Рішення Дональда Трампа розпочати військову операцію проти Ірану спричинило хвилю суперечок у США – як серед політиків, так і серед виборців. Білий дім називає удари превентивними, однак у Конгресі ставлять під сумнів їхню законність і доцільність. На цьому тлі новий конфлікт уже почав впливати на політичну боротьбу перед проміжними виборами.
Початок операції «Епічна лють» миттєво викликав дискусію у Вашингтоні про те, чи президент мав право діяти без дозволу законодавців. Американська конституція чітко закріплює право оголошувати війну саме за Конгресом.
Втім, політична практика США давно складніша за формальні норми. Як президентська республіка, країна надає главі держави значні повноваження у сфері зовнішньої політики. Саме цією логікою свого часу пояснювали втручання США в корейську та в’єтнамську війни – тоді рішення ухвалювалися без формального оголошення війни парламентом.
Після завершення В’єтнамського конфлікту законодавці вирішили обмежити таку практику. У 1973 році Конгрес ухвалив Резолюцію про військові повноваження, подолавши вето президента Річарда Ніксона.
Цей документ встановлює кілька ключових правил:
- президент має консультуватися з Конгресом перед відправкою військ за кордон;
- він зобов’язаний повідомити законодавців про початок операції протягом 48 годин;
- якщо Конгрес не схвалює продовження бойових дій, вони мають бути припинені через 60 днів.
Саме ці норми наразі посилаються критики адміністрації Трампа.
Не меншу критику викликала і підготовка до операції. Американське суспільство фактично не отримало пояснення, чому Вашингтон вирішив перейти до нових ударів по Ірану.
Ще у січні Трамп заявляв про готовність підтримати іранців під час масових антиурядових протестів, проте його слова залишилися без продовження. Нову хвилю жорсткої риторики президент почав використовувати наприкінці січня – на тлі непрямих переговорів із Тегераном щодо ядерної програми.
Сам факт таких переговорів став несподіванкою. Адже ще минулого року Трамп заявляв, що іранську ядерну програму фактично знищено після операції «Північний молот».
Тепер Білий дім і союзники США заявляють, що Іран був «за кілька кроків» від створення ядерної бомби. Докладних пояснень цієї оцінки не прозвучало.
Президент повідомив Конгрес про початок операції лише 2 березня – вже після ударів. У секретному листі він пояснив рішення необхідністю усунути Іран як глобальну загрозу, не зосереджуючись на темі ядерної програми чи зміні режиму у Тегерані.
Сенатор Марк Уорнер, член так званої «Банди вісьмох», яка отримує секретні брифінги розвідки, відкрито поставив під сумнів законність дій президента.
Конституція чітко визначає, що про вступ війну належить Конгресу. Початок масштабної операції без прямої загрози США створює серйозні правові питання.
Опитування свідчать і про слабку підтримку війни серед американців. Дії президента схвалюють лише 27% громадян.
Для порівняння – операцію із захоплення венесуельського лідера Ніколаса Мадуро торішню підтримували 65% опитаних.
Суперечності помітні не лише між Білим домом та Конгресом, а й у самій президентській команді.
На прес-конференції 3 березня Трамп заявив, що удар був превентивним – переконаний, що Іран готувався атакувати першим. Президент також заперечив, що діяв під тиском Ізраїлю.
Може, я змусив їх діяти. Ми вели переговори з цими божевільними та вважали, що вони нападуть першими.
Втім, держсекретар Марк Рубіо напередодні пояснював ситуацію по-іншому. За його словами, Вашингтон знав про підготовку ізраїльського удару по Ірану і очікував, що після цього Тегеран атакує американські сили в регіоні.
Тому, стверджував Рубіо, США вирішили завдати удару першим, щоб уникнути великих втрат.
Ця версія фактично підтверджувала роль Ізраїлю у розвитку подій та викликала критику навіть серед консерваторів. Деякі представники правого крила Республіканської партії звинувачують адміністрацію у надмірному впливі союзників на Близькому Сході.
Показовою стала позиція віце-президента Джей Ді Венса. Політик, який раніше виступав проти інтервенцій за кордоном, майже не коментував початок операції.
Під час перших ударів його навіть не було поруч із президентом у резиденції Мар-а-Лаго, де Трамп разом із Рубіо та керівницею апарату Білого дому Сьюзі Уайлс стежив за ходом операції.
Лише за кілька днів Венс порушив мовчання у короткому інтерв’ю, підтримавши дії президента, але запевнивши, що США не втягнуться у затяжну війну.
Дональд Трамп нізащо не дозволить цій країні розпочати багаторічний конфлікт без чітких цілей.
Чинник виборів
Незважаючи на гостру дискусію, Сенат 5 березня відхилив резолюцію, яка могла обмежити президента у веденні війни без дозволу Конгресу. Проти неї проголосували 53 сенатори, підтримали – 47.
Втім, навіть цей результат не знімає політичних ризиків для Білого дому. Аналітики зазначають – підтримка угоди значною мірою залежатиме від її тривалості.
Якщо війна затягнеться і призведе до значних втрат чи дестабілізації регіону, частина республіканців може дистанціюватися від президента.
Вже зараз у бойових діях загинули шість американських військових. Для політика, котрий перемагав на гаслах “Америка понад усе” і обіцяв припинити війни, це серйозний удар по іміджу.
Політичні наслідки стали виявлятися майже відразу. Перші удари по Ірану збіглися з початком праймеріз перед проміжними виборами до Конгресу.
У перших голосуваннях брали участь виборці Арканзасу, Північної Кароліни та Техасу. Особливу увагу приділяють аналітики саме Техасу – традиційно республіканському штату, де нинішня кампанія може стати показником змін політичних настроїв.
Тут кандидатом від демократів став 36-річний колишній учитель та магістр богослов’я Джеймс Таларіко. Політик робить ставку на поміркованих виборців та розчарованих республіканців.
Однак жоден із республіканських претендентів не здобув переконливої перемоги на праймеріз.
Здається, у Білому домі розраховували на коротку та переможну кампанію – своєрідну «другу Венесуелу». Але розвиток подій показує інший сценарій.
Чим довше триватиме війна і чим більше вона обійдеться американцям, тим складніше Трампу пояснюватиме її необхідність власним виборцям.
