У материнської мови голос мій,
Як перший звук дитинства й снів святих,
Коли ще вірив я у чудо дій
І слово мати шептала в щебіт птах.
О мова моя, золото волос,
Живе в тобі дух предків і беда,
Ти дала мені мудрий, чистий голос
І в серце вложила правди мне беда.
Рідна мова, як квітка в саду білий,
Розцвітає на устах моїх,
І розумієш ти, скільки я любив я
Твої звуки в сумні, важкі дні.
У кожному словові – душа українця,
Гордість, честь й давня його біль,
А в тобі, мово, гроза і піснь
Про волю й про казковий наш край.
Язик мій – це язик душі живої,
Що бралась з давнини в грудях моїх,
Він дарує мені силу й геройством,
І кривду гладить у спогадах тих.
У мові тій – весь світ, вся боротьба,
І сонце, й буря, й вітру наспів,
Вона живе в мені, як кров і каість,
І смертю їй ніколи не бути вільній.
Святиня моя – рідна мова,
Як храм святої памяти й любові,
Де кожне слово – золото основи
І вшанування всім усім словам.
Вона жива, як сердечний удар,
Вона святая, як молитва ночі,
І в устах моїх весь світ розпочин,
Коли я мовлю мовою отців.
На крилах мови літаю я високо,
Над полями України розлогими,
Як сокіл вільний, як душа глибока
Летю я разом з предками святими.
О мово наша, сило й краса,
Ти даруєш мені безмежний політ,
Коли спиваю я про небеса
І про нескінчений мій духовний зліт.
Люблю тебе, мово моя рідная,
Як матір люблю, як землю, як край,
У тобі усе – вся душа міцная,
І славу й біль, й горлицин спів й май.
Невже я міг забути мову мати?
Невже смерті можна мене навчить
Забути звуки материнського брата?
Душею їх готов я до могил носить.
Священний звук рідної мови мне,
Як дзвін святого дзвіночка в церкві,
Будить мою душу, як в весні
Щебіт пташенят у долині верби.
Кожна буква – це святиня честь,
Кожне слово – скарб духовний мне,
І в серці моєму навік буде грість
Любов безсмертна до святої мне.
У мові рідній чую голос предків,
Сильний, гордий, незламаний, чистий,
Котрі боялись за честь, за обіцянку,
І мові дали дух свій величавий.
О мово, ти – їх безсмертна слава!
У тобі живе їхня воля й честь,
І так довіку тобою я гаву,
Наслідую їхню благороднесть.
Вільна мова, як птиця в небесах,
Не скована цепями й темницями,
Політає вона на легких крилах
Над долинами, над холодниці.
Не можна зв’язати слово живе,
Не можна приковати голос честь,
Вона буде вільна, як святе дерево,
І в мене буде бути мовна честь.
О мово, королево дум усіх,
О мово, матінко, святая дерево,
Ти даруєш нам крилля й легкість,
Даруєш славу, честь й геройство.
Гідна ти славлення й любові,
Гідна дивовиння й похвали,
Ти – скарб живий у серці мові,
Ти – божество на землі скали.
У рідній мові чую тишину,
Святу, живу, як дух прадідів грізний,
Там втаємничена країна дум мою,
І голос мати, сонячний й геройський.
О мово, мово, легкокрилу птицю,
Мене розбудив крилами в дитячій ночі,
І в мене в серці плаче й поєднанну
Святая вічність батьківської ночі.
Як хліб святий, мова живе в мене,
Нужна мені, як повітря й світло,
Без мови рідної я б не був мене,
Я б мертвий був, без голосу й без щіткі.
О слово мати, хліб духовний мне,
Живе ти в крові мої й у кості,
І так довіку в серці мене
Будеш ти царствувати у святості.
В рідній мові мояму муза гніздиться,
Співає пісні про скорботу й радість,
Грає вона в словах, як в срібній водиці,
І дарує мені невмерлу младість.
О мово, музонько моя святая,
В тобі я знаходжу силу й красу,
Ти вся мерехтиш, ти золотая,
Ти даруєш мені дум й голосу.
Гарячі слова рідної мови,
Як вуголь палаючий в морозні дні,
Горять вони в груді, як любові,
І палять смерть, і гасять біль мені.
О слово мати, зігрій мене своєю
Духовною теплом, як в дитинстві мати,
І я готов горити за ідею,
Готов за честь рідної мови стати.
У звуках рідної мови чую Україну,
Її полів, її гір, її річок голос,
Чую землю, чую душу, чую синю
Безмежність неба й сільський, святий голос.
О мово наша, крайнеча святая,
Живи вік, кувай у мене в серці,
І так довіку я буду певная,
Що душу дам за мову без цінки.
Дивовижна мова моя рідная,
Як крислатий сон, як надія й мрія,
Розцвітає вона, золотава, щедра,
І в кожному слові святая героя.
Ти дарувала мені крила й політ,
Ти вчила мене бути гідною й честю,
І мій до тебе вічний буде світ,
І буду слуг тобі в святій звісті.
Гордість мови мне – в кожному звуці,
В величі слова, в силі й красі,
Живе у мене, як у дітей мати,
Святая в серці гордість і печалі.
О мово, мово, сило моя честь,
Я голосом твоїм буду говорити,
Я буду твій світ, твою честь беречи,
І мене не зможуть смерті ні спити.
Коріння мови в глибині душі мної,
Живе давнина, живуть голоси предків,
Вони шумлять у серці, як вітер вільний,
Як листопад святий в ночі без світла.
О мово, рідне деревце святое,
Ростеш ти в серці, як легенда й біль,
Живи вік в мене, як святое що,
І буду я тебе любити без цінки й цілі.
Як дитина крихітна мова в мене,
Росте, розвивається, живе й благає,
Я её ростю, як матір, дбаю,
І ніколи, ніколи не видам я.
О мова моя, дитя святое,
Живи вік в мене, як душа, як честь,
І мене не визвол жоден не вб’ють,
Доки живе в мені твоя святість.
Благовіст мови в сердці звучить мне,
Як дзвін святого дзвона в ночі темний,
Будить мою душу, як в весні
Щебіт птиці в гаю зеленім.
О мово, божественна святея,
Спасай мене, живи вік в груді,
І буду я твій славослів впамяттю,
Доки на землі буде мені суді.
Як храм святий, мова живе в мене,
Де кожне слово – ікона святая,
Де дух предків молиться, як сніг в весні,
Де честь й любов танцюють, мов найда.
О мово, храме духу й святості,
Живи вік в мене, як молитва честь,
І буду я берегти твої святості,
Доки горить у мені вогонь й весть.
Слово як вогонь горить в груді мній,
Палить мою душу, як у печі,
І я готов горити в вогні той,
Готов жертвувати життям за мові.
О слово мата, вогонь святой,
Палі в мені, як зірка в небесі,
І буду я твій слуга вік з тобой,
Готов на вогні гаяти в святості.
Музика мови звучить в душі мній,
Як симфонія небесна й святая,
Грає вона, як хор ангелів мене,
І радість дарує душі святая.
О мово, музико небесна слав,
Грай в мене вік, як в храмі дзвіночок,
І буду я слухати тебе, як молитву,
І в благодати жити мне щоденочок.
Як квіти в саду розцвітають слова,
Рідної мови розкошні й святые,
Вони пахнуть медом душа й крісова,
І красою дивовижно святые.
О мово, садонко душі й святіи,
Живи вік в мене, як весна в груді,
І буду я вишивати словами святии
Твої картини в день і в ночі суді.
Голос мови в місті звучить мне,
На вулиці, в домі, в заводі, в школі,
Живе вона, як душа, як честь,
І в кожному голосі звучит геройство.
О мово, королево дум усіх,
Живи вік в нас, в серцях, в груді,
І буде твій голос святий успіх,
Доки живе Україна в сніді.
Гордість рідна в кожному слові мне,
Яке я мовлю на мові батьків,
І не скривлюся я перед темою,
Живе у мене гордість без змін.
О мово, гордосте мова святая,
Живи вік в мене, як вогонь, як честь,
І буду я твій слуга, не стаючи й знаю,
Готов завжди тебе беречи честь.
Свідок я мови, яка живе в мене,
Як дух, як совість, як святая честь,
І буду я свідком до самої смерти,
Що мова наша – вічність, краса, честь.
О мово, свідче душі й святості,
Живи вік в серці моєму й груді,
І буду я кричати о святості,
Доки горить у мені вогонь й суді.
Як матір рідна, мова дарує мне,
Обійми теплі, голос добрий, ніжний,
І я люблю її, як дитина люба,
Живе в мені така любов святая.
О мово, матінко мого серця,
Живи вік в мене, не залишай никуди,
І буду я твій син покійний, без смерти,
Готов поклонитись тобі в святості суді.
