Напередодні вирішального голосування угорці отримали тривожні листи від уряду. У повідомленнях, підписаних головою офісу прем’єра Гергеєм Гуяшем, стверджується, що Єврокомісія змушує громадян відмовлятися від авто та економити газ, що призведе до зростання витрат на 95 тисяч форинтів щомісяця. Подібна риторика виглядає як емоційна спроба влади змінити хід кампанії, яка йде не за планом Будапешта.
Адресатів цих мейлів – мільйони. Команда Орбана роками збирала контакти мешканців у спеціальну базу, щоб використати їх у критичні моменти. Проте чи цей метод діє тепер, коли до виборів залишилися лічені дні, а політичний наратив у країні вже сформований?
Головне питання сьогодні полягає не в самій агітації, а в тому, якими будуть наслідки оприлюднення результатів. Угорщина опинилася в унікальній для себе точці: абсолютна більшість громадян упевнена у неминучості фальсифікацій. Раніше, за часів членства в Європейському Союзі, довіра до виборчого процесу в країні була непохитною.
Особливо гостро ситуація відчувається у Будапешті, де рівень несприйняття чинного режиму найвищий. Якщо виборчком оголосить про черговий успіх влади партії, опозиційно налаштована частина суспільства може просто не визнати такого результату. В українських реаліях подібний конфлікт став би поштовхом до масштабної революції, проте Угорщина має свою специфіку, і про силовий сценарій там поки що відкрито не говорять.
Угорська політична система за останні 16 років під керівництвом “Фідес” суттєво трансформувалася. Незважаючи на тиск на свободу слова, влада намагалася не переходити кордон, за яким розпочинаються санкції ЄС, зберігаючи ілюзію чесного підрахунку голосів. Проте нинішня кампанія 2026 року ламає звичні правила гри.
Політичний ландшафт та гравці на правому фланзі
Досі парламент країни був багатопартійним, де співіснували ліберали, ліві та навіть сатиричні проекти на кшталт “Партії двовостого собаки”. Тепер усе може звестися до протистояння лише двох великих сил. Обидві вони є правим ідеологічним спектром, безпрецедентним для країни.
Партія Фідес продовжує наполягати на отриманні конституційної більшості, хоча незалежні соціологи прогнозують поразку. У той же час на горизонті маячить третя сила – радикальний рух Mi Hazank (Наша Батьківщина). Ця партія виступає за вихід із Євросоюзу, має зв’язки з Росією та відкрито заявляє про претензії на українське Закарпаття.
Незважаючи на свою радикальність, Mi Hazank має стабільні 6-8% підтримки, здебільшого серед мешканців сіл. Орбан намагається перехопити цей електорат, бо прохід партії до парламенту залишається під питанням. Але найбільшою загрозою для прем’єра стала зовсім інша сила.
Йдеться про партію Тиса, назва якої офіційно розшифровується як Партія поваги та свободи. Її лідер Петер Мадяр став справжнім феноменом. Він зумів об’єднати навколо себе не лише затятих прихильників, а й тих, хто просто прагне поразки чинного режиму. В уряді скептично зазначають, що Мадяр не має власних фанатів, а є лише хейтери Орбана.
Шлях Петера Мадяра від соратника до головного опонента
Історія Мадяра – це історія вихідця із самої еліти “Фідес”. Він роками був частиною системи, дружив із високими посадовими особами та був одружений з ексміністеркою юстиції Джудіт Варгою. Його перехід в опозицію супроводжувався гучними викриттями корупції та звинуваченнями на адресу колишніх соратників.
Політична стратегія Мадяра виявилася влучною: він почав боротися за того ж консервативного виборця, на якого спирався Орбан. Це спричинило те, що старі опозиційні партії, такі як ліберальна Momentum, фактично зникли з радарів або відмовилися від боротьби, щоб не розпорошувати голоси проти влади.
Наразі угорське суспільство розколоте на два табори, що існують у паралельних реальностях. Соціологічні опитування показують, що прихильники влади та опозиції мають діаметрально протилежні погляди на ключові питання. Наприклад, виборці “Фідес” похилого віку або з низьким рівнем освіти, тоді як за “Тису” голосує молодь та інтелігенція.
Особливо вражає розрив щодо України. Більшість шанувальників Мадяра (72%) звинувачують у дипломатичній кризі власний уряд, тоді як 82% фанатів Орбана вважають винним у Києві. Те саме стосується й російської пропаганди про “втягування у війну”: опозиційний електорат вважає ці тези неправдою, а владний – абсолютною правдою.
Цікавий феномен віри у підтасовування результатів. Прихильники Мадяра впевнені, що фальсифікуватиме влада, а виборці Орбана вважають, що на це піде опозиція, хоча остання навіть не має доступу до адмінресурсу. Така тотальна недовіра створює вибухонебезпечну атмосферу.
Партія Тиса демонструє впевненість у перемозі, посилаючись на дані агентства Median, яке пророкує опозиції дві третини місць у парламенті. Проте експерти застерігають: виборча система Угорщини воліє Орбан завдяки мажоритарним округам у провінції. Результат може стати відомим лише через тиждень після голосування.
Вже зараз з’являються свідчення про можливі махінації: купівлю голосів серед бідних верств населення та голосів діаспори у сусідніх країнах. Питання в тому, чи наважиться Орбан на масштабне “малювання” цифр. Якщо відрив буде значним, дрібні маніпуляції не допоможуть.
Існує і ризик “патової” ситуації, коли жодна велика партія не отримає більшості. Тоді доля уряду може опинитися в руках радикалів із Mi Hazank, що змусить Орбана ще більш жорсткою та антиукраїнською політикою заради збереження крісла.
Однак Будапешт налаштований рішуче. Опозиціонери вірять у свій успіх, хоча публічно майже не готуються до захисту результатів на дільницях. Угорці не мають досвіду боротьби з підробками, і це може стати їхньою слабкою стороною в день голосування.
Сам Віктор Орбан також про що думати. Він пам’ятає долю диктаторів минулого і розуміє, що навіть за поразки він зможе зберегти вплив через своїх призначенців у держструктурах. Перемога Тиси виглядає цілком реальним сценарієм, який може докорінно змінити курс країни та її відносини із сусідами.
