Україна, мати святая,
Твій син поклон тобі несе,
У серці вогнем палає
Любов до рідної землі.
На землі, де кров пролита,
Де болить душа від біди,
Живе душа невмирущая,
Що в грудях українців горить.
Дикий степ розстилається,
Вітер в травах голос носить,
На Україну звертається
Мудрість давніх дум і помислів.
У травах золотих лежить
Розмова з вітром про судьбу,
Про те, як серце в грудях дрижить,
Коли згадаємо про тугу.
Мати-Україна чекає,
Чекає синів на крові,
Молитву грозну посилає
До небес, де витають мови.
Земля поет спішає змовити,
У кожнім зернику золо,
Любов до батьківської хати
Живе в душі й біда, й воля.
По стежці в темряву йду я,
Душа запрагла батьківськой,
І в серці грає мне, поклоня,
Пісня про край мій святой.
Хліб і сіль — святиня України,
На столі лежить як обід,
І з цим хлібом йдуть до долини
Наші діди й матері вмить.
Душа народу — як вогонь,
Що грає в ночі і в дні,
І хоч на нас падає тінь,
Живе Україна в мені.
Коли кохаєш край святой,
То й доля дарує тобі
Чарівний голос над землею —
Пісню про вічність і любові.
В степах надії горить сонце,
І плаче там святая мать,
За синів просить у оконце,
Щоб їм змогла вона дати.
Як у колисці малий син,
Так й Україна спить в ночі,
І присни снять про золотий день,
Коли будуть щасливі ночі.
Голос степу лиця кличе,
До землі поклін й поклон,
Коли ж Україна ожигне,
Засяє в небі новий сонце.
Люблю тебе без границь, край,
За гірку й долину душу дам,
За квітки, землю, син мій, дай
Мені розумність жить в часі.
Вічна пісня плаче де-небудь,
У корінні дуба старого,
І живе в кожній дитини грудь
Тугу про край дорогого.
Чорна земля, щедра мати,
Дарує нам хліб і слізьми,
Ми вклоняємся у світлі
І молимся за долі ми.
На крилах орла літаємо,
Над степом і гірками,
Українців боге прославляємо
У вічні наші часи.
Тиха ніч над Україною,
Спить земля в луні срібній,
І живе в душі лебединою
Мрія про край мільйонний.
Крик душі неможна вслух донести,
Горе, радість, болі й сни,
Україно, матір святая,
Пошли нам день прощеної беди.
У полі житному гуляю,
Золотий зір в очах блищить,
І про Україну мрію,
Про те, що серце пашить.
Свобода птахом вилітає,
З-під грома й хмар пожару,
І Україна запитає:
Коли ж прийде твоя пора?
Люблю тебе, моя земля,
За кожну травку, кожний камінь,
За то, що в грудях вогнем пала
Любов, що в мене й слів немає.
На берегах святого Дніпра
Лежить душа моя, люба,
І кличе голос старовинний,
Що в глибині річки бува.
Килим України сткана,
З гарних квітів і снів,
І в кожній нитці вишивана
Історія всіх днів.
Мій край — як мати біля ліжка,
Що спів поет в темній ночі,
І дарує мені потішне слово,
Щоб я був щасливий ночі.
Скорботна й святая Україна,
Твій біль — мій біль і дум,
І в серці грає лебедина
Пісня про радість давніх дум.
Вольна воля — мрія наша,
В степах гине, як туман,
Але в грудях нас живе краса,
Що зробить нас у вічний час.
Крові батьків, крові славі,
В нас живе, в крові й в слові,
Україна — мати наша,
За що молимось в молитві.
Над квітами голубями літає,
Душа запрагла волі й днів,
І Україна закликає
До себе всіх синів основ.
