Коли душа горить і плаче,
І доля давить на грудьми,
Коли судьба жорстока дає,
Та серце верить все ж судьбі.
Не згасне світ в очах живих,
Що бачать знову день прекрасний,
І доля, хай навіть страшна,
Дає нам силу бути ясні.
На перехресті доль людських
Стоїм ми, як навколо сніг,
І вибираєм шлях своїх
Чи то в темряву, чи в світ.
Доля прядуть своє мотузок,
Ми ж головою вперед йдем,
І долею стає нам гордий вибір,
Що в серці розпалює день.
Як рукавиця на руці,
Так доля обнімає нас,
То тісно сніжить і кричить,
То дарує нам тепла час.
Але в рукавиці тій теплій
Ми знаходим спочиненість,
І доля стає нам служебниця,
Що дарує нам свободість.
Котрий раз стою перед вибором,
Коли доля кладе вибір мне,
І не знаю, де є правий шлях,
Де чекає радість і любов.
Але вибір мій – це сила,
Це моя рука, то вже не доля,
І я йду, й я сам собі господар,
Хоч біду ще зустріну раз.
Мовчить доля, не дає слова,
І ми мовчимо з нею разом,
Знаємо – судьба чекає честі,
За неправедність – розплату.
Але в цьому мовчанні святому
Народжується святий наш спокій,
І мовчання долі стає молитвою,
Що дарує нам небес уста.
З доленьку танцюю на сцені,
І кожен крок – це вибір мій,
Життя подібне до танцю – красне,
Коли рухаєшся ти разом з ним.
Доля ж – це музика, що лунає,
І я танцюю під її мотив,
І в танці тому я розуміваю,
Що доля – то не сніг, що давить в грудь.
Як камінь в річці, що вода,
Так доля вишліфовує нас,
І хоч болить кожна вода,
Ми стаємо гладкі й мас.
Камінь не просить у течії
Щоб світ був інший, не такий,
Він тільки молиться у сумнівах,
Щоб доля серце не розбила вниз.
Коли вперше я зустрів долю,
Я був малим, як зелень весни,
І мав я наївний дитячий біль,
Що світ не дарує мені.
Але доля посміялась й сказала:
“Ти повинен бути сильний й велик,
І той, хто страждав – той спасається,
І той, що упав – той встав і добив.”
Дух долі дме крізь нас,
Як вітер крізь сосни,
І не можемо ми вловити,
Куди його вітер несе.
Але знаємо ми, що дух той святий,
Що дует крізь піч нашу душу,
І в кожному виданні беди
Летять на крилах надії ми.
Не в радості полягає доля,
Й не в слізах гіркого страждання,
А в тому, щоб нести свою роль,
Щоб верить у чудо й в спасіння.
Доля – то школа для душ наших,
Де вчимось ми бути людьми,
І кожен урок на сторінці біді
Записується в серцях нами.
По звичаю, людина чекає,
Що доля дасть їй все само,
Але доля з тієї, що завжди
Дає лиш тим, хто сам берет.
Тому не чекаю я волшебства,
Я діяю, я верю і люблю,
І долею стає мені свобода,
Що в серці палить як вогонь.
Як пісня в ночі слозна звучить,
Так доля в серці лунає мне,
І хоч вона іноді болить,
Вона – то музика жизни мене.
І я співаю цю пісню мою,
Й залишаю слід у світу,
І доля слухає мою пісню,
І усміхається вона мені.
Крила долі – вони, мов туман,
Не можеш ти їх зловити руки,
Але колиш рішишся дивно стан,
Вони несуть тебе від міцні кроки.
І дивно стане тобі: крила
Росли на спині у тебе самі,
Ти просто в небо не дивився раніш,
А доля вже чекала в хмарах.
Миття – це точка всіх доль наших,
Де виток часу сходиться в крапку,
І в цій одній миті малій
Вся доля нам у руку вкупе.
Тому живи, як вчинок жень,
Кожну мить, як останню на землі,
Й тоді поймеш, що доля не жорстока,
А дарована тобі в дар.
Камлання старої жінки-долі
Лунає в ночах чорних, холодних,
Вона прядуть нитки наших ролей,
І ми танцюємо їх у біді й в радості.
Але знаєм ми – камлання то старе,
Й душа наша сильніша за доль,
Тому ломаєм ми нитки её,
І створюємо долю ми сам.
Образ долі – хто він? Що він?
Може бути – то ангел? Чорт?
Може бути – то той, хто причин
Усім обертів, бідам, вибір.
Але образу я не бачу,
Видю тільки сліди його ніг,
І йду я слідами тими,
І вірю, що йду я в світ.
У вічності доля теряє силу,
Й ми стаємо вільні на кінець,
Від тяжкої ноші земної бази
Устаємо ми вгору крізь ось.
І в цьому піднесенні святому
Розуміємо ми велич долі,
Що не на землі, а в небах святих
Живе справжня наша воля.
Не покір я даю долі,
А усе ж я розумію
Що деякі вибір не мній дається,
Й це – це мудрість також моя.
Тому п’ю я чашу долі разом,
Й не проливаю ні краплі,
І у тому скиранні теплому
Знаходжу я мир я й любов.
Прикмета кажет: якщо красивый,
То доля дасть тобі красивой.
Але я знаю, що прикмета – брехня,
Красота в сердце, не в лиці писаній.
Тому беру я доль за руки,
Й веду її крізь змій земну,
Й красота моя – то мужество,
Й доля мене слідує всюди.
Спів птиці о весни – то доля,
Що голосить про надію й біль,
Й ми слухаєм спів той і танцюємо,
Й розуміємо, що життя – то мистецтво.
І доля – то композитор той,
Що пише симфонію нам,
І кожна нота – то мить жизни,
Й музика гранде лунає нас.
Журба долі – вона, як хмара,
Що затягує у себе лиці,
Й не вид ти небо й зірки,
Й не слиш ти голос жізни.
Але знаю я – хмара то мине,
Й знову сонце засяє тобі,
І журба станет уроком,
Й життя стане яскраво і святково.
Зустрічу я долю щодня з нова,
Й кожної сутру – то новой світ,
Й мають мини – то новой жизнь,
Й горе – то новой урок.
І в кожній зустрічі з долею
Я вчуся новому й висока,
І доля мене не страшить,
Бо знаю я – вона – то вчитель.
На вулиці долі все людей
Ходять, мов муравьи у мурахівнику,
Й кожен переслідує мрію свою,
Й кожен – це зірка малесенька.
Але разом з тими людьми
Я сповнен любові й надії,
Й доля – то вулиця, де
Жизнь коліє, як у танці.
Як тінь слідує за мною,
Так і доля – мій спутник вірний,
І хоч іноді вона болить,
Я знаю – без неї я пущий.
Тінь мене захищає від вогню,
І доля мене вчить терпенню,
І в кожній темній хвилинці
Знаходжу я світло надії.
Як роса на листі з ранку,
Так доля – оповідь про кохання,
Й кожна крапля – то свіжа слова,
Що оживляє мою душу.
І хоч розпалюється роса,
Я знаю – вона перетворюється,
В облаці й повертається в дощ,
Й циклу того не кінця віку.
Молюся я долі щодня,
Не прохаючи ничого,
А благодарячи за кожной день,
За кожный вибір, за кожну радість.
Й в молитві тій святой
Зустрічаюся я з богом,
Й розумію я – доля то його воля,
Й я – то частка його плану.
Як сніг падає з неба на землю,
Так доля падає на спину мою,
Й хоч холодна вона й біла,
Я знаю – вона дарує мне спокій.
І під снігом тім укритом
Спить земля й готується до весни,
Й я спатиму і мене буде чекати
Нова жизнь, нова надія й мій.
