Коваль Микола
Земля п’є кров,
і небо плаче.
Немає слів—
лиш біль короткий.
Мати чує голос сина
в кожному вибуху.
Петренко Олена
Руїни домів—
як кості скелетів.
Тиша вбиває гірше,
ніж осколки.
Дитина шукає м’яч
у полі мін.
Шевченко Артем
Прощавай, боже,
за то, що вижив.
За те, що брат не повернув.
За те, що матері немає кому обіцяти
завтра.
Москаленко Василь
Кров на снігу—
багате господарство.
Врожай смерті
дозріває в полі.
І жінка чекає весну,
що ніколи не прийде.
Іванова Марія
Я чула, як гинуть голоси.
Як забувають імена.
Як любов замерзає на морозі
і розсипається, як попіл.
Кравченко Сергій
Батько кладе зброю,
але зброя не кладе його.
Рани швидше гояться
на тілі, ніж в душі.
Син запитує: «Коли ти вдома?»
Батько не знає, як відповісти.
Лисенко Юлія
В окопі знаходять фотографію.
На ній—усмішка живої людини.
Тепер це—спомин,
обгорнутий землею.
Бондар Ігор
Гвізди не гвіздять,
вони співають
про дітей без батьків,
про вдів без надії,
про могили без імен.
Романенко Дарія
Весна прийде,
але травня не побачить.
Можливо, когось
цвітиння спасе,
але він уже мертвий
під цветом.
Сич Павло
Листи від матері—
єдина теплина в окопі.
Чорнило пахне домом,
але дім на тисячу кілометрів.
І кожен лист—останній.
Корецька Аліна
Осколок в грудях—
це не біль.
Це спомин про те,
що ти був живий
ще вчора.
Ткач Олександр
Пісня кінчається посередині.
Голос затихає
в горлі, обріганому вибухом.
Музика та й розпорошилась
разом з ним.
Гордієнко Жанна
Молюсь до всіх богів,
але жодного немає.
Тільки я
і темрява,
і біль, що не мовчить.
Чабан Василій
Місяць світить мертво.
Навіть він не хоче
дивитись на це.
На землю, що пургує від крові.
На людей, що гинуть за клаптик землі.
Маринина Еліза
Пиши мамі,
що я живий.
Не пиши,
що мене вже немає.
Піддержи їй яку-небудь надію—
хай буде ложка істини.
Рева Денис
Ворог—це теж людина.
Може, теж чий-небудь син.
І ми вбиваємо один одного,
не знаючи імен.
Бог точно помилився.
Волощенко Тетяна
Сніг сховав кров,
але пам’ять—ніколи.
Ми будемо копати сніг
все життя,
та чи знайдемо того,
кого шукали?
Деревʼянко Геннадій
В землі залишив серце.
В землі залишив мрії.
В землі залишив себе.
Домой приїхав—
та вже не той.
Циба Світлана
Дитина малює вибухи
на парті
вугіллям.
Учитель плаче.
Вона рисує те, що бачила.
Невара Костянтин
Герої не скиглять.
Але я скиглю.
І мої сльози—
це сотні мертвих,
що кричать крізь мене.
Криворотько Ольга
Прострел крізь легені—
це лиш тіло.
Душа вже вибухла
раніше,
коли впало перше бомбардування.
Горобець Ілля
Приносять квіти на могили.
Але це не верба—
не оживить мертвого.
Квіти в’януть,
як надія.
Мазур Катерина
Плач дитини
гірший, ніж артилерія.
Голос малої дівчинки—
більший убивця,
ніж снаряд.
Лютий Вадим
Записка в кишені—
«Люблю».
Більше нічого.
Не встиг написати повільніше.
Пуля прочитає сама.
Лапшина Наталія
Зима приховує
те, що не хочеш бачити.
Весна розкриває
те, що краще забути.
А ми живемо в цьому циклі смерті.
Козловський Юрій
Медаль на грудях—
це не спомин.
Це тяжкість.
Це крик мільйона павших,
що сидять у металі на тобі.
Остапенко Інна
Вірою маю
триматись землі.
Але земля мене не тримає—
земля мене поглинає,
назад до копалищ.
Ковпак Софія
В словах немає сили.
В мовчанні—вся правда.
Окупанти спалили букви,
тому я мовчу
і кровлю сльозами своє горе.
Щербак Богдан
Останній напиток води
перед тим, як впасти.
Останній вдих
перед тишею.
Останній дзвін сердечний
перед вічністю.
