Листя падає, як сльози,
На холодну землю вниз,
Золотіють небо, грози,
І прощається весь світ.
Осінь дарує нам краї,
Барвисті, яскраві, тепле,
Природа в останніх грає
Фарбах перед довгим сном.
На вітрі танцюють гілки,
Обнажені й сумні, нові,
Лунають дощу голоси
Як скорботна пісня любові.
Вже холодіє повітря,
Червоніють клена листя,
І з неба сипле густо птиці
На крилах мчаться вже в даль.
Осінь – королева грусті,
Але грусть та не біда,
Бо красива в своїй мисті
Природа завжди, завжди.
Дощ стучить по вікну сірий,
Жовте листя на землі,
І замріяний я, втомлений,
Чекаю весни, хоч б коли.
Кружляють в повітрі крильця,
Золоте листя летить,
І моє серце з птицями
Кудись на північ міцить.
Позолота та мідь на гілках,
Природи останній дар,
Холодна жива та танцює,
Отож чудо й страх для нас.
Листя паде, як молитва,
На землю, на камінь, на хід,
Осінь приносить забуття
Своїх теплих літніх ночей.
Осінь – це вірш самої природи,
Де кожна строфа – листочок,
І кожен звук осінніх проводів
Поет долі нам пророчить.
Темнішають дні, коротшають,
Прозір становиться син,
І ті, що влітку не відали,
Тепер шукають теплих днин.
Коли осінь постукає,
Я чую голос минулого,
І душа моя тремтить,
Чекаючи весни, беззвучно.
На морозі іній сніг,
Перше листя вже летить,
Осінь дарує нам крок
До задуманих вітчизн.
Золотою краскою світ,
Мальовано природою вмісто,
Осінь – душі моєї спів,
Тисячі разів одного місця.
Хмари сірі, вітер острий,
Холодіє світ кожен день,
Але в серці світ розсипається,
Золотою іскрою осені.
Падає листя на тихо,
На траву, на дорогу, на дах,
І моя спогадів виїхав,
Разом з листям в осінніх снах.
Осінь – это время чудо,
Коли світ змінює обличчя,
Дерева знімають платття,
Укриваючись в мороз.
На вітрі танцює листя,
В повітрі летять барви,
І я стою, закриваючи очі,
Щоб почути вітру голос.
Золота осінь, чарівниця,
Котра крадеться до нас,
Дарує дарами, дивує,
І серце б’єть сильніший раз.
Холодно, вітрято, грустко,
Листя опадає з дерев,
Осінь приносить забуття
Щастя того, що де-де.
На землю падає росинка,
Прозора, мала, гола,
І кожна росинка – осінь,
В краплині – вся доля світу.
Осінь – це пісня про смуток,
Про те, що все летить, все мчить,
Про листя, про холод, про час,
Що крадеться за спиною.
Світ облякається в жовтень,
В помаранч, в червінь, в золото,
І від тої красоти
Серце ранить не міцно.
Дощ стучить по хворості,
Вітер гуляє й поет,
І природа розповідає
Про долю і про конець.
Осінь – королева змін,
Вона всім повідомляє,
Що все в світі не вічне,
Все плине, все мінятися.
На морозі зоря сяє,
Холодне небо голубе,
І я чекаю снігу білого,
Щоб грез осінні покрив.
Листя золотом світиться,
На землі лежить, грає,
І мине більше слів,
Ніж листя на вітрі пісень.
Холодає вітер острий,
Природа готується спати,
Осінь – це вічна дорога
До сну самої землі.
Осінь стукає в двері наші,
Приносить вона з собою
Спогади про літні дні,
Що вже ніколи не вернеться.
Золоті дерева стояться,
На тлі синього неба вис,
Осінь співає мені пісню,
Яку не забути вже мне.
