Заступник міністра юстиції Польщі Аркадіуш Мірха нещодавно шокував суспільство своєю щирістю, що роззброює. Чиновник констатував, що польська держава за минулі роки просто навчилася функціонувати без Конституційного суду. Колись цей інститут стримував будь-яку владу, а сьогодні вона більше нікому не заважає. Безвихідь триває більше десяти років, а гучні скандали навколо установи практично не вщухають.
Скільки суддів засідає у Конституційному суді Польщі?
Для старшокласників на випускному іспиті із суспільствознавства це здавалося б простим питанням. Однак у сучасної Польщі на нього немає простої відповіді. Точніше, він повністю залежить від того, кого саме ми запитаємо. Теоретично Конституційний суд має складатися із 15 суддів, які обираються Сеймом на дев’ятирічну каденцію.
Головним завданням суду є перевірка законів та міжнародних договорів на відповідність конституції, а також вирішення майнових чи правових спорів щодо сфер компетенції між центральними державними органами. Друге повноваження є особливо ефективним інструментом дії. Рішення КС є остаточними і не підлягають оскарженню. Будь-який закон після вердикту втрачає чинність.
Саме тому політики при владі завжди боялися цього інституту. Раніше КС заблокував не одну зміну, яку намагалася проштовхнути парламентська більшість. Але за останні десять років суд майже втратив свою легітимність. Громадськість більше не чекає на його рішення, затамувавши подих, як у 1990-х чи 2000-х роках. Юридичний спір після багатьох віражів увійшов у такий глухий кут, що мало хто взагалі розуміє його суть.
Початок кризи
Цей заплутаний вузол почав зав’язуватись восени 2015 року. Правляча партія “Громадянська платформа” прогнозувала свій програш на виборах та вирішила банально перестрахуватися. Політики поспіхом змінили закон про КС, щоб обрати нових суддів заздалегідь – “про запас”. Наступників призначили на місця колег, повноваження яких закінчувалися вже після жовтневого голосування. Опозиція божеволіла, конституціоналісти критикували владу, але більшість не відступила.
“Існує величезна загроза, що роботу суду заблокують принаймні на кілька місяців, через що він не зможе приймати рішення у повному складі. Тому після тривалих дискусій ми вирішили, що краще ще у нашому скликанні обрати суддів на місце тих, чия каденція завершується”, – пояснював тоді Роберт Кропивницький, депутат від “Гром”.
Перед самою передачею кабінетів влада Сейм призначив п’ятьох нових суддів. Проте каденція двох із них завершувалася вже після виборів. Коли у жовтні 2015 року прогнозовано перемогла партія “Право та справедливість”, вона миттєво почала діяти у відповідь. Команда Ярослава Качинського отримала більшість у Сеймі, Сенаті та свого президента Анджея Дуду. Нові депутати швидко скасували ухвали попередників і затвердили своїх кандидатів.
“Я не бачу нічого поганого в оперативному прийнятті рішень. Діяти потрібно швидко. Адже якщо є якісь серйозні помилки, які можуть призвести до серйозних наслідків, то треба поспішати”, – доводив дії “ПіС” лідер партії Ярослав Качинський.
Так почалася затяжна війна щодо КС. Наразі вже опозиційна Громадянська платформа кричала про тотальне порушення законів. На вулиці міст вийшли масові протести. Виникли активісти Комітету захисту демократії. Політичний градус у країні злетів до максимуму, а “Право та справедливість” звинуватили в авторитаризмі.
Нічна присяга, дублери та скандали
В атмосфері шаленого протистояння відбулася епохальна подія – таємна нічна присяга суддів. Президент Анджей Дуда прийняв її від п’яти ставлеників нової влади у ніч проти 3 грудня 2015 року. Все сталося тихо та без журналістів. Глава держави поспішав. Він знав, що наступного дня свій вердикт оголосить старий склад суду.
Судді тоді ухвалили соломонове рішення. Вони визнали законним обрання трьох із п’яти суддів колишньою владою. Відповідно, “Право і справедливість” мало право призначити лише двох осіб. Уряд Качинського рішення проігнорував і просто заблокував публікацію офіційних судових вердиктів. Ситуація стала патовою.
Призначених новою більшістю суддів опозиція миттєво назвала “дублерами”. Влада апелювала до того, що вона прийняла присягу президенту, тому є легітимною. Почалася відкрита інституційна війна. Сейм штампував нові закони щодо врегулювання кризи, а Конституційний суд їх послідовно відхиляв.
Криза затихла наприкінці 2016 року через завершення повноважень голови КС Анджея Жеплинського. Крісло керівника зайняла Юлія Пшилембська. Її вважали повністю лояльною до лідера правих Ярослава Качинського. Крок за кроком влада заповнювала всі вакансії виключно своїми людьми.
Згодом туди потрапили навіть колишні одіозні депутати від ПіС Христина Павлович та Станіслав Петрович. Їхні кандидатури ділили на опозиціонерів, як червона ганчірка на бика. Формально процедури не порушили. Проте Качинський чітко продемонстрував усім абсолютний контроль за установою. Престиж інституту зовсім зник. Опозиція ігнорувала рішення суду через наявність “дублерів”, а влада завжди отримувала потрібні вердикти.
Переломний момент, що так і не настав
Правляча коаліція почала цинічно використати лояльний суд для затвердження непопулярних реформ. Наприклад, восени 2020 року КС заборонив аборти через дефекти плоду. Це спровокувало масштабні протести сотень тисяч громадян у всій країні. Качинському не допомогли заяви про незалежність судової гілки влади. Люди ясно розуміли, що це було суто політичне рішення правлячої партії.
Великі надії покладалися на парламентські вибори 2023 року. Тоді Качинський програв, а новий прем’єр Дональд Туск обіцяв швидко навести лад із судовою системою. Надії поляків виявилися марними. Новий уряд продовжив стару практику – не визнавав рішень КС і блокував їхню печатку через присутність “дублерів”.
Наприкінці 2024 року з’явилося вікно можливостей. Тоді закінчилися повноваження тих перших скандальних “дублерів”. Здавалося, проблема вирішиться природно. Але “Громадянська платформа” не поспішала з новими призначеннями, шукаючи юридичних зачіпок. Параліч системи лише посилився.
Держава без Конституційного суду
Лише у березні 2026 року Сейм спробував заповнити шість вакантних місць у закладі. Завадив новий президент Кароль Навроцький, соратник Качинського. Він погодився скласти присягу лише у двох висуванців. Керівник Канцелярії президента Збігнєв Богуцький назвав голосування за весь список фарсом, а чотирьох інших кандидатів назвав антисуддями. Тому інші юристи склали присягу прямо в Сеймі.
Після 11 років запеклої політичної боротьби, судова система знову повернулася на початкову позицію. Одна частина політикуму заперечує повноваження суддів, а інша повністю ігнорує та приховує їх рішення. Головного державного запобіжника нейтралізовано. Схоже, лідерів провідних партій такий стан речей повністю влаштовує. Поки що немає жодних ознак, що найближчим часом цей хронічний інституційний параліч завершиться.
