Їм давали 72 години. Вони приїжджали у парадній формі, планували марш Хрещатиком та бронювали столи у київських ресторанах на вечір 26 лютого. Натомість натрапили на запеклий опір на кожному метрі української землі, крижані води річки Ірпінь та ганебну втечу, яку згодом намагалися видавати за жест доброї волі.
2 квітня — назавжди дата, що залишилася, в пам’яті регіону. Це день, коли останній окупаційний підрозділ пішов за межі області, залишивши біль Бучі, руїни Бородянки та спустошення у Гостомелі. Журналісти зібрали факти, свідчення та ключові дати, щоб відтворити хронологію битви, яка змінила хід історії.
24 лютого: авіаудари та прорив з півночі
Близько п’ятої ранку регіон потрясли вибухи — удари по військових аеродромах у Василькові та Борисполі, по інфраструктурі та системам ППО.
О 11:00 небо над Київським водосховищем заповнили десятки вертольотів. Вони прямували до Гостомелю. Одночасно з території Білорусі через Чорнобильську зону рушили великі колони техніки – танки, БТРи, вантажівки – нескінченний потік, який мав за кілька днів дістатися столиці.
Маршрут був простим і цинічним: Чорнобиль – Іванков – Димер – Вишгород – Київ.
Гостомель: десант, який мав відкрити ворота до столиці
Аеропорт «Антонов» у Гостомелі має стати ключовою точкою. Росія кинула туди десант — елітні підрозділи, які планували захопити злітну смугу, щоб уже за кілька годин приймати транспортні Іл-76 з технікою та підкріпленнями.
Але сценарій блискавичного захоплення столиці не спрацював. Нацгвардія, 72-а механізована бригада та підрозділи ЗСУ вступили у бій одразу після висадки. Гелікоптери збивали, десант розсіювали, а злітну смугу накрила артилерія — вона стала непридатною для посадки.
План «Київ за три дні» почав руйнуватися вже в перші години. Гостомель не відчинив ворота до столиці – він перетворився на пастку для нападника.
Чорнобильський напрямок: колони, що захлинулися.
Поки точилися бої за аеропорт, основні сили просувалися через Чорнобильську зону. Іванков став першим серйозним кордоном: там українські військові разом із місцевими підірвали міст через річку Тетерів, уповільнивши наступ.
Цей момент виявився вирішальним: щогодини затримки руйнував логістичні лінії противника. Колони розтяглися на десятки кілометрів, пальне не встигали підвозити, техніка ламалася чи її кидали. Швидкий марш до Києва перетворився на безладний рух без контролю.
Ірпінь, Буча, Ворзель: передмістя, що стали фронтом.
25-26 лютого бої перемістилися до передмістя столиці. Ірпінь був однією з головних точок: через нього проходила важлива дорога до Києва. Міст через річку Ірпінь у районі Романівки підірвали, відрізавши противнику швидкий підхід. Київ фактично став острівною фортецею.
Буча та Ворзель опинилися під окупацією. Вулиці, де ще вчора був мирний рух, перетворилися на зони бойових дій. Тут розпочалася трагедія, повного масштабу якої світ зрозумів лише після звільнення.
Березень: лінія води та крові
Березень відбився позиційними боями та величезною людською трагедією. Область розділилася на окуповані території та зони опору.
Українське командування ухвалило складне та стратегічно важливе рішення — підірвати дамбу у Демидові. Води Київського водосховища затопили заплаву Ірпеня — десятки квадратних кілометрів землі опинилися під водою.
Деякі села частково пішли під воду, люди губили будинки. Але водночас це унеможливило просування російських танків — вони тонули в болоті. Невелика річка стала природною перешкодою завдовжки близько 40 км.
Мощун: бій за столичний підхід, який вирішувався в одному селі
Мощун — невелике село, яке виявилося вирішальною точкою. Російські підрозділи намагалися форсувати Ірпінь та закріпитися тут, щоби відкрити шлях на Оболонь.
Бої за Мощун тривали тижнями: позиції переходили з рук до рук, артилерія працювала без перепочинку, авіація завдавала ударів по селу. Українські воїни тримали оборону на межі можливостей.
Мощуна було зруйновано приблизно на 70%, але ворог не зміг пробитися далі. Саме тут остаточно зламався наступ на Київ.
Броварський напрямок: танковий цвинтар
Зі сходу російські сили намагалися обійти Київ через Бровари, рухаючись через Велику Димерку та Скибін. Проте їхні колони було розбито.
Кадри знищеної колони 90-ї танкової дивізії облетіли світ: командир полку загинув, техніка горіла годинами. Це стало символом того, що армія противника не є непереможною.
Після цього на Броварському напрямі ворог перейшов у глуху оборону.
Контрнаступ
До середини березня ситуація для російських підрозділів стала критичною: зірвано логістику, нестачу пального, значні втрати техніки та відсутність просування. Колони стояли тижнями. Війська, які мали захопити столицю, намагалися лише утримати позиції.
У другій половині березня українські сили перейшли у наступ. Поступово звільнялися населені пункти області, руйнувалися тилові маршрути ворога, знищувалася техніка та відрізалися шляхи відступу.
28 березня – офіційне звільнення Ірпеня. Місто, що стало символом опору, повернулося під контроль після боїв за кожен квартал.
1 квітня – звільнено Бородянку, Ворзель, Макарів. Українські війська увійшли до Гостомелю.
2 квітня – вся область офіційно звільнена. Російські підрозділи відступали поспіхом, кидаючи техніку, позиції та сліди злочинів.
Ціна звільнення: правда, яку побачило світло
Коли українські військові, журналісти та слідчі зайшли до звільнених міст, світ стрепенувся від побаченого.
Буча. Розстріляно мирних людей на вулицях, авто з написом «Діти», братські могили біля храмів.
Бородянка. Розбито багатоповерхівки, в які скидали авіабомби; люди, які загинули під завалами власних квартир.
Гостомель, Ірпінь, Макарів. Випалені квартали, зруйновані будинки, тисячі зламаних доль.
Понад 1300 мирних жителів регіону було вбито під час окупації, і це лише ті, кого вдалося ідентифікувати.
Звільнення регіону – не просто епізод війни. Це момент, коли зрозуміли: Україна витримає. Саме тут було зруйновано головний план Росії. Саме тут «друга армія світу» зазнала масштабної поразки. Регіон вистояв — завдяки підірваним мостам, затопленим заплавам та боям за кожен метр.
Фото: із відкритих джерел
