Рішення Європейської Ради виділити Україні 90 мільярдів євро на 2026-2027 роки стало кульмінацією тривалих і напружених дискусій всередині ЄС. Формально це покриває ключову фінансову потребу Києва, але водночас відсуває найгостріше питання – використання заморожених російських активів.
Незважаючи на заголовки про «репараційну позику», прийнятий механізм не має прямого відношення до репарацій. Це інший дизайн, який має свої переваги та ризики для України.
Це рішення слід розглядати одразу в кількох вимірах – фінансовому, політичному, правовому та стратегічному. І в кожному з них баланс різний для України.
Фінансовий план: стабільність замість невизначеності
Євросоюз планує залучити 90 млрд євро на ринках капіталу під бюджетні гарантії ЄС і надати ці кошти Україні у вигляді позики. Фактично це покриває основну частину макрофінансових потреб держави після 2025 року.
Йдеться не про покриття всіх витрат, а про забезпечення основних параметрів фінансової стабільності:
- безперервність бюджетного фінансування;
- можливість середньострокового планування;
- усунення ризику різкого фінансового розриву після закінчення поточних програм підтримки.
У цьому сенсі рішення має явний стабілізуючий ефект. Це не надмірно, але достатньо, щоб зберегти контроль над державними фінансами у воєнний та післявоєнний період.
Крім того, фінансова передбачуваність посилює позицію України на переговорах як у діалозі з партнерами в Європі, так і в ширшому міжнародному контексті.
Чому репараційна позика так і не почалася
Водночас ЄС не зміг домовитися про запуск повноцінної репараційної позики, яка мала бути забезпечена замороженими резервами російського Центробанку. У новій схемі ці активи взагалі не задіяні.
Тактично це означає перемогу Кремля – залишається шанс на повернення або альтернативне використання резервів. Причини такого рішення мають системний характер.
Перш за все, мова йде про значні правові ризики для центральних депозитаріїв і держав-членів, насамперед Бельгії. ЄС не зміг надати гарантій, які задовольнили б усіх членів Союзу.
Другий фактор – відсутність політичного консенсусу. Скептицизм Угорщини та Словаччини був очікуваним, але сумніви Італії та навіть Франції на останніх етапах показали, що ЄС досі не має єдиного голосу щодо питань такого масштабу.
Це ускладнюється невизначеністю щодо довгострокової позиції США, де існують побоювання, що різкі кроки проти російських активів можуть вплинути на мирний процес.
У результаті рішення про 90 мільярдів євро зафіксувало межу можливого – без юридично революційних кроків і без ризику повної блокади на рівні Союзу. Це не відмова від ідеї репарацій, а відтермінування її.
Асиметрія, яка йде на користь Україні
Нинішня модель зберігає важливу особливість – асиметричність переговорних позицій. Заморожені російські активи залишаються під контролем України та її партнерів, і Росія не має інструментів остаточно «закрити питання».
Це важливо на кількох рівнях:
- у мирних переговорах активи залишаються предметом майбутніх переговорів;
- У міжнародному праві залишається місце для компенсаційних механізмів;
- у політиці активи залишаються постійним тиском, а не одноразовою операцією.
Заморожені резерви не використовуються як забезпечення вже виданих кредитів і не обтяжені зобов’язаннями, за винятком виплат з їх доходів за програмою ERA. Це зберігає за ними статус повноцінного репараційного ресурсу.
Якби під ці активи було видано репараційний кредит, вони б у майбутньому були використані для погашення зобов’язань ЄС, а не для відновлення України. Нинішня модель цього не дозволяє.
Нові ризики та відкладені загрози
Водночас ця конфігурація не позбавлена ризиків. Ключовим серед них є забезпечення стійкого статус-кво щодо замороження активів, оскільки політична увага до цієї теми зменшується.
Серед інших загроз:
- поява компромісних моделей без прямого зв’язку з компенсацією Україні;
- політична втома партнерів;
- спроби «технічно закрити питання», не розуміючи його суті.
Найбільший ризик полягає в тому, що Росії вручили нову картку для майбутньої угоди – спроба обміняти виплати кредиту на послаблення санкцій, не називаючи це репараціями.
Мінімізувати ці ризики можна лише в дипломатичній та політичній сферах, де ключову роль відіграватиме ефективність переговорної команди України.
У результаті Україна тактично отримує 90 мільярдів євро фінансування, стратегічно не втрачаючи важелів репарацій. Це прагматична конфігурація – короткострокова стабільність без відмови від довгострокової компенсації та відповідальності Росії.
