Вишивана сорочка – святиня душі,
На ній узори, мов молитви, чисті,
Стоїть українець у білій святині,
І світ весь бачить рідну кровину.
Кожна нитка розповідає сказку,
Про батьків, про любов, про радість,
Вишивка як живопис душі,
Що передається від батька до дочки.
В узорах вишиванки – історія роду,
Символи добра, достатку, ходи,
Кожен крок українця в цій святині,
Живе душа в орнаменту таємниці.
Вишивана сорочка – крилаті мрії,
Білі полотна, що шумлять на вітрі,
На грудях вишитих – молодечість,
І невмирущої душі святість.
Жінка шиє вишиванку довгі ночі,
Чорні нитки, золото, червоне,
В кожний стіжок вкладає серце,
Передає любов крізь поколінь.
Під вишиванкою палає груди,
Серце українське бьєтся гордо,
Орнамент стародавніх батьків,
Живить в нас пам’ять про святих.
Простий селюк у вишиванці,
Йде полем, мов цар на престолі,
Вишивка дарує гідність йому,
І достоїнство нерозривне.
На полотні білому – вічність,
Хрестики, зірочки, кіщаки,
Вишивка – мова серця українців,
Що говорить крізь тисячоліття.
Вишивана сорочка мерехтить,
Мов зоря на темному небі,
Цим світлом світять українці,
По всіх землях чужих і рідних.
В кожній вишитій узорці,
Крізь полотно говорить час,
Духовна мудрість предків древня,
Живе в орнаменті для нас.
Вишивка – обличчя народу,
Краса і честь, і святість див,
На груді словами вишитих,
Гордість, віра, рідний крив.
Стара бабуся дарує внучці,
Вишиванку, як святиню, з молитвою,
Та доля вплетена в нитки,
Буде оберегом на життєвій стежці.
Білі лляні полотна святі,
Що розправляють молоді нареченої,
На першу свою брачну ніч,
Вишивка – обітниця щастя.
Орнамент геометрич і магічний,
На вишиванці – весь космос вишитий,
Символи землі, води, вогню,
Та повітря в нитках зв’язані.
Вишивка – наука про дух народу,
Кожний знак, кожна лінія, кожна точка,
Розповідає про богів, про віру,
Про коріння, що в землю тягнеться.
У вишиванці йде селянка в церкву,
Серед богів у храмі святім,
Одяг її святіший за золото,
Бо носить він душу України.
Вишивана сорочка – армія,
Де кожна нитка як боєць,
Що стоїть за волю рідного краю,
І не знає поразки в бойці.
З синьої ночі вишивка народилась,
З давніх часів, коли світ був молодий,
І досі живе таємниця древня,
В орнаментах, що шиють матері.
Вишивка – це мова матері,
Що шепоче молитви в нитки,
Коли дитина одяг ложить,
На груди молитви матері впадають.
В полі жовтому стоїть хлопець,
У вишиванці білій, вишитій золотом,
Під сонцем палючим і ясним,
Мов образ святої України стоїть.
Вишивана сорочка – архів,
Що зберігає всю історію роду,
В ній імена предків зашифровані,
І молитви, що були шепотом.
На узорах вишиванки – род,
Де бачиш ти свою крайину,
Через нитки білі і червоні,
Дихає груди твої Україна.
О, вишивано сорочко багатобарвна!
Ти твориш красу в дії простій,
Білизна і орнамент божественний,
Творять чудо любові й святості.
Вишивка – то не просто мистецтво,
А відповідь на крик душі,
Коли простий селянин одягає їх,
Він одягає мудрість усіх батьків.
Залізо холодне, холодне серце,
Тане від зустрічі з вишиванкою,
Тому що в ній – світ теплий, живий,
Та святість, що виходить з глибини.
Вишивка на грудях горить,
Мов пломінь невгасимий,
Що розповідає про любов,
До дому, до землі, до нації.
В темну ніч світить вишивка,
Мов лучина в хатині старій,
Вона освітлює шлях дітям,
До пам’яті, до коренів, до Бога.
Вишивана сорочка на плечах,
Як мантія королів древніх,
Щоправда – король це простий люд,
Але в вишивці – вся гідність світу.
Кожна жінка, що шиє вишиванку,
Говорить мовою прабаб своїх,
І голоси їхні лунають в нитках,
Через тисячі років до нас долітають.
Вишивка – божественна мова,
Що вчить нас того, хто ми є,
Від першої нитки до останньої,
Розповідь про душу України жива.
