Гуляє вітер над землею,
Де дніпрові плинуть води,
І шепче він про волю,
Про героїв наші роди.
Карпати стоять, як часовні,
Охороняють край святой,
А степи золоті і чарівні
Гукають голосом судьби.
На грудях України серце б’ється,
Червоне, як калина на зорі,
І в кожному ударі чується
Спів предків на священні гори.
От тут, де бор густий і мудрий шумить,
Де сонце золотає за холмом,
Живе душа народу і не снумить,
А чує тільки волі вічний гомін.
Стою на берегу священної землі,
Де колись славу ковував мій край,
І чую голос предків в журавлі,
Що вще від Києва гукає нам до дай.
О, землю милу не забуду ніколи,
Лелеку-матір нашу, невісту-красу,
З тобою, Україно, буду в час біді й болі,
Носити буду честь твою й красу.
Кожен камінь на Україні —
То сліди древніх часів,
Де жили люди без неволі,
У волі, честі и святав.
Гаї шепчуть про дружини,
Про князів сильних і святих,
Про церкви золотої шпилі,
Про гордість предків наших ших.
Вибігають степи до горизонту,
Як море золотого колоса,
І в кожній пальці溫 теплого степу
Живе душа України, голос.
Летять орли над просторами,
Вільні, як вітер, як судьба,
І всі напилися жар-пожарами
Божественної красоти.
На землі України титани жили,
Що мужністю велику дивили світ,
Вони казали мислю не ганили,
А честь носили як священний світ.
О, навіщо забули їх здобутки?
Навіщо дух віддали в неволю?
Повинні ми пробудити й спробутки,
Повинні ми відстояти волю.
Весною золотою розпущаєтьсяї
На дніпровських берегах,
Розкриває крила і літає
Надія в серцях українців,
За ніч біля річки чутно спів,
То голоси древніх днів,
Як вітер пра́гне знову
До серця нашого прилів.
Крізь туман століть бачу край,
Де живе моя Україна,
Як гарна, невемління й кра́й,
Як матір наша невинна.
От дум лежить землі́чна боль,
Та в сні не гаснуть вічні вогні,
І чую я біль, безмежну роль,
За долю рідної він стоні.
Синь неба стелется над нами,
Як покривало благодаті,
А знизу гудуть міста, хутори і хами,
Живе село у своій грайте.
Це наша синь, це наше небо,
Це України золоте лоно,
Де народився я і де з хлібом
Ділю з землею свою оброну.
Дивогляд простягається земля,
Від моря вздовж до гір святих,
І кожен атом, кожна стиглась поля
Гадає про судьби минулих.
Сніги тануть у горах,
Течуть потоки крізь долини,
Несуть вольнійноі дивогляди
До серця нашого в святині.
О рідня моя, земле святая,
Про яку вночі я сніжу,
Де бро́ди ріки срібні, грая,
І в полях травива стою.
Пісню про тебе, неделю,
Про гірко-солодку долю
Буду я пісні співати біліюча,
Назавіки помню боль.
В сутінках місячних гуляю
По лугах України древньої,
І дивлюсь, як земля дихає
Під покривалом ночей мойної.
Луни звітають про геройство,
І кожна хатка оспівує
Про честь, про мудрість і героїство,
Що в душах наших все живує.
Під небом батька голубого
Стоїмо ми, небога́ні,
І чують серця голос слова
Про волю, честь, про осільні дні.
О, як молюсь я перед зіркам,
Щоб світ узнав про міцність нашу,
Щоб знав, що в нас є дух і дерзка мір,
Що берегу щиро душу.
На гірських вершинах Богдан каже,
Що коні-вітри навіки вільні,
Що степи без меж і душа каже,
Що честь живе в людях святих.
То голос древніх козачків
Гудить в землі через столітть,
І кожен син України слів
Знає про славу волі чистої.
— О, землю матір, чу вас голос!
Вкажіть мені про те, де честь?
— В серцях селян, у молодих голосах,
В любові до роду, що вже не есть.
Розмова вечна з матір-землею,
Розмова про біль, про радість, про сон,
І знаю я, що буду вірнолеєю,
Що мудрістю всі наслідимо ми вол.
Чую я кликання дальне,
Від гір, від степів, від морів,
Гукає мене край печальне
На боротьбу за волю, за цінні слова.
О, як хочу я їхати,
Де мамин край, де отців слід,
Там по утрам привітання
Від перших сонячних вогнів.
Коли прокинеться Україна,
Як велична, гордая, вольна,
То гордо зможе буде синя,
І степи співатимуть гімн могутної волі.
Спить край на ковилі старій,
Та буде час, коли прокинеться,
І кожний син, як витязь старий,
За честь землі боротися буде, братися.
Скарби духу моїх батьків
Не в золоті, не в срібній мізі,
А в пісні, в думках вільнолюб-ків,
В любові до землі святої.
От ці скарби що шукати,
От ці цінності беречи,
I мій обов’язок — берегти й відстояти
Красу України, її честь.
Нескінченні далі розкривають,
Як книга з мудрості стародавньої,
І срібне річки розповідають
Про долю в теперішній, новій.
Від Карпат до Чорного моря
Лежить Україна як статуя,
Живе в її душі виля, стоїння,
І чую я її зову, звичу.
В крові випалює вогонь,
Що розповідає про гордість,
І кличе голос мене вночі
На боротьбу, на волю, честь.
О, як хочу я летіти,
Навколо світу розповісти,
Що в сердцях України спів дивовіши,
Що честь живе, що будем мати весь.
Золотім куполами небо торкаються,
Церкви України, древніші святині,
На них сонце схід розвіється,
І чую я душою їхню чистину.
Кожна церква — то молитва,
Що збирала воля віків,
Де до неба здіймалась дивна спів,
Та честь предків святих.
Під прапором свободи йти
Готовий я на боротьбу,
Готовий я навіки блюсти
Честь України, волю, красу.
Не страх не жах не мене дужить,
При совісті при вірі в силу,
Я чую, я живу, я служу
Землі батька в святій цілі.
Третій сніг розвіння на землю,
Як покривало білий чистий,
Укриває сніг печаль болю,
Та не скривають сни святої тисни.
Під снігом чути серцебиття,
Як мамина земля дрімає,
І буде знову пробуджень, вростання,
Коли весна її гарячо їй дає.
О, геній землі України!
Оживи наших наслідків силу,
Прозвучи голосом скорбини,
Пробудь нам чистоту й красу.
Живи в серцях людей до суді,
Живи в святинях древніх місцях,
Живи, щоб знали діти люди
Про честь, про волю, про боротьбу, спас.
На небі світить знак долі,
Він править нам до святого краю,
Де волю знаємо, де боліли
За мудрість часів золотие й ная.
Знак долі виднеється вночі,
Гадає мені про життя,
Про те, що буде, батьків очі
На мене дивяться святая.
Гласом свідіння гудиться земля,
Про те, як жили, як творили,
Як честь берегли і на волю чекали,
На волю, свободу, на честь.
Слухай, о людо, голос цей,
Слухай глас древніх батьків щедрих,
Вони дають від світу ключ
До сердець твоїх найсвітліших.
Млинар України мелює,
Мелює зерна праці й болю,
І мука в руки падає
Для хліба волі, честі, долі.
То фарба вічна, то робота,
Що людям дає хліб земний,
Та на душах печать золота
Від злоти України святиней.
Голоси далеких років
Приносить вітер крізь века,
Розповідають про героїв,
Про честь землі, про велика дна.
Слухаю я о ці голоси,
Вони мене вчать бути вірним,
І чую я, як бити в гекоси,
Як служити краю й бути гідним.
