Напередодні 26 квітня у день пам’яті Чорнобильської трагедії очевидці знову відтворюють у пам’яті події весни 1986 року, що назавжди змінили життя мільйонів людей. Сергій Кафтан, водій автобуса, опинився серед перших, хто в’їхав до зони радіаційного лиха без належного захисту, аби евакуювати цивільних із епіцентру катастрофи. Його свідоцтво дозволяють уявити апокаліптичну картину – мимовільне поєднання хаосу, надлюдської відваги та розривів у долях сімей, змушених назавжди залишити свої будинки.
Тоді, 40 років тому, реальні масштаби загрози ще не були зрозумілими. Сергій згадує: водіїв збирали прямо на робочих місцях — люди вирушали у бік Прип’яті у тому одязі, в якому прийшли на зміну. Лише під час другого та третього рейсів почали видавати захисні комбінезони та респіратори, а перша хвиля рятувальників та водіїв потрапила до радіаційної зони майже беззахисної. Величезні колони автобусів із різних районів, зокрема з Київської та Чернігівської областей, рухалися під контролем ДАІ, щоб своєчасно вивести тисячі людей.
Те, що відкривалося на під’їздах до зони, приголомшувало навіть досвідчених водіїв. Картинка нагадувала кадри з військових хроніків: на дороги виходили натовпи людей. Чоловіки самі впрягались у візки, обставлені ковдрами та речами, на яких сиділи маленькі діти. По узбіччям ґрунтових колій рухалися вантажівки зі худобою, піднімаючи хмари пилу, забрудненого радіацією — вантажний транспорт не пускали на асфальт, щоб не заважати потоку автобусів.
“Люди плакали, діти були зовсім маленькі… Було неймовірно важко бачити це”, – згадує Сергій.
За багаж пасажирів відповідали спеціальні служби, а завдання водіїв зводилися до одного — завантажити людей та відвезти їх у безпечніші райони, максимально оперативно організуючи евакуацію.
Сам процес вивезення було імпровізовано. На окремих ділянках стояли пожежні машини, які омили автобуси водою з обох боків, намагаючись змити радіоактивний пил. Водіям наказували щільно зачиняти вікна під час обмивання. Евакуйованих переважно везли на залізничний вокзал Києва, де їх приймали відповідні служби для подальшого розселення. Після рейсів автобуси відправляли до спеціальних боксових приміщень, де їх обробляли розчинами для дезінфекції, які на той час були невідомі багатьом водіям.
Сьогодні через десятиліття після вибуху на четвертому енергоблоці розповідь Сергія Кафтана нагадує: за сухими цифрами техногенної катастрофи стоять живі люди — ті, хто виконував свій обов’язок, незважаючи на страх і невизначеність. 26 квітня Україна знову вшанує пам’ять ліквідаторів та жертв Чорнобиля — трагедії, яка стала найстрашнішим уроком в історії ядерної енергетики.
Раніше повідомлялося, що Україна представила своє бачення уроків Чорнобильської катастрофи під час міжнародного сайд-івенту у Vienna International Centre. Захід під назвою Chornobyl at 40: Lessons for Global Nuclear Security відбувся в рамках 10-ї Наради сторін Конвенції про ядерну безпеку.
Фото: архів
