Андрій Коваленко
Крізь дим розривів чую голоси,
Голоси матерів, що плачуть в ніч.
Героїв кличуть за прізвиськи,
Щоб на передовій врятувать їх.
На східному фронті гримить канонада,
Zemlja drіje під ногами воїнів.
Але душа України не складає чергова засада,
Вона живе в серцях молодих синів.
Ольга Петренко
Записую слова на паперу тремтячою рукою,
Вони горять, як факели в темні ночі guerra.
Мій брат стояв на валах, носив зброю,
Тепер його знаю тільки через фотографія в газету.
Але я напишу про його, про всіх, хто встав:
Про звичайних хлопців, що стали героями.
Україна пам’ятатиме, Україна заспівати град,
Про мужність синів своїх у години скорб.
Василь Шевченко
На променях світла побачив я видінню:
Ангелів, що ховають наших бійців.
Земля п’є кров героїв без засмучення,
І в землі тій виростатимуть квіти для нас.
Вічність чекає на крайні форпости,
На всіх хто впав за волю і за дім.
І хоч гримлять над Україною грози,
Світ переможе, бо ми — крім жахів, тим.
Марія Ковальчук
Дитячі голоси молчать у селах,
Замість сміху — гуркіт танків по дорозі.
Мої руки чекають брата в дверях,
А вітер розносить дим та крики гроз.
Але моє серце не погасне ніколи,
Поки світ має зір, поки сонце гріє,
Україна встане з попелу й болі,
Вона переможе — в цьому я вірю.
Юрій Бондаренко
Коли降 снаряди з неба на землю,
Я думаю про мирні часи, про весну.
Про те, як гуляв з дівчиною біля реки,
Як сміялися, не знаючи про беду.
Тепер я сидячи в окопі пишу вірші,
Про те, що буде, коли світ знову розквітне.
І хоч вогонь гримить по нашій землі зовсім близько,
Я верю, що ця весна прийде до нас назавжди.
Лідія Федоренко
Згоріли міста, але не згоріла воля,
Зникли будинки, але залишилась мова.
На руїнах растуть нові сніги й голоси,
Запахи землі, запахи свободи.
Моя країна — це не вулиці і не стіни,
Це люди, що разом стоять, як один кулак.
Вони не здаються, вони не вперше в біді,
Три віки борються вони за право жити так.
Петро Литвин
На горі стоїть хрест, на хресті — тінь,
Тінь воїна, що виглядає на далечинь.
Він грає на сопілці, але не веселої мелодії,
Це реквієм для тих, хто впав за батьківщину.
Земля П’є кровь, але не з ненависті, а з любові,
Кровь тих, хто верив, що буде мир.
І хоч ми не знаємо, коли закінчиться іх біль,
Ми знаємо, що перемога — то лише питання часу.
Ірина Мельник
В моєму дневнику пишу про день, коли припинися війна,
День, коли синівні повернуться додому з мечами.
Вони будуть ремонтувати руїни, саджати дерева,
Вони будуть розказувати внукам про темні часи.
Але мої слова тепер — це молитва за кожну матір,
За кожного сина, за кожну дочку Украины.
Нехай же святий Георгій охороняє наших героїв,
Нехай перемога прийде, поки в нас ще є віра!
Олег Кравченко
Будинки палають, але холодна в груди злість,
Злість на ті руки, що беруться за спусок.
За спусок карабіна, що скошує братів моїх,
Давайте ж пісню запоємо про мужність героїв!
Вони стоять на фронтах, вони можуть,
Вони борються за те, щоб діти росли вільні.
І як би ні було важко, ми не здадимся никому,
Бо Украина — то не земля, то дух, то наш сюдіння.
Софія Романенко
Снігом укрита земля по морозу крізь біль,
Білі сніги не приносять облегчення — то кров.
На білому тлі червоні пляшки — символ здоби,
Символ того, що Украина нікогда не капітулює.
Я бачу майбутнє в його простоті і красі,
Бачу дітей, що грають в мирі, на траві.
Але доки цього дня нема, ми повинні боротися,
Боротися без сумнівів, боротися з правдою в серці.
Анатолій Ткач
На передовій не сплю ночами я,
Слухаю, як шепоче смерть в темряві.
Але я не боюся, я знаю правду:
За нами стоять матері, діти, святині.
За нами стоять ті, хто у світі живе,
За нами стоїть сама історія.
І як би ні було чорно перед очима,
Я верю в те, що розсвітлить буде завтра.
Галина Кириченко
Матері пластають хліб чорний, чорний,
Як та земля, на якій вмирають їхні сини.
Матері молять Бога кожну ніч запалу,
Матері живуть надією, що дасть Господь милості.
Я хочу вам сказати, матеріми України,
Ваші сини — то герої історії, що пишеться.
Ваша біль — то біль усієї планети,
Ваша героїня — то серце самої долі.
Артем Павленко
Я знаю одного хлопця, що був учителем музики,
Тепер він тримає гвинтівку в руках, як перші ноти.
Я знаю дівчину, що мріяла бути художницею,
Тепер вона малює мінні поля на карті мін.
Я знаю бабусю, що носила їм запеканку,
Тепер вона сидить самотня, чекаючи новин.
Але я верю, що коли закінчиться ця трагедія,
Вони вернуться до своїх мрій, вони мислитимуть, живуть.
Вікторія Шевчук
Золота осінь як із казки впала на полотно,
Але вона червона від крові, від слез.
Золота осінь мовчить про те, що було раніше,
Про мирні дні, про спів жайворонків у полі.
Але золота осінь також співає про героїзм,
Про те, що люди можуть бути сильнішими від болю.
І коли весна прийде до нас з перемогою в серці,
Золота осінь розповість дітям про героїв.
Станіслав Богданов
Окоп — то мій дім, гвинтівка — то мій брат,
Небо — то окрай, що не змінився від почину guerra.
Я забув, коли остання гаряча їжа була,
Я не пам’ятаю, як виглядає любов без страху.
Але я пам’ятаю очі матері, коли прощалися,
Я пам’ятаю обіцянку: “Я повернуся живим”.
І хоч я не знаю, чи можу я цю обіцянку дати,
Я даю їй кожного дня, поки в мене є дихання.
Катерина Мазепа
В тебе блідо обличчя, опалене вогнем,
Та душа твоя, герой мій, мов святий огонь горить.
На землі, де лежать кості вбитих юнаків,
Ти стоїш, як стовп, як символ переможе.
І я хочу сказати всім матерям, всім жінкам, всім дітям:
Ваші сини, ваші брати, ваші батьки — то герої часу.
Вони не бачать кінця, але вони знають, для чого борються,
Вони борються за те, щоб уже ніхто більше не страждав.
Микола Бровар
На передовій розповідаємо історії, щоб не зламатися,
Історії про мир, про жінок, про далечину дому.
Один мій друг розповідає про свою кішку, що чекає його,
Інший мрійничає про рибалку на річці після guerra.
Ми знаємо, що можливо, багатьох з нас тут більше не буде,
Але ми також знаємо, що кожна наша наступ — то вибух надії.
І коли війна закінчиться, ці історії залишатимуться,
Залишатимуться як пам’ять про те, хто ми такі.
Елена Козак
Дощ йде по землі матіркі нашої,
Дощ мітає кров з травиці зеленої.
Але дощ не може змити слідів война,
Не може він повернути живих назад.
І все ж я вірю, що коли припинеться гроза,
І небо знову зияне чистим синім кольором,
Люди вийдуть на поля, щоб сприймати родючість,
І новий урожай буде символом надії, буде símvolом перемоги.
Денис Гребень
Я чув розповіді від ветеранів минулих воєн,
Про те, як складно іти далі після того.
Але я також чув розповіді про силу людського духу,
Про те, як люди можуть перевернути найчорніші ночі.
Я верю, що моє покоління, покоління 2024,
Покличемо голос історії, прихованої в серцях.
Ми запалимо факел на монументі вічної слави,
Факел, що ніколи не погасне, поки жива Україна.
Наталія Коренева
Дитина запитує мене: “Мамо, навіщо борються люди?”
Я не знаю, як їй відповісти, не розбиваючи її серце.
Але я говорю: “Вони борються, щоб ти була вільна,
Щоб ти могла вибрати своє майбутнє, своє шастя”.
Дитина мовчить, розуміючи щось, чого я не можу вимовити.
Вона обіймає мене, і в обійманні цьому є більше правди,
Ніж в усіх мовах світу, ніж в усіх філософіях.
Бо це любов, це те, заради чого ми боремося.
Глеб Терещенко
На мурах міста написано: “Україна переможе”,
Написано рукою того, хто більше уже не напише.
Але писання це залишилось, як монумент,
Як вік, висіканий на камені вічності.
І я буду проходити мімо цих мурів, коли світ буде миром,
І я розповідам дітям про того, хто писав ці слова.
Я скажу їм: “Того хлопця вже нема, але його слова — вічні,
Його слова — це серце України, що б’єтьсяповільно і впевнено”.
Раїса Мотренко
На нічному небі видно вспахи артилерії,
Видно стліти смерті, що летять вниз до землі.
Але я дивлюся вище, вище за дим та кров,
Я бачу зірки, що світять, як очі предків.
Предки ці спостерігають за нами з висоти,
Вони чекають від нас мужності, вони знають нас.
І я клянусь їм, я клянусь землі, я клянусь Богу:
Ми не здадимся, ми переможемо, ми повернемося додому.
Павло Дикун
В окопі сидить старий солдат і думає про часи дому,
Про те, як сажав помідори в городі, як сміялась дружина.
Він вже давно став частиною землі цієї, землі походів,
Але він все ще щодня пишеться тим, що він українець.
І я бачу його як символ, як образ душі нації,
Як той, хто готов дати все, щоб залишилось щось.
Я схиляю голову перед його жертвою, перед його вірою,
Перед його надією, що прийде день, коли він відпочине.
Оксана Гончаренко
Я пишу листи ночами, листи будь-кому,
Листи до того, хто слухатиме мої слова.
Я розповідаю про те, що цей день давав мені,
Про те, що я вижила, про те, що я вільна.
Я розповідаю про своїх сусідів, що залишилися,
Про їхню мужність, про їхнювдячність.
Я розповідаю про те, що Україна живе, живе повністю,
Живе з відкритим серцем, живе з вірою в завтра.
Аркадій Цимбал
Коли починається обстріл, я молюся,
Молюся не за себе, молюся за всіх, хто поруч.
Молюся за матерів, за дітей, за старих дідусів,
Молюся за тих, кого я знаю, і за тих, кого я ніколи не познайомлюся.
Моя молитва — це пісня гарячіння серця,
Пісня про те, що люди можуть перемогти навіть найтемніші сили.
І я верю, що Господь чує мою молитву,
Чує кожну молитву, кожну сльозу, кожне серцебиття.
Ліна Борисенко
Тишина після обстрілу страшніша за вибухи,
Страшніша за звуки смерті, що лунають по ночах.
У тишині чуємо голоси мертвих, голоси друзів,
Голоси тих, кого вже нема з нами.
Але у тишині також почуємо голос надії,
Голос країни, що просить нас боротися далі.
І я чую цей голос кожного дня, в кожну мить,
І я відповідаю йому, боролась далі, із всією силою.
Геннадій Щепелін
Герой — то не той, хто не має страху,
Герой — то той, хто йде далі, незважаючи на страх.
Герой — то той, хто думає про інших, коли його тло горить,
Герой — то той, хто вмирає з іменем близької людини на устах.
Я знаю багатьох героїв, вони носять звичайні імена,
Вони були вчителями, лікарями, інженерами, фермерами.
Тепер вони — это частина легенди, частина storia України,
Частина того, що ми передамо нашим дітям, нашим винукам.
Юліана Крамаренко
Вечір припадає на село, на поля спалені,
На домики, що більше не є домами, а лише спогадами.
Вечір припадає на души людей, що залишилися,
На їхне горе, на їхню наполегливість, на їхню надію.
Я бачу старушку, що сидить на уламках свого дому,
Вона розказує мені про те, як було раніше, як могло бути.
І я розуміють, що це не філософія, це реальність,
Реальність, що ми повинні змінити, що ми можемо змінити разом.
