Вашингтон розпочав масштабну ревізію своєї присутності в Європі, зробивши Німеччину першою мішенню для скорочення контингенту. Президент США Дональд Трамп офіційно підтвердив намір вивести із країни значно понад 5 тисяч військовослужбовців. Про це він заявив журналістам, пояснюючи кроки своєї адміністрації за бажанням радикально оптимізувати витрати.
Ця заява спровокувала справжній шторм у політичних колах з обох боків океану минулої суботи.
Публічним тригером став конфлікт Трампа з німецьким канцлером Фрідріхом Мерцем через розбіжності у поглядах на війну в Ірані. Берлін розкритикував американську стратегію, що викликала лють у Білому домі. Втім, покарання за непослух є лише верхівкою айсбергу. Глибинні причини цього кроку пов’язані з докорінною зміною геополітичних пріоритетів Сполучених Штатів.
Міністр оборони Німеччини Борис Пісторіус назвав це рішення «очікуваним». Європа поступово усвідомлює: США більше не планують бути її безкоштовним щитом.
Архітектор стратегії «заперечення»
За нинішнім курсом Пентагону стоїть Елбрідж Колбі, заступник міністра оборони з політичних питань.
Саме він ідеолог концепції, за якою Європа офіційно визнається «вторинним» театром бойових дій. Головним ворогом та пріоритетом для Вашингтона тепер є Тихоокеанський регіон. Колбі відверто заявляє, що європейські столиці мають самостійно забезпечувати свою оборону конвенційними засобами. США залишають за собою лише роль ядерної парасольки в рамках оновленої доктрини НАТО 3.0.
Такий підхід уже відчув Київ. Колбі пов’язують із блокуванням постачання зброї Україні та відсутністю фінансування програми USAI у бюджеті на 2027 рік.
Це не проросійська позиція, а прохолодний розрахунок. США перекидають ресурси туди, де бачать велику загрозу своїй економічній та технологічній перевагі.
Спадщина холодної війни під загрозою
Німеччина десятиліттями була головним форпостом США на континенті.
Наразі там дислоковано близько 35-39 тисяч військових на більш ніж 20 об’єктах. Ключовою залишається авіабаза Рамштайн, яка виконує роль командного центру для Європи та Африки. Важливим об’єктом є й база «Бюхель», де, незважаючи на без’ядерний статус Німеччини, зберігаються американські боєголовки під контролем Пентагону.
Для порівняння, в Італії знаходиться лише 12 тисяч солдатів, а у Британії – 10 тисяч.
На «східному фланзі» Альянсу, у Польщі та Румунії, постійна присутність американців взагалі символічна і не перевищує кількох сотень людей. Скорочення в Німеччині насамперед торкнеться бригади Stryker у Баварії, яка обслуговує полігон Графенвер. Частину цих сил можуть передислокувати до Азії, де американське угруповання вже налічує 131 тисячу військових.
Європа готується до автономії
Берлін більше не намагається зупинити неминуче.
Замість протестів Німеччина почала активно підтримувати ідею Франції щодо стратегічної автономії. В урядових колах обговорюється створення «європейського НАТО» та запуск проекту власного ядерного стримування. Це вимушена відповідь на політику Трампа, який раніше звинувачував європейців у «дармаїдстві» через низькі витрати на оборону.
Сьогодні Німеччина вже витрачає 2% ВВП на армію та планує вийти на 3,5% до 2029 року.
Трансатлантична архітектура безпеки, що трималася 80 років, остаточно розхитана. Європейським столицям доводиться у прискореному темпі вчитися захищати себе самотужки. Епоха повної залежності від Вашингтона завершується у Графенвері та Рамштайні. Попереду нова реальність де кожна країна платить за безпеку власною армією.
