У стінах школи розцвітає дух,
Де слово вчителя – це чарівниця,
І кожний день приносить нам недуг
Від знань, що щедро дарує нам риця.
Здіймаються крила молодих душ,
Як птиці в небі синьому летять,
Забувши про турботи грішний шум,
До храму знаннь усі вони спішать.
На світанку приходимо ми в клас,
Як мандрівники до святої землі,
Там букви тяжко падають на нас,
Але сяють очима всі дні.
Учителька, як матір добра слів,
Розправляє нам крила дум і мис,
І ми летимо в космос без основ,
На ці науки – чарівниці брис.
Учись, дитино, вчись у цих стінах,
Де досвід старших переходить нам,
Як золото живе в піску й скалах,
Так правда жде в навчаннях нам.
Школа – це місто, де живе розум,
Де кожний камінь говорить нам чу,
І школярик з портфелем і з грозом
Йде в майбутня зустріч хмелю.
Азбука, азбука, магічний звук,
Як відкривається нам світ,
Кожна буква – це чарівний ключ,
Що відмикає безконечний світ.
У школі я дізнався про закони,
Про істину, про красу й біль,
І тепер у мене грають звони
Надій, що розпалює золоть.
Портфель мій ходить зі мною везде,
Важкий від книжок, важкий від мрій,
У кожній сторінці найду я беде
І радість нових істин святих вій.
Школа – це річка, по якій пливу,
Чому я вивчаю мову, науку,
І кожна хвиля несе мені слову
Про те, як жити в цьому світі з брату.
Дзвін лунає над нашою школою,
Як голос неба в грозу й туман,
Він зиває нам дорогу золоту
До скарбів знань, до чарівних земань.
І ми біжимо на уроки з радістю,
Як до святого храму й причастя,
В душі горить божественна радість,
Коли учимось, коли маємо щастя.
У школі я живу в обіймах книжок,
Як риба в морі глибокому й синьому,
Кожна сторінка – це святий кренік,
Що зводить мене до царства químium.
Вчителі наші – це провідники сумні,
По дорозі до світла й істини,
І я йду за ними невтомні,
Шукаючи істини святої й чистини.
Алея школи в осені золотій,
Як шлях до храму давніх часів,
Листя паде на головки дітей,
Як благословення небесних снів.
І школа стає для нас, як мати,
Що обіймає нас с любов’ю й теплом,
І ми забуваємо біль і страти,
Коли сидимо в класі в круг, в крило, в домом.
Революція розуму в школі горить,
Де юнь мислить, де розум пече,
Де кожна думка звільнюється й летить,
Як птиця з клітки в небо й вече.
Учитель – то революціонер духу,
Що дарує нам крила й волю мислі,
І ми стаємо вільні від худобі й муху,
На крилах розуму в царстве святої висли.
Школа для мене – це святий храм,
Де молимось ми Музам й богам,
Де математика – це чарівна граматика,
Де фізика – священна магіка.
І я входжу в двері з благоговінням,
Бо знаю – тут творюється чудо,
Тут розвивається в нас озаренням
Той дух, що веде нас у мудро.
Наш клас – це цілий світ мініатюрний,
Де кожен мусить знайти своє місце,
Де дружба, як у басні мандрівниці,
Гріє сердця у морозі й туманниці.
Вчителька учить нас не лише букв,
Але й того, як мати ближнього,
Як мати честь, як мати внутрішній стан,
Як мати сенс, як мати правду й брання.
В молоді обличчя школярів горить
Вогонь святой, щоб світ змінити,
Школа дає нам крила й дозволить
Летіти в космос далеко, велико.
І кожен з нас несе в собі зерно,
Що проросте в дикісні роки,
І стане горою, стане великим вістю
Про те, що школа учила нас уроки.
У школі мрія ходить рука в руці
Зі справою, як подружки в весні,
І кожен урок – це не мука,
Але святий момент перетворення.
Школа – це мост між минулим і майбуттям,
По якому йдемо ми в змаганні,
Несучи світло правди й знання,
Сяйвом, що озаріть всім нам.
Школа моя – як портрет на стіні,
Де кожна фарба – це цвіт людської душі,
Де вчителі малюють з нами чини,
Де видно щось прекрасне й чарівне.
Кожна лінія – це биття серця,
Кожна тінь – це мудрість старих років,
І коли дивимось ми й озираємось,
Видимо – світ цей чудовий й святой.
Повінь знаннь облила мене в школі,
Як річка весняна, розбурхана й дика,
Але я не боюсь цієї ролі,
Я плину з повіддю, я легка й велика.
Книжки, ідеї, слова вчителя –
Все це волна знаннь, що мене мує,
І я рада, що дозволить мені нести
В собі той клад, що школа мені дає.
Азбука серця вивчаємо в школі,
Де букви – це не просто чорне письмо,
Але слова, що носять із собою
Всю красу світу, всю його світло.
Вчителька учить нас розуміти
Не лиш, що написано в книжці,
Але й те, як серцем побачити
Істину в найдрібній снігурці.
О школо, храме просвітленна душ!
О місто чудне знань й наук святих!
Ти даєш нам велику благодать,
Даєш нам крила у простір хмарних висот.
Учителі як герої у нас,
Що день за днем палають для нас,
І ми, невдячні часом, все ж таки
Чуємо в них голос правди й віри святої.
Школа – як окно в безконечний світ,
Де кожна шпара дає нам шанс,
Побачити щось нове й невідоме,
Вступити в космос розумових танців.
За вікнами школи вирує життя,
Але всередині – святум знань,
І ми, як монахи, сидимо в затишку,
Вивчаючи азбуку істини й правди вань.
Клас мого дитинства – світ мініатюрний,
Де дошка чорна – то вічність знаннь,
Де вчителька – мудра, як боги давніші,
Де дружба – як благодать небесна.
Зараз я виріс, але пам’ятаю тоді,
Як сидів я на лавці, малий й скромний,
І учився азбуці букв дивних,
І сни мені снилися про будущу волю.
Шумар школи лунає в мені,
Як музика будущого світу,
Де кожен голос – це мова до мене,
Де кожен крок – це святий обіт.
У школі я навчився не лиш букв,
Але й того, як жити серцем,
Як слухати голос правди й добра,
Як мати надію, як мати волю й честь.
На світанку приходимо до школи,
Як паломники до святого місця,
Де світло наук озаріває стани,
Де небо й земля стикаються в місці.
Кожна година – це новий день,
Кожна книжка – то ключ від світу,
І школа дає нам благодать й силу
Вийти в життя з гордо піднятою чолом.
Весна приходить в школу разом з нами,
Розцвітають квіти на стільниці,
На вікнах світло грає позолотою,
І вчителька сяє з радості.
Навчаємо новий матеріал,
Як квітки розпускаються в саду,
І кожна дитина – то паросток,
Що прагне сонця, вологи й добра.
В класі нашому гармонія живе,
Як в оркестрі скрипка й флейта,
Кожен голос – то цінна партія,
Вчителька – то диригент, що веде.
І музика знань звучить у нас,
Коли вчимось разом, одна дітвора,
І я чую в звуках цих святий глас
Того, що школа учить нас про добра.
Школа мене змінила, як алхімія,
З звичайної дитини – в людину мислячу,
Вона мені дала крила й дерзання,
Вона научила мене думати й шукати.
Тепер я знаю, що світ не такий чорний,
Що є в ньому місце для надії й світла,
І все це я повинен школі – храму знаннь,
Що відкрила мені очі й душу.
Вчитель мій – як художник палітру,
Малює в нас образи світу й істини,
Його слово – то пензель, що малює фарбу
На білому полотні нашої душі.
Він терпелив, як садівник весною,
Що поливає росток, щоб піс ріс,
І кожен його жест, кожна його слова
Для нас – то золота крупинка знань.
У школі учимось ми справедливості,
Де кожен має право на голос,
Де вчителька судить не по красі,
Але по чистоті серця й доляви.
І це найважливіший урок,
Що дає нам школа кожен день,
Як мати братів одне одному,
Як будувати справедливий світ.
Школа – майстерня розуму й сердця,
Де учні – те ремісники, що кують,
Вчителі – то мудрі майстри,
Що показують, як правильно працювати.
І кожна книжка – то матеріал,
Що чекає руки вміння й серця,
І коли учимось ми наполегливо,
Виявляється чудо творення розуму.
Восень в школі – то часи змін,
Коли листя паде золотою,
Дітей повертаються з канікул,
Несучи в серці тепло й радість.
Школа приймає нас з розпростертими руками,
Як матір, що чекала нас,
І ми розповідаємо про своє літо,
І знову вчимось, знову растемо в дусі.
На залік йду я в страху й тривозі,
Ось дошка чорна, ось сувора вчителька,
Але коли заходжу я в середину,
Замість страху – приходить осяяння.
Я знаю відповіді, я готівся старанно,
Школа дала мені знання й впевненість,
І залік – то не звичайна контрольна,
Але святу перевірка мого дзвйв.
