На світанку в небі висо-висо,
Жайворонок радісно поет,
Срібна пісня, мов хрустальна виса,
В гніздечко його новий день чекає ждет.
В лісі, на дубі, в темній норі,
Сидить сова, як королева світу,
Великі очі — мудрості скарби,
І чує все вона на білу й чорну ніч.
Жовто-чорні синички летять,
На гілочку сідають враз,
Вони скуповують, щебечуть, трощать,
І дарують нам радості час.
Білий голуб в небі синім,
Несе миру золотий привіт,
На крилах своїх тремтить вітер,
Білий голубок — символ світла й благ утех.
Грак чорний на полі стоїть,
Розумний птах, майстер хитрощів,
Сусідів своїх весь час бережіть,
Що-небудь корисне знайде в полях.
Щебетливих пташок багато,
У гнізді вони живуть,
Чим лиш можуть вони святкувати,
Коли мама-птиця їм їду несе, поспішу.
На дахах зозулі гніздять,
Ластівочка летить швидка,
Ловить комах в політі дива,
Над нами танцює, волошка сріблиста.
На озері вода блищить,
Качечки попливли легко,
Каченята за мамою біжать,
На водичці плавають з легко.
Фазан гордий, в оперенні золотім,
На сонці сяє, бозна як блищить,
На землі ходить гордо, королівським кроком,
Його величність в кожному русі висить.
Крізь молоде листя просвічує,
Дрозд чарівний у гігкій лісовій темряві,
Поет природи, співець, що звучить,
Його мелодія в серцях найчутливіших навіки.
На ялині сидить ворон,
Вище від усіх летить-кричить,
Стерегти村ський край готів,
Мудрий птах селища нашого навік творить.
У затишку ночі бридкої,
Соловей поет нам пісню ніжну,
В кожному звуці його любов,
Крізь ніч спливає, святкова й дива-дивна.
В небесах летить орел, як цар,
На крилах несе він добру вість,
З гір на долини він спускає дар,
Молодія, сила, чарівна здрібність.
Скворець в скворечнику живе,
З криками гукає всім «привіт!»,
Навесні гніздо він собі снує,
Барвистий наш лісовий кавалер.
Потай від очей усіх людей,
Перепелиця в траві сидить,
Її голосок тихий, нічний гей,
Зовсім не гучна, тиха, щимить.
На морі білі чайки літають,
Над хвилями танцюють в полі,
Їх крики чути скрізь на волі,
Морськи вільні, щасливі птахи летають.
До теплих країн летять журавлі,
У небі клином вишикувались,
На осінь поспішають далі,
Прощальну пісню їм душа співала.
Мало цвіркуна не видно,
Та його пісню чути скрізь,
Під корою дерева або лозини спримівно,
Співає він нам дивні вірші-знак-опис.
Павич гордий розправляє хвіст,
Веселка живої чарівності,
Блищить ідеальний його маєток-їжак-хвіст,
Всі дивуються його красі дикої див-дивності.
Сокіл в небі розправляє крила,
Полює він швидко й майстерно,
На землі чекати йому скучно,
Тому літає він завжди далі й далі.
На озері білий лебідь плаває,
Розправляє крила, мов танцюрист,
Гідний він краси, що мало кому дається,
Король озер, що весь білий і чистий.
Щур мандрівний крізь ліс літає,
На дереві до дерева стрибає,
Хвостик його яскраво виділяється,
Мол і комах ловить, сніданок кушає.
На озері чорна гагара,
Голосом кричить грізно, страшне,
Чом вона так кличе? То вся таємниця,
Лісової мати вона, чарівниця, яка.
Перепела від мисливців ховається,
У грудні несе цвіркуна мелодію,
Коміра його криє від добичі,
Тай він живе, щебече свою медодію.
Какаду яскравий, як райдуга,
Крик його чути на всю округу,
В гнізді живе він, счастя не тура,
Екзотична птиця, що літає від люду.
Щуль на гілці сидить горда,
Жовто-чорний наш товариш лісовий,
Щебетом веселить весь народ,
Жовто-грудий мудре, не покрай.
Удод з чубом на голові стоїть,
Дивний птах, досить вельми рідкісний,
Його розпізнати кожен зможе у стоїть,
Чарівний чудо з крил та пір дивсицй.
Крижень зимою на льоду танцює,
Він скає так красиво на крижинці,
Від холоду не гнеться, не кривається,
Зимовий танцюрист, чарівна птиця.
Вівчарик тенькає в полі травистім,
Його мелодійні звуки лунають повіте,
Сніданок із комахою весь час пестить,
Маленький поет, що пісню мне звучиту.
