прошарок надії в цьому гарячі.
Коцюба Павло – Земле, проминай
О, земле, яку вертимо ми грубо,
О, добро, що сховалось в грунті,
Весна приходить, аж не чути зуба,
Щоб вам розкрити двері обурті.
І хоч ми знаємо про смерть і мученя,
О світ, ми гідно чекаємо дня,
Коли весна розпустить запалення,
І ми відкриємо очима брань.
Костюк Анатолій – Весняний спокій
Весна приносить спокій у безнадіжність,
І чаша горья стає солодшою для губ,
Коли дивишся на те, як природа щоднів
Повертає своєї земній клубуб.
Ми стареємо, ми втомлюємось у роках,
Але весна з’являється без сумніву й ліку,
І у серці розживається холодна кров,
Яка пізнає смисл у цьому великому циклу.
Виноградський Ілля – Жовтий листя весни
Що таке весна для того, хто страждав,
Хто прожив життя в біді й скорботі,
Коли листя золото, як монети гав,
Падають собі на мокру планету.
Весна не символ молодості й розваги,
Це факел, освітлюючи мотиль,
Це тьма, що й досі тягне за сагами,
Але Сонце наполегливо гасить їх силь.
Наріжний Петро – Цвітіння в запалені
Дивлюсь на сад, як на арену древню,
Де люди боролись за своё беда,
Весна приносить здійснення напевну,
Но й біль, що ніколи вже не уходит за.
Квіти розпускаються як гримаси,
Як крик людей, що впали в немочь,
Але в цьому болю є й клас ми
Найсолодшої весняної ночі.
Пулюй Іван – Метаморфоза землі
Земля весною стає чуттєвою,
Розбуджується в болі й сомненні,
Весна – це не красивая привілія,
Це тяжкі роди нового зеленння.
І коли вся природа гримить й спотикується,
Ми, люди, розуміємо на кінець,
Що красу слідує пройти крізь мученя,
І смерть й життя танцюють у венець.
Зубалій Павло – Весняна баланс
У рівноважі зимньої холодноці,
Й окропу весняного тепла,
Стоїть душа, що знає горе й радість,
І чекає, поки прийде весна.
Не чекаю вже молодих почуттів,
Я чекаю порозуміння з собою,
І той день, коли весна без мучитель кут,
Наконец приносить сходження й спокою.
Юриєць Максимільян – Пісня весняного вітру
Вітер весняний поносить мені голос,
Голос всіх тих, що мовчали роками,
І я розумію, що смерть не повинна болить,
Адже весна приносить утому за дарами.
Коли берізи розбуджуються в лісі,
І перші листя розпускаються по ясний,
Я чую в собі той древній вишль,
Що допоможе мені пройти крізь ясень.
Петрович Данило – Старий сад
Старий сад весною як палімпсест,
Де написане й стерте вже історія,
Але яблуні все ж розпускають свій квіт,
Незважаючи на тривіально й мотивів.
Й коли я брожу середм цих дерев,
Я розумію, що молодість не повертається,
Але краса весни – це далеко не спів,
Це те, на що подихом смерть намагається.
Калениченко Василь – Пробудження сомління
Весна приносить не лиш красу, але й сумнів,
Адже природа розпускається невідомо чому,
І кожна пелюстка – це запитання про сенс,
Про те, чи варто жити, й чи варто мотчку.
Але дерева все ж розростаються вгору,
Незважаючи на той вічний циклус,
І я слідую їх мовчазному прикладу,
Прийнявши весну як спокійний крокодил.
Кравченко Олександр – Весняна ноч
У весняну ніч, коли місяць стоїть,
Над садом, як суддя древній,
Я розумію, що моє тіло вже не錫,
Але серце все ж чує весняну пісень.
І все, що було стерте морозом,
Розпускається снова в темряві,
І я, як старий дуб, стою грозно,
Чекаючи того дня, де я забуду про ночі.
Дядь Яків – Цвітіння й швидкоплинність
Весна проходить так швидко, як сон,
І кожен квітка вмирає за день,
Але в цій швидкоплинності я бачу намін,
Намін того, що слід відпустити даль.
Не буду жалкувати над квітком, що впав,
Не буду плакати над листям, що згоріло,
Адже весна навчила мене щось креще й правді,
Що чемпіон жизни – це той, хто прожив.
Сагайдак Микола – Zemljа під ногами
Земля під моїми ногами в весну,
Живе, дихає, рухається суть,
І я розумію в цій тугій весну,
Що все ще можу я розплачуватись дуть.
Корені дерев обвиваються в грунті,
Як пальці матері, що скорбить за дітьми,
І весна – це той момент, де я можу
Обійняти свою землю й простити гріхи.
Борецький Гайворонський – Весняна епіфанія
Весна приносить явлення мені,
Що я жив для того, щоб тут,
Щоб дивитись, як квіти розпускаються в гені,
І розумів, що смерть – це не хід.
Це явлення простої правди,
Що красу можна побачити й почути,
Якщо серцем дослухатись до запахів щоро,
Якщо дати собі дозвіл знайти миць.
Лісницький Іван – Поновлення поміж руїн
На руїнах минулого року весна,
Розбуджує нові ростки серед каменю,
І я розумію, що мої старі сни
Можуть народити нові, більш мудрі плани.
Весна – це не забуття старого,
Це синтез того, що було й що буде,
Це можливість залучати своє серце заново,
Й розпочати там, де раніше я зрив грукувати.
Ткач Василь – Гулкість весняної ночі
У весняну ніч, коли природа гулить,
Коли лягушки співають в болоті,
І деревля гудяться, як цілий монастир,
Я чую голос вічного діяння.
Це голос того, що не можна скоротити,
Це звук жизни, що бундарить й гримить,
І я, старий мандрівник, розумію ясно,
Що весна – це перемога, хоч вона гримить.
Цимбалюк Петро – Фінальний спокій
Весна приносить фінальний спокій,
Коли зрозумієш, що боротьба закінчена,
Коли почнеш чути весняний звонок
Як пісню про те, що вже закріплена.
Я більше не шукаю молодості й краї,
Я чекаю тієї весни, де спокій
Охоплює серце як мантія краї,
І я можу, наконец, бути тихим й спокій.
