Королі правлять через народження, благословення та страх. І в сучасній Америці, здається, є політик, який намагається поєднати всі три компоненти в республіканській системі. Дональд Трамп, який нещодавно опублікував згенероване штучним інтелектом відео своєї «коронації», викликав хвилю обговорень і запевнень, що це всього лише жарт. Але що, якщо за жартом криється щось більше?
Коли мільйони протестувальників у Сполучених Штатах вийшли на вулиці з гаслом «Ні королям», Трамп відразу дав зрозуміти, що він не прагне монархії. Однак після рішення Верховного суду у справі «Трамп проти Сполучених Штатів», яке розширило недоторканність президента, все більше американців почали задаватися питанням: чи рухається американська демократія до моделі, за якою президент володіє владою, подібною до короля?
Згідно з цим рішенням, президент має абсолютний імунітет щодо «основних конституційних актів» і частковий імунітет щодо інших «офіційних актів». Це означає, що обмежити повноваження виконавчої влади стає все важче. Критики Трампа переконані, що він уже править як монарх: встановлює контроль над інституціями, замінює чиновників лояльними і створює атмосферу страху.
Його прихильники, навпаки, розцінюють ці кроки як ознаку сильної руки. Для них Трамп – лідер, який ламає бюрократичні бар’єри та діє рішуче, незважаючи на спротив політичних еліт. Хоча Трамп може і не бути королем за титулом, його стиль правління має разючу схожість з методами колишніх монархів, зокрема Генріха VII з династії Тюдорів.
Король Генріх VII зосередив владу у своїх руках, послабивши знать і централізувавши фінанси. Він запровадив приховані податки, штрафи та пожертви для фінансування своїх ініціатив без згоди парламенту. Подібні паралелі можна провести з нинішньою адміністрацією Трампа, яка тимчасово заморозила мільярди доларів іноземної допомоги, фактично надавши президенту контроль над бюджетом, що конституційно закріплено за Конгресом.
Хоча суди частково скасували ці дії, Верховний суд дозволив уряду продовжити мораторій до кінця фінансового року. Прихильники Трампа пояснюють це «оптимізацією витрат», а противники бачать у цьому небезпечний дисбаланс сил.
Ще одним джерелом занепокоєння є кадрова політика. Адміністрація Трампа змінила статус багатьох посад, послабивши захист державних службовців і передавши їхні функції політичним призначенцям. Рішення все частіше приймаються кулуарно, без публічного обговорення. Фактично влада перетворюється на суд, де головним критерієм є лояльність, а не професіоналізм.
Під час своєї адміністрації Трамп скоротив час публічних консультацій і зайняв ряд «виконуючих обов’язків». посадових осіб, які не потребують затвердження Сенату, і нормативна робота сповільнилася. Така концентрація влади у виконавчій владі загрожує самій суті американської демократії, навіть якщо вона формально підтримує свої інституції.
Як і за часів Тюдорів, зовнішня форма законності залишається, але суть поступово зникає. Закони про доступ до інформації діють, але відповіді на запити затримуються місяцями, а причини рішень зводяться до кількох рядків. І хоча протести в Сполучених Штатах залишаються законними, їх ефективність знижується, якщо уряд карає критиків суворіше, ніж союзників.
У країні досі зберігаються механізми стримування: незалежні суди, органи місцевого самоврядування, журналісти, громадські активісти та Конгрес. Але ці інститути працюватимуть лише за умови їх активної підтримки суспільства. Інакше навіть найсуворіші гарантії перетворяться на формальність.
Сьогодні в США йде не просто політична боротьба, це суперечка про саму модель правління. Деякі вважають, що Трамп лише «розблоковує систему» і діє в межах своїх повноважень, інші бачать у ньому правителя, який поступово завойовує інституції. Питання не в короні, а в тому, чи залишиться президент відповідальним перед народом чиновником, чи стане центром усіх рішень у державі.
Зрештою, найважливішим буде не те, чи називатиме Трамп себе королем, а те, чи почнуть його таким сприймати Конгрес, суди, бізнес і сам американський народ.
