Мати і син
На полі битви сонце гасне,
Лежить син мій серед цвітів,
Холодні губи, погляд ясний —
От так приходить смерть до слів.
Я чекала його весною,
Готувала постіль із льну,
А він упав землею чорною,
Борючись за мою країну.
Залізна ніч
Гарматний грім гуде над лісом,
Кровавий слід на снігу білий,
І хлопець мій, мій милий письмо,
Залишив мене без могили.
Війна — та темна, люта сила,
Що забирає все живе,
На серці мамі тільки шрами,
А на устах — одне беззвір’я.
Голос з окопу
Звідси, з окопу мокрого, сирого,
Пишу я лист до матері своєї,
Не знаю, чи дійде він, чи впаде
На вогнищо якогось бранця чужого.
Холодна ніч, гарматний грім, розвідка,
І смерть танцює танець чорний в мені.
Але живий ще я, і серце б’ється,
І за Україну я готов упасти.
Жіночий плач
Чорні хустки, чорні ночі,
Жінок крик на всій землі,
Сини, брати, мужі милі —
Все що мали, все забрали.
Суглоб болить від молитви,
Слізьми чистим не помити
Крові вашої червоної,
Героїв мої дорогі.
Залізний урожай
Росте врожай на чорній ниві,
Але не хлібне зерно там,
А кістки білі, щелепи сині —
Смерть засіяла мертвим семам.
Машини смерті, мови часів,
І людство жне, жне без вибору,
І в землю падають голоси,
Як зерна дивне в землю чорну.
Святої ночі пісня
Прощалась я с тобою в ночі,
На станції стояв потяг,
Твої очі, як дві зоряниці,
Промовляли останній факт.
Тепер я чекаю в темряві,
Прислухаюся до громів,
І кожен день — це біль що править
Мою душу у світ суму.
В розбите серце війни
Розбиває серце мені
Цей звук гарматний, цей крик бідний,
Я чув його сто разів в сніданні,
І снилось мені в ночах біль.
Де дім мій? Де моя оселя?
Все полум’ям спалено в ніч,
І я блукаю світом без мети,
Без крова, без святої ночі.
Боротьба без кінця
Коли ж кінцем будуть ці битви?
Коли спочинуть мертві спати?
Коли вернуться всі живі
До матерів своїх вернати?
Мечем стою над землею,
Але сумніваюся в бог,
Чи варто вмирати змією
За той, хто не дав мне доріг?
Марш на смерть
Йдемо в смерть не знаючи причини,
Йдемо в смерть по наказу царя,
Наші груди — мішень для гарматни,
Наша кров — мета для меча.
І звучить барабан военний,
І гримить марш в унісон смерті,
Ми герої без щастя й радості,
Ми жертви чужої беззаконя.
Останній лист
Якщо впаду я на полі,
То не плачьте мати, мати,
Я помру в славі та волі,
Це судьба — борятись з фатом.
На хресті напишіть просто:
“Тут лежить боєць безвідомий,
Що віддав за волю голос
І поклав в землю серце чорне”.
Селянина мова про біль
Вони прийшли у село мідно,
Забрали хліб, забрали хлопців,
Теперь обійстя ліс безлюдний,
І в полі лежать наші гроші.
Так кажу я, простий селянин,
Що знаю лиш про сіяння,
Pero війна забрала мого сина,
І смерть прийшла до мого селища.
Чорна картина
В окні видніється картина —
Горять села, гудять гарматні,
Чорна ніч, безлюдна, чорна,
Смерть пройшла по землі святій.
І я стою з журбою в серці,
Дивлюся на той жах крайовий,
Немая я, але болюча,
Як душа у творіння Божого.
Пісня про мертвих
Чути голоси тих, що в полі,
Шелесто листя, шепіт ночі,
Вони зовуть нас в темный світ,
Де нема болю, нема мочі.
Співаю я для їх живої,
Для тих, хто вже уснув в землі,
Щоб памʼять їх не загинула,
І вольна серце мої.
Материнський біль
Не буває більшої біді,
Ніж чекати сина в ночі,
Слухати темряву безмовну,
І жадати останьої ночі.
Немовляти його колись спали,
На руках мотав я в гойданку,
А тепер землі його тримають,
І чую я голос останньої щаслинки.
Окопи душі
В окопах ми, але не в землі,
В окопах душі, в окопах серця,
Ворожий гарматний грім волі,
Нас мучить в ночі, в ночі мерцю.
І кожен з нас — це смерть у чеканні,
І кожен крок — це ближче до могили,
Але боремся ми, але ми святі,
За волю, за розім честь і милість.
Героя похід
Йде герой дорогою битви,
Грудь вибита кулям врага,
Але серце ще б’ється в ritmi,
Любові, надії, біді.
Йде герой на завершення,
На останній свій жовтневий день,
Але в памʼяті поколінь
Залишиться його імʼя золотень.
Раненого свідоцтво
Лежу я в лікарні з раною,
Спостерігаю синь в вікні,
І бачу я себе в покійні,
Землею засипаного в ночі.
Але живий я, опритомнюю,
Щоб знову в бій повернутися,
За волю, за честь цілуюся,
І смерть поки не заберу меня.
Невістки поглиблення
Сніданок готую я хлібцем,
Хоч хліба давно вже нема,
В окну дивлюся я сльозицею,
Чекаючи чоловіка я.
Але чекання — то безсильне,
А грім гарматний близькою,
І страх морозить мене хилко,
І невістко — вже вдова я.
Бій за село
Родимо село мені миліше,
Ніж слава, честь й богатство,
Тому берусь я до зброї,
Щоб вмерти за село святе.
Борюся з ворогом палкіше,
Грудьми закриваю село,
І якщо впаду в тій битві,
То памʼять змститься за мене.
Осиротіле поле
Осиротіле поле плаче,
Нікого більше там немає,
Хрестів білих ніч рахує,
І вітер плач мертвих розносить.
Як часто там я бував раніше,
Когда трави волосаті пахли,
А тепер — це страх і трібуна,
Де смерть танцює свої танці.
Проща перед боєм
Прощаюся я з світом білим,
З дітьми, з дружиною моєю,
Йду я в ніч з однієї зброєю,
І знаю — більше не вернуся.
Але живу я честю полною,
Що вмиру за землю святую,
І нащадків мої цінуватимуть
Коли про мене почують в песні.
Голос з могили
З могили чую я голос свій,
Як вітер щеп листя розносить,
Живе я в памʼяті живих,
У сльозах матерів, у ночах.
Не забувайте мене, люді,
Адже помер я за вас,
За волю, за честь, за надію,
Щоб вільні ви могли дихати.
Бранець думки
В полоні я, але не в тілі,
В полоні душі своєї я,
Думаю про дім, про поля,
Про дітей, про весь світ святий.
Але духом я волен летати,
За окнами мого в’язниці,
І ворог не може пімʼяти
Зв’язати крила мої білі.
Рана в серці
Рана в серці не заживає,
Скільки минув років вже,
Пам’ять про вас мене мучає,
Що загинули у грізне.
Але болю цього святого
Я не хочу забути ніколи,
Адже он святий — той голос,
Що лунає з усіх могил.
Де тобі мир знайти?
Де тобі мир знайти, борцю?
В полі? В гробу? В лісі темно?
Ні — мир не знайдеш в світі світу,
Адже світ зовсім вже безумно.
Борись, борись, але без мети,
Вмирай, вмирай, але без смисла,
Це доля світу нашого сегня —
Безсмисна біль, безсмисне небо.
Зозуля на війні
Зозуля кує в лісі грізно,
Вважає мне роки загад,
Але я не слухаю за гісно,
Адже роки мене вже чекають.
Лишити слід у світі цьому —
Ось мій останній простий крок,
І зозуля кує в гіму,
І я йду в темноту ночей.
Сонет про вмирання
Когда приходить смерть до ліжка,
І серце мліє, млеє, млеє,
Весь світ дивиться мені дивно,
Небес святих мерцяння ясне.
Не жалую про біль і раду,
Не жалую про Крові щедрі,
Жалую лиш, що в цій беді
Не вмер я раніше за честь святу.
Пісня про відчай
Сінгаю я пісню про відчай,
Про смерть, про темноту, про ніч,
Про те, що надія не дає
Мені хоч трохи-трохи спати.
Але поки я ще співаю,
Поки голос мій не загас,
Буде жить в серцях людей той час,
Коли я ще був молодий і гарний.
