Війна змусила Європейський Союз переглянути власні підходи до розширення, а Україну – шукати рішень, які раніше не існували. Мільйони внутрішньо переміщених осіб, тривала окупація та масові порушення прав людини поступово стають частиною переговорного процесу про членство в ЄС, хоча чіткої формули досі немає.
Політика розширення Євросоюзу зазвичай ґрунтується на усталених правилах та критеріях. Але повномасштабна агресія Росії проти України створила безпрецедентну ситуацію: країна-кандидат веде переговори, не контролюючи частину своєї території та маючи мільйони громадян, які змушені залишити вдома.
У Брюсселі визнають, що готової “інструкції” для такого випадку немає. ЄС одночасно намагається врахувати інтереси людей, які найбільше постраждали від війни, і не перетворити гуманітарні теми на інструмент політичного тиску чи блокування переговорів.
Питання внутрішнього переміщення та окупації не закріплені розділом у переговорній рамці України. Формально вона ідентична рамкам інших країн-кандидатів – Північній Македонії, Албанії чи Молдові. Втім, це не означає, що проблеми ВПО та мешканців тимчасово окупованих територій залишаються поза увагою.
Права ВПО та окупація у переговорній рамці
Найближчі до цих тем розділи 23 “Судова влада та фундаментальні права” та 24 “Юстиція, свобода, безпека”. Саме у їхніх межах Єврокомісія поступово розширює фокус на становище людей, які постраждали від російської агресії.
У звіті за 2024 рік з’явилися зауваження щодо нестачі фінансування соціальних послуг для ВПО, складнощів із повторною реєстрацією для отримання допомоги та невиконаних зобов’язань щодо забезпечення житлом. Також ЄС уперше прямо заговорив про необхідність стратегії відновлення влади та реінтеграції населення на тимчасово окупованих територіях.
Звіт 2025 року пішов далі. У ньому акцент зроблено на правах громадян, яких змусили прийняти російське громадянство, передусім дітей, народжених під час окупації. Окремо згадується необхідність забезпечення якісної освіти для дітей у прифронтових районах.
Незважаючи на це, присутність теми залишається фрагментарною. Навіть масштабна програма Ukraine Facility на 50 млрд євро на 2024–2027 роки охоплює питання ВПО лише частково – через підтримку повернення людей та зміцнення системи соціального захисту, не торкаючись комплексно проблем окупації.
Дорожня карта верховенства права має також обмежений фокус: соціальні послуги, стратегія з прав людини, інформаційна реінтеграція. За її межами поки що залишаються питання люстраційних політик, адміністративного обліку документів, виданих окупаційною владою, та механізмів використання інформації з таких документів.
Експерти зазначають: відкладення цих рішень може призвести до серйозних проблем вже на пізніших етапах переговорів.
Що свідчить досвід інших країн
Жодна хвиля розширення ЄС не передбачала окремого постконфліктного треку. Водночас війна завжди впливала на переговори побічно – через посилення вимог до верховенства права, захисту прав людини, регіонального співробітництва та переслідування військових злочинів.
Хорватія стала прикладом того, як євроінтеграція може спричинити перехідне правосуддя. ЄС вимагав не лише формальних судових реформ, а й повноцінної співпраці з Міжнародним кримінальним трибуналом з питань колишньої Югославії та розвитку національного переслідування за військові злочини.
Щодо Молдови окремої переговорної рамки для Придністров’я немає, але тема постійно присутня у звітах Єврокомісії. Важливо, що тимчасова окупація регіону у Брюсселі не розглядається як автоматична перешкода для членства.
Кіпр залишається єдиною державою, яка вступила до ЄС, не контролюючи повністю свою територію. Ще 1999 року Європейська рада наголосила, що політичне врегулювання бажане, але його відсутність не може автоматично заблокувати вступ.
Досвід Грузії свідчить про інший підхід: подолання наслідків агресії Росії не виділялося в окремий напрямок, а розглядалося як частина належного управління. ЄС відстежував доступ ВПО до житла та соціальних послуг та захист прав людей, що залишилися в окупованих регіонах.
Звідси ключовий висновок для України – створення спеціального переговорного треку щодо наслідків агресії недоцільно. Але не меншою помилкою було б відкласти ці питання на невизначене “після перемоги”.
Три кроки для інтеграції проблеми
Аналітики Центру прав людини ZMINA пропонують три практичні інструменти, що дозволяють системно включити питання окупації та внутрішнього переміщення у переговори з ЄС без політичних ризиків.
- Системно закріпити пріоритети захисту прав ВПО та жителів ТОТ у Дорожній карті з верховенства права та у внутрішніх політиках, визначивши чіткі орієнтири прогресу.
- Прив’язати ці документи до глобальних інструментів ЄС з прав людини, демократії та перехідного правосуддя, що дозволить об’єктивно оцінювати ситуацію без окремого переговорного треку.
- Створити постійну платформу “EU – UA Права людини” для інституційного діалогу між українськими правозахисниками, омбудсманом та структурами ЄС.
Очікується, що така платформа забезпечить регулярне інформування європейських партнерів про реальний стан прав людини та допоможе формувати спільні рішення без політизації теми.
У результаті євроінтеграція для України виходить за межі технічного узгодження законодавства. Це інструмент внутрішньої трансформації країни за умов війни.
Тимчасова окупація не блокує членство автоматично. Але те, як Україна вже зараз вибудує механізми захисту прав своїх громадян, безпосередньо впливатиме і на темп переговорів, і на рівень довіри з боку Європейського Союзу.
