Сніг падає на крівлі,
На дахи старих хат,
І білі кровельниці
Мовчанням говорять.
Морозна тиша дивна,
Розстелена кругом,
І срібло переливне
Горить під місячним ватром.
Зима прийшла із грізним холодом,
Розкинула білесні полотна,
Деревам в гілках вплела ледяні орнаменти,
І світ став чистий, тихий і святковий.
На вулиці замерзла річка,
Дітьми гвалтуватися гра,
Сніжинки крутяться, танцюють,
Як снігові королеви в серпанку.
Зимовий вітер виє за вікном,
Розповідає про холод і печаль,
Про ночі довгі, звірячі і чорні,
Про самоту, що мерзне на душі.
Білий піддушок повіяв із неба,
Укрив землю, поля і ліси,
І все, що було сірим і бридким,
Стало вмить чарівним і пречистим.
Мороз щипає щоки червоніючи,
Дихання мерзне у цілинці,
Але в груді тепло від спогадів,
Про теплі дні, що вже пройшли.
Під снігом спить земля спокійним сном,
Затишне відпочиває від забот,
І сніг летить, як пухкий білий сніг,
Укриває її від світу ворот.
Сніжинка впала на мою долонь,
Сяяла, мигтіла, танцювала крізь тьму,
А я дивився на її візерунки,
І думав про красу, що вічна тут.
Зимове сонце, біле і холодне,
Ковзається по крижаній землі,
І тіні від голих дерев довгі,
Розтягуються чорним полотном.
За вікном замерзає рай,
Льодяниці грають в краї,
І мрії мої в білій шалі,
Летять з вітром в снігові далі.
Мороз малює на склі візерунки,
Картини чудо-чудні і прекрасні,
І кожен узір – це світ малесень,
Де живуть снігові королеви.
Холодний вітер вує за стіною,
І звук його мені знайомий дуже,
Це голос зими, старої і мудрої,
Що знає всі таємниці ночей.
Сніг скрипить під ногами білий,
Подає мені привіт морозу,
І я йду в цей світ прозорий,
Де красота в кожній сніжинці.
На полях біліють сніговища,
На дахах вершин ліденіють крижани,
І далі видніють гори сніжні,
Там, де мешкає сама зима.
Зимова ніч спускається повільно,
На землю, снігом замелену,
І зорі світяться в морозі,
Як дорогоцінне каміння.
Заметіль гуляє по дорогах,
Вибілює дерева і кущі,
І мир стає білим-беліш,
Як сніжний сон, що ненадовго.
Морозь кусає мої щоки,
Але серце гріється теплом,
Від миції білої зими,
Що манить нас у світ із грез.
Сніжинки падають з неба,
Як листи із книги забув,
І кожна має свою історію,
Про красу, що вічна живе.
На зимовій дорозі валяються сніги,
Холодний вітер ревить у віях,
Та я натхненний йду вперед,
До краю світу, де зима царює.
Льодяна кіка наснується на чолі,
Морозь малює синьо-білу гру,
А я стою й дивлюся на чудо,
Що створила природа у грудні.
Зимовий ліс мовчить глухо,
Ховаючись в снігових шалях,
Та чути звуки скрипу крижі,
Що розповідають про холод зневажено.
На вікні мерзне крапля роси,
Перетворюється в ажурний узір,
І я розглядаю ці малюнки,
Що розповідають про зимову казку.
Морозь — це художник-дивак,
Що малює на землі картини,
І кожна лінія, кожна риса,
Говорить про красу холоду.
Сніг накладає мотузки на гілки,
І дерева стають мов мережа,
Через яку видна далека синь,
Невідомого світу на тій стороні.
Зимові броди промерзли докрай,
І сніг лежить товстим пухом,
Але де-небудь під ним спить земля,
Й чекає весни, як чекають усі.
На крижаній річці грають діти,
Їх сміх розноситься по полях,
І радість знаходиться в простоті,
Сніжної гри під морозом гарячим.
Зимовий день коротенький, сумний,
Сонце торочиться за горизонтом,
А ніч розстеляє свої крила,
Над світом, що замерз у холодах.
Крижані квіти на вікні квітнуть,
Морозь їх вишивав усю ніч,
І кожний пелюсток — то чудо мальовниці,
Що грає в снігові ігри.
Глаза блискавицею мерзнуть,
Дихання білим паром вивясляється,
А я замираю від краси,
Цієї білої, холодної ночі.
Зима — це королева скорботи,
Але й королева чистоти й краси,
Вона дарує нам сніжні сни,
Й холод, що лізе в найсокровенніші місця.
