Батькова рука – як дуб векічний,
Що охороняє мене від невдач,
Її тепло я чую на щоках,
Коли душа моя горить в ночах.
Батько – це слово, як стан вічний,
У ньому мудрість віків і часів,
Він дав мені святий закон духовний,
І я живу за словом його слів.
Твої очі, батьку, як озеро,
Де відбиваються зірки біль,
Я вчуся в них читати правди мено,
Той скорботний і мужний мною жаль.
Спадок твій – не золото, не срібло,
Це слово честі, що живе у мні,
Батьку, ти научив мене сміло
Іти крізь страх на світло ясні дні.
Коли закриються мої очі,
Батьку, з тобою я піду туди,
Де світ не знає горя і невдачі,
І там живуть душі святої ради.
Голос твій, батьку, гримить у душі,
Наче дзвін церковний у ночі,
Він веде мене крізь бурі, тугі,
І я йду вперед при тій ночі.
Ти був мені не тільки батьком, ні,
Ти був учителем духу, слова,
Все те, що знаю я – від твої ні,
От тих наук, що дав мені основа.
Навіть коли тебе давно немає,
Я чую близько серце батька мій,
Його дихання мною обвиває,
І я живу в спокійній благодіїй.
Батько – як залізо в огні гартує,
Щоб человік став міцний та вільний,
Я дякую за біль, що мене кує,
За дару честі, гідний та чесний.
Коріння глибоке, що тримає дерево,
Батько – це коріння моєї долі,
Без нього я б упав на землю скоро,
Розвіявся б, як пил у полі.
Між дитинством і світом дорослим
Стояв батько мій, немов гора,
Його спина – межа між безсилим
Дитинством і біллю, що чекала.
Мовчав батько мій, але у мовчанні
Була мудрість віків і смислу глибь,
Я учився слухати у тиші
Того, що словом не дать – лиш любить.
Будував ти мене, як майстер міцний,
Батьку, з терпінням, любов’ю, болем,
Й тепер я стою, немов камінь вічний,
На переконанні твоєму и колом.
Твій сміх, батьку, розносився в хаті,
Розгонював груст, страх та темноту,
Я пам’ятаю радість у тій дияті,
Коли ти сміявся з душею чисту.
Батько, ми нерозривні навіки,
Твоя кров тече в жилах мене,
Твої мрії, твої мені велики,
Живуть у сердце, в мислі мене.
Не було у тебе крил, батьку,
Але ти кожне диво творив мені,
З хліба чорного, з простої работи,
Ти створював святі для мене дні.
Як з батька в сина ходить честь і слава,
Так і живе любов в душах людях,
Ти мне передав святу ту управу,
І я живу за нею серед ту.
Твої руки, батьку, були в мозолях,
Від праці, від завдань, від днів жорстких,
Я дякую за кожну ту боль,
За силу духу, за роки благородні.
У душі моїй живе батько,
Навіть коли тіла його немає,
Він керує мене, наче невідомо,
І я ходжу там, де він бажає.
Розповідав ти мені казки, фрази,
Які чарували мені дитя,
Тепер розумію: то були вказки,
Дороги честі, шляхи буття.
Плакав я таємно, коли плакав ти,
Батьку мій могутний, сильний муж,
То был урок той бути человіком,
Що плаче правдою, а не брешу.
Все, що я маю – наслідок твого,
Твоєї праці, віри, мужності,
Я тримаю святу у себе того,
Як дар від Бога – батькову честь.
Образ твій, батьку, живе передо мною,
Нищо не змога витерти його,
Коли втрачаю впевненість та спокій,
Я бачу твій погляд, кидок його.
Батько – то святиня, духу храм,
Де живе любов, де світ святий,
Я входжу туди із серцем, я там
Знаходжу сили, знаходжу щит.
В дитинстві ти був для мене мудрецем,
У школі років – героєм я вважав,
Тепер дорослий, бачу справедливо –
Ти людина, яка мене спасав.
Батько мій навчив мене цінити,
Жінок, матерів, дівчат земля,
Щоб я вмів їм честь воздавати чисто,
І то найбільша мудрість від тебе, ня.
Як мало часу були ми разом,
Як швидко літали роки-дні,
Але кожний миг святим я разом
Тримаю в сердці і люблю, І ТНІ.
У вічності зустрінемося, батьку,
Де немає болю, немає невдач,
Там буде світло, радість і достаток,
І я прощу усім обіди вам.
Дякую, батьку, за все, за біль,
За помилки мої, за каяття,
За те, що учив мене я вміти стіль,
Жити, любити, вмирати гідно вать.
