Сніг падає на землю білий,
Морозом лиця нам німіє,
І зима в зустрічі красива,
Коли душа від благодаті іє.
Льодові гілки в сніговій шубі,
Блищать, як дорогі намистини,
На морозі блідіють губи,
Але світлішають серця й очи.
Через сніговий покрив глухий
Чути можна пісню вітру,
Як зима співає, спокійна й мудра,
Про вічність в кожному кристалі льду.
Кружляють сніжинки в танці,
Як білі метелики грають,
І дні стають коротші, темні,
Але звёзди ясніше світять.
Холодна краса зимового лісу,
Де тиша царює в гіллях густих,
І кожен звук, що чути в цісу,
Як дзвін святого різдвяного дня.
Замерзла річка під кригою,
Зливається в один мотив,
І всім нам дарує він тишину,
Що гріє душу нам в стиглу.
На вікнах узори морозу,
Що малює зима ночами,
Як казка для дітей без розуму,
Що снять про чудо перед сном.
Через снігові метежі,
Через бурі й темноту,
Ми йдемо в холодних безнадіях,
Але знаємо про майбутню красу.
Гілки вкриті льодом сяють,
На землі коринь зимує,
І все живе чекає весни,
Але й зима в смутку красива.
Білі крила снігових вихорів,
Вели нас в землю білизни,
Де панує спокій, де музика гір,
Де гармонія в морозній тиші.
Холодна вода в річці льде,
Чеканить мелодію весни,
І в серці кожного живе надія,
Що скоро прийде тепле сонце.
Зима одягає землю в сніг,
Мов царку з бріллієнтів чистих,
І до весни ще чекаємо нас міг,
Щоб стати теплішим у святий час.
В морозі зоряння ночей,
Коли на тілі лід печалі,
Ми чуємо в душі напів спів апей,
Що гріють, як вогонь, всередині.
Під снігом спить жива природа,
Їй снять про зелені сади,
І в кожної спаної роди,
Живе надія на приход весни.
Чистота морозу неземна,
Святість в кожній снігинці видна,
І щедра зима, хоча й холодна,
Нам дарує красу, що вічна.
Холодом повіває з неба,
Зима танцює в вихорах,
І в цьому танці є неба,
Що гріють душі нас в морозах.
На землі лежить ковалі білий,
Що вкриває світ від погляду,
І цар морозу, гордий й сильний,
Цар грає в снігах дивну гру.
Зимові кольори холодні й ясні,
Блакить неба під луною,
І в безмежності просторів красні,
Легше дихати, чистіше прозріти.
Морозна роса на листях сріблить,
Лід на гілках блиснув вночі,
І серце в холоді пробуджується,
До новой красе, до нових очей.
Зима приходить без попередження,
Так швидко, так неочікувано,
І ми привикаємо до холодну,
Немов до старої, рідної пісні.
Білий килим на землі лежить,
Сніг не плаче, не поскиглює,
Але в кожній сніжинці чиниця,
Святість мовчаз, слуга й пісня.
Зима мальує на вікні узори,
Як художниця в снах святих,
І дивимось ми в ці картини,
Без слів, без фраз, лиш з очима.
На світлі місяця морозі,
Тінь людини, мов привид,
І ходить, мовляючи про розі,
Про светлий день, що впаде кінець.
У холодному обіймі зими,
Ми чуємо теплоту душі,
І все, що дало нам свободи,
Це мовчання, це безмежна пустота.
Сніг падає, як молитва біла,
На плечі, на обличчя, на душу,
І в кожній сніжинці світить сила,
Що дарує нам нову душу.
Мороз чеканить мелодію душі,
Холод проходить через гарячу кров,
І в цьому чаді, в цій нечістній толпі,
Ми знаходимо красу і спокій.
Зимою білий весь світ стає,
Сніг все закриває, все забирає,
І цар морозу царствує святий,
На троні льоду, в палаці вічній.
На берегу річки замерзлої,
Ми слухаємо її мовчання,
І в цьому мовчанні чують голос,
Голос вічної, глибокої правди.
Зима, красиво, невимовно,
Холодна, чистая, як дух святой,
І все в світі стає простою,
Коли немає слів, лиш красота.
В зимовій ночі збудиться луна,
Палає срібно-блакитне світло,
І вся земля священна та святая,
Спить в обіймі морозу вічного.
