Україна ризикує загальмувати свій рух до Європейського Союзу через невиконання базових гуманітарних вимог. Повага до прав меншин є невід’ємною частиною Копенгагенських критеріїв членства в ЄС. Брюссель не дозволить обирати лише зручні реформи. Жорстка реакція європейських інституцій на обмеження прав ЛГБТК+ в Угорщині та Польщі це чітко доводить. Політичні маневри тут недоречні.
Домашнє завдання офіційного Києва для остаточного вступу до ЄС охоплює три чіткі законодавчі кроки. Держава має запровадити дієві інструменти протидії злочинам та ненависті. Необхідно гарантувати захист від дискримінації у всіх сферах життя. Наріжним каменем залишається правове визнання одностатевих пар. Спеціальних преференцій ніхто не потребує.
Більшість необхідних законопроектів уже написано та зареєстровано у Верховній Раді. Ці зміни не потребують бюджетних видатків. Навпаки, вони можуть збільшити державні надходження. Прийняття таких норм є найпростішим у реалізації порівняно із судовою чи антикорупційною реформою. Потрібне лише голосування депутатів.
Вимоги європейської сторони зафіксовані у переговорному розділі 23 “Основні права” та містять два ключові бенчмарки. Критерій IBM 23.14 вимагає узгодження національного законодавства з acquis ЄС щодо рівності, включаючи рішення ЄСПЛ. Наступний пункт IBM 23.14.2 стосується боротьби зі злочинами на ґрунті ненависті. Простір для маневрів відсутній.
Зокрема, бенчмарки прямо посилаються на вердикт Європейського суду з прав людини від 1 червня 2023 року у справі “Маймулахін і Марков проти України”. Страсбурзький суд визнав дискримінацією повну відсутність у нашій країні юридичного визнання одностатевих спілок. Судді наголосили, що такий захист не шкодить традиційним сім’ям. Виконати це рішення закликали дипломати двадцяти країн-партнерів разом із представництвами ЄС та Ради Європи.
Незважаючи на чіткі сигнали Заходу, український парламент досі блокує розгляд двох законопроектів щодо зареєстрованих партнерств. Проект нового Цивільного кодексу загалом пропонує крок назад у питаннях рівності. Документ запроваджує поняття “фактичний сімейний союз”, обмежуючи його виключно парами протилежної статі. Це очевидне звуження прав.
Такий регрес неприпустимий для європейського вектора розвитку. Подібне копіювання правових підходів Москви під прикриттям традиційних цінностей суперечить нашому цивілізаційному вибору. Неможливо заявляти про повернення до європейської родини та одночасно дискримінувати власних громадян. Наші військові на передовій борються за право існування для всіх.
Українське суспільство виявилося набагато дорослішим за політиків, які досі враховують залякування з боку ультраконсервативних груп. Люди щодня демонструють неймовірну солідарність у боротьбі. Настав час для лідерства. Влада повинна слухати ЛГБТК+ спільноту, а не антигендерних діячів чи релігійні організації, відокремлені від держави. Час відмовок скінчився.
Судовий прецедент в Україні вже створено всередині самої системи. Деснянський районний суд Києва у червні 2025 року офіційно підтвердив факт спільного проживання однією сім’єю двох чоловіків – правозахисника та його партнера Тимура Левчука, які перебувають у відносинах з 2013 року. Це рішення підтвердили апеляційна інстанція та Верховний суд. Крок став історичним.
Єврокомісія офіційно “зарахувала” ці судові рішення у своєму торік оприлюдненому звіті про прогрес України на шляху до членства. За кожним брюссельським бенчмарком стоять живі люди та їхні долі. Одностатеві пари роками будують спільну оселю, але залишаються беззахисними перед законом. Спроби ігнорувати їх марні.
Майже одинадцять років тому на сторінках Європейської правди вже виходила аналітика щодо недоліків антидискримінаційного законодавства. Тоді внесення змін до Трудового кодексу було умовою безвізу. У листопаді того ж року у колонці про міфи навколо Трудового кодексу розвінчувалися аналогічні стереотипи. Вони живуть і досі.
Тоді правозахисники жорстко критикували Україну та Європу за нерішучість. Парламент лише з сьомої чи восьмої спроби зумів внести сексуальну орієнтацію та гендерну ідентичність до списку ознак, за якими заборонено дискримінацію на роботі. Сьогодні очевидно, наскільки важко дається кожна прогресивна зміна.
Трансформація антигендерної риторики
Раніше для зриву євроінтеграції гомофобні гасла використав медведчуківський “Український вибір”. Сьогодні ті ж наративи просуваються під обгорткою україноцентризму, чинячи реальний тиск на політичні рішення. Докладний аналіз діяльності цього руху відбувався у колонці для Радіо Свобода. Однак європейське майбутнє неможливо збудувати, тримаючись за пострадянські забобони.
