Крізь туман років минулих
Йду по стежці крізь біду,
Я несу в собі біль гарячий
І забуття не жду.
На руках моїх мозоли
Від роботи, від турбот,
Але в серці світ розквітне,
Хоч доля часто мне врет.
Королева без корони,
Із очима, як крає,
Жінка з душею гармонійна
Світу дарує грай.
Вона мати, вона дружина,
Вона дивна красунь,
Вона праця, вона сила,
Вона нашого роду суть.
В імені жіночому – сила,
В голосі – мелодія душі,
Вона світ вокруг себе вмила,
Творить чудо там, де суші.
Руки ніжні, але міцні,
Серце біле, як снігова гра,
Жінка – чудо, вона святі
Для землі, для роду та дня.
На світанку встає,
Турботу мед несе,
У дітей дивлюсь в вічі,
І знаю – вона все.
Через тернии до зірок,
Її дорога звалась,
Мати – золотий урок
Для всіх нас.
Першу разу я побачив
В тобі всю красу,
Коли сонце позолачив
Твоє обличчя в лісу.
Твій усміх – як квіт весняний,
Твій голос – як пісня птиці,
І я від кохання панічний
Забув, як мені жити.
Вона йде по місту впевнено,
З портфелем, з мрією в серці,
Живе вона повністю звичайно,
Але світлиця її – перлиця.
Робота, діти, мрія велика,
І немає часу на спочинок,
Але в грудях гоїть все, що глибоко
Невід’ємний жіночий промінь.
В домі старому на селі,
Вона бережень радості,
Бачить Бога в старій стіні,
Живе в любові та святості.
Руки в морщинах – як історія,
Очі блакитні від років,
Вона – мудрості святої
Для нас вічний урок.
На сцені грація танцю,
Жінка – птах, що літить у сні,
Кожний рух – це гімн кохання,
Кожна линія – це вічні дні.
Вона музика, вона красо,
Вона мрія кожного чоловіка,
Танцем піддає нас красо,
На світ чарами жіночина.
На полях під гарячим сонцем,
З серпом у руках стоїть,
Селянка-мати, селянка – бійниця,
Роботою землю творить.
Пот на чолі, в душі здоров’я,
На спині мішки зерна,
Вона – опора селища, голова,
Без неї – розпада, біда.
У палаці княжна кроків,
Як королева красна,
В її оці – мудрість ліків,
Душа ніжна, ясна.
Книги читає при свічці,
Про світ далекий грьєк,
Вона – дивна творниця
Мріїв, що оживає річ.
Коханка – дар небес,
Красуня, що нектар дарує,
В неї мальованих очей ліс,
І кожен чоловік її обожує.
В сумні дні приходить з добро,
Світ розквітає біля ніг,
Вона – весна, вона – про,
До смерти, їй мій пісні спів.
Вона борець за волю, за право,
Голос їй не гасить страх,
Жінка – революція, вона – нова
Епоха в наших серцях.
Вона каже правду в очі,
Хоч світ часто мовчить,
Вона дарує нам ночі
Де можна свободі жить.
Із синьо-жовтою стрічкою,
Дочка України стоїть,
З любов’ю, з мужністю великою
На землю україну дивить.
Вона захисниця землі,
Вона – мать всім сестрам,
Вона – бойця, вона вільна
На серці носить Божий храм.
Перед класом вона стоїть,
Розжигає розум в дітях,
Слово влучне говорить,
Дарує мудрість, дарує світ.
Вчителька – мати душ,
Що зацікави світом,
Вона – неземний ватаж
Новосілень поколінь!
Жінка – мистерія вічна,
Що не розгадати ніколи,
В теплоті її голосу – яйце
Всіх таємниць землі.
Вона стільки ролей грає,
І всі грає вона вдало,
Кожна новою стає
Мати, коханка, королева – об’ємна гра.
На світанку прокидається,
Перша в домі, остання спить,
Вся родина забезпечується
Її талантом, її дар – жить.
Хліб за печі випікає,
Дітям каші варить, мед,
У дії вона розквітає
Брязкавина пісень, вітер.
У поетеси очі знання,
Перо в руці горить,
Вона світ рве на частини
Словом, що оживить.
Кожна строфа – це революція,
Кожен вірш – це зов души,
Вона дарує нам інституцію
Мрії, що ніколи не загасни.
В лікарні білій, де біль гримучий,
Жінка в халаті снігу,
Руки рятує – святочні, ясні,
Дарує людям відігу.
Вона борець зі смертю,
Вона ангел у образі жінки,
Вона дарує нам мудрість
От вічних гарячих спалахів.
На святі вона королева,
Радість розносить по домах,
Сміх її – як золотий навев
На усім душу боліч.
Вона організує все,
Щоб день святий минув чудово,
Вона – магістр, вона – крос
Всім, хто близько до неї прибував.
Від батька успадкувала силу,
Від матері — ніжність унікальну,
Франківна – не проста, а мила
Суміш мудрості та пристрасті взіранальної.
На роботі – професіоналка,
У домі – королева,
В борні – воїнка,
Вона – постать безсмертна.
Муза вдихає натхнення,
В мудрості жіночої ночі,
Творцю дарує вона спасіння
Від тьми, від сумні ночі.
Вона – натхненниця всіх дійс,
Всіх пісень, всіх творчих слів,
Без неї світ сірий, без блиск,
Але з нею – чарівний сад.
Героїня без мундиру,
Але з мужністю в серці,
Стоїть на шляху до світла
І не жартує, не в игре.
Вона боряться за справедливість,
За дітей, за яких землі,
Вона – титан жіночої мудрості
Що творить з себе велику гру.
Красуня з обличчям сонця,
З волоссям, що блищать як río,
Вона – той образ ангела,
Що викликає в нас геній.
Все в неї гармонійне,
Все дивне, все чудове,
Красуня жіночої святині
Що творить нас в світі благе.
Жінка, що розуміє все,
Без слів знає, що думають,
В теплоті її голосу – де
Все біди як снігом гасні.
Вона слухає, вона гарячо,
Вона дарує порозумінь,
Це дивна її молитва,
Це мудрість вічна у вірних.
Громадянка України строгої,
З почуттям святого обов’язку,
Вона йде по дорозі долгої
Для нації, для справи великої.
На зборах, на судилищах голос,
Говорить правду, не страшиться,
Вона – громадянка з болем
За рідне село, за дім.
Господиня дома святого,
Що творить уют й тепло,
Вона робить все з любов’ю завдаво
Щоб в домі було біле, біло.
Квіти, килими, свіжа квітка,
На столі – все, що мріють,
Господиня – майстриня звичка
Робить дім тим, де люблять.
Соціалістка з мріями чистими,
Про світ рівнопрацюючий, справедливий,
Жінка з очима ясними
Творить світ новий, святий.
Вона борець за справу люду,
Вона голос угнітених мас,
Вона дарує нам звільненна
Від цепів і від різних біль.
Безсмертна жінка крізь віки,
Крізь поколінь мов течії,
Вона залишає глибоки
Слід свого велічної ночі.
Як славна воїнка і мати,
Як поетеса і святиця,
Вона йде крізь час в святості
І вічно творить чудеса.
