Багаторічна солідарність дала тріщину.
Сьогодні у сусідній Польщі фіксують різке погіршення ставлення до нашої держави та її громадян, що підтверджують останні соціологічні дослідження 2026 року. Українці опинилися серед націй, які викликають у поляків більше негативних емоцій, розташувавшись у підвалі рейтингу поряд із білорусами, росіянами та ромами. Цей тривожний тренд сформувався під впливом цілого комплексу факторів, які детально проаналізував політичний оглядач видання Dziennik Gazeta Prawna Міхал Потоцький у розмові з Європейською правдою. За його словами, нинішня криза має як внутрішні політичні причини, так і глобальну основу, яка практично не залежить від волі Києва чи Варшави.
Ситуація виглядає неоднозначно.
За даними авторитетного польського соціологічного центру CBOS, який досліджує міжнаціональні симпатії з 1990-х років, лише 29% поляків декларують позитивне ставлення до українців. Це свідчить про повне вичерпання ефекту солідарності, викликаного повномасштабним російським вторгненням, адже 2023 року рівень прихильності досяг рекордних 51%. Історія взаємин демонструє циклічність подібних сплесків: Помаранчева революція, Євро-2012 та Революція гідності також піднімали хвилю симпатій. Однак кожні два чи три роки показники неминуче поверталися до вихідних, нижчих значень.
Є й позитивні зміни.
Якщо оцінювати довгострокову динаміку з часів розпаду радянського блоку, то нинішній рівень сприйняття значно вищий, ніж у минулому столітті. Поляки остаточно позбулися радянського стереотипу про “громадян СНД”, коли у дев’яностих роках суспільство і навіть правоохоронні органи не розрізняли українців, литовців чи білорусів за національною ознакою. Головним каталізатором цього ментального розриву стали події 2004 року у Києві.
Криза посилюється щодня.
Реальні цифри соціології та легітимізація антиукраїнської риторики
Зниження рівня загальної симпатії до 29% зовсім на означає тотальної ворожості польського суспільства.
Прямий негатив виражають 43% опитаних, тоді як решта громадян зберігає нейтральну чи невизначену позицію. Фактично 57% населення Польщі не мають ворожих упереджень до українців, а нейтралітет за своєю суттю є абсолютно нормальним явищем, що свідчить про відсутність взаємних претензій. Однак небезпека криється у вираженій негативній тенденції короткострокового періоду.
Раніше люди соромилися ксенофобії.
У пікові роки підтримки (2022-2023) соціологічні опитування могли дещо спотворювати реальність, оскільки публічно демонструвати антиукраїнські погляди вважалося непристойним. Тепер ситуація кардинально змінилася, і відкрита критика України перетворилася на суспільну норму, легітимовану відомими політиками у медіапросторі. Цей тренд підкріплюється загальним зростанням недовіри поляків всім іноземцям без винятку.
Знизилися рейтинги навіть традиційних улюбленців.
Наприклад, рівень прихильності італійцям впав з 63% у 2024 році до 58% у 2026-му, а симпатії до чехів просіли з 61% до 55%. Проте чехи та італійці змогли утримати лідерські позиції, тоді як українці стрімко опустилися на дно списку із понад 20 національностей. За негативним балансом гірше за наших співвітчизників поляки вважають лише росіян, білорусів і ромів, а в аналогічному антирейтингу держав до них додаються ще й євреї.
Змінити це непросто.
П’ять основних чинників масштабного охолодження взаємовідносин
Експерти виділяють кілька фундаментальних причин, через які стрімко руйнується колишня міждержавна єдність.
Перший фактор має загальний характер – це масовий наплив іноземної робочої сили на польський ринок праці за останні п’ять років, що спровокувало природний спалах антимігрантських настроїв у суспільстві. Другою причиною став потужний ідеологічний вплив Дональда Трампа на виборців правих сил у Польщі. Його жорсткі заклики до масових депортацій мігрантів, які раніше лунали тільки від політичних маргіналів, тепер звучать із вуст американського лідера, який надихає партію “Право і справедливість” та її прихильників відкрито висловлювати свої ксенофобські погляди.
Третій чинник – це вибори.
Вся польська політична архітектура суттєво зміщена праворуч, через що головна електоральна боротьба йде за голоси консерваторів та націоналістів. Під час президентських перегонів 2025 року саме радикальний електорат Славомира Менцена визначив долю головної посади в країні: вони прийшли на дільниці та забезпечили перемогу Каролю Навроцькому. Намагаючись завоювати цих виборців, усі кандидати ще під час кампанії почали активно експлуатувати антиукраїнську риторику, конвертуючи настрої проти самої міграційної групи у реальні політичні голоси.
Четвертого удару завдала економіка.
Висока інфляція 2022 – 2024 років, обумовлена світовим стрибком цін на енергоносії через відмову ЄС від російської нафти та газу, сильно вдарила по гаманцях рядових поляків. Незважаючи на спроби уряду запровадити термін “путінфляція”, споживачі зробили власний побутовий висновок: якщо у кризі винна війна, її треба негайно зупинити навіть шляхом капітуляції України. П’ятим чинником стало повне фіаско у розвитку двостороннього партнерства після історичного піднесення 2022 року.
Шанс на інтеграцію втрачено.
Сторони мали готовий проект постійного механізму консультацій щодо створення стратегічного союзу на зразок Франції та Німеччини, але Варшава заблокувала процес через початок масштабної зернової кризи на кордоні. Економічне протистояння запустило небезпечну спіраль взаємного розчарування серед політичних еліт обох країн, що миттєво позначилося на суспільних настроях.
Наслідки виявилися тяжкими.
Токсична роль соціальних мереж та історичні суперечки
Окремим деструктивним двигуном кризи стала лавиноподібна дезінформація та фейкові наративи у цифровому просторі.
Польські соцмережі переповнені неправдивими твердженнями, що українці масово відбирають робочі місця у місцевого населення, хоча офіційна статистика безробіття доводить гостру потребу країни в робочих руках. Інший популярний міф звинувачує біженців у паразитуванні на державних соціальних виплатах. Цей фейк легко приживається через особистий досвід мільйонів поляків, які колись емігрували до Британії чи Німеччини і отримували солідну допомогу, тому вони помилково екстраполюють цей досвід на мізерні польські соціальні виплати, на які неможливо вижити без офіційного працевлаштування.
Олію у вогонь підливає історія.
Глибокі розбіжності у поглядах на історичні події та постать Степана Бандери залишаються серйозним джерелом обурення польського суспільства. Нерозумна та запізніла позиція української влади щодо блокування пошуку та ексгумації тіл жертв Волинської трагедії завдала колосальної шкоди іміджу України. Антибандерівська істерія штучно підігрівається алгоритмами Meta, X та TikTok.
Радикалізація дає доходи.
Поліцейські звіти підтверджують, що два мільйони українців у Польщі є законослухняною групою, яка не створює аномальної кількості правопорушень. Проте будь-який побутовий конфлікт за участю мігрантів миттєво підхоплюється радикальними інтернет-спільнотами. Алгоритми сучасних платформ спеціально просувають мову ненависті та екстремальні емоції для утримання уваги користувачів, і цю глобальну проблему поки що не здатні вирішити ні Володимир Зеленський, ні Дональд Туск.
Вплинути на це важко.
Держава під прицілом скептицизму та перспективи майбутнього
Негативне ставлення польських громадян автоматично проектується із конкретних людей на всю українську державу загалом.
Більше того, соцопитування виявляють закономірність: україноскептики сприймають офіційний Київ навіть гірше за звичайних мігрантів. Звичайний польський обиватель може співчувати біженцям як жертвам агресії, але при цьому жорстко критикувати українську владу за героїзацію ОУН-УПА та заборону гуманітарних місій на Волині. Повернути втрачену довіру буде дуже важко.
Потрібні системні кроки.
Міхал Потоцький переконаний, що майбутня перемога України у війні здатна спровокувати нову хвилю солідарності та емпатії серед поляків. Цей історичний момент керівництво обох держав має використати для підписання фундаментальних угод та демонстрації взаємних компромісів. Однак приводів для надмірного оптимізму мало, адже базові причини нинішнього охолодження мають глобальний характер і міцно засіли в алгоритмах соціальних мереж.
Попереду точилася робота.
