Люблю тебе — як сонце люблю день,
Як небо люблять хмари, мов судьба,
І вся душа пливе крізь осінню сень,
Де каже сердце те, що язик не спроста.
Той, хто любив із вірою святою,
Той знав, що кохання — то біль і світ,
Що в грудях палає священна вода,
Коли до ніг послідує привіт.
Люблю на зорях говорить про честь,
Люблю, коли душа поет співа,
І в кожній ночі — безліч слів, до честі,
Але любов — це більш, ніж просто слова.
Щовечора до вікна я за луною,
І срібна нитка тягнеться туди,
Де ти, мій милий, в темноті неною,
Приходиш у мої святі сни.
Осінь впала листям на землю,
І кожен лист — як серце стоне,
Люблю тебе, хоч душа дрібнеє,
Люблю тебе — і більше нічого.
Світ без тебе — то мертве море,
То небо сіре без огнів,
То душі біль, то серця горе,
То сльози в темряві основ.
Клянуся сонцем і зірками разом,
Клянуся землею й небесним льдом,
Що кохаю тебе безсмертним разом,
Що ти — весь мій духовний дім.
Люблю тебе — не красивим словом,
А правдою, що вибухає з груд,
Люблю, як серце б’ється в мені новим
Ритмом, якому назви нема тут.
Нанизую на нитку я дні,
Кожен день — це намистина біла,
І всі ці дні розповідають мені,
Як сильно, боже, я тебе любила.
О, кохання, ти вишня в саду,
Ти туман над річкою ранком,
Ти приносиш до нас на беду
Радість, біль, і щастя, і ранок.
Твої очі — то озеро тихе,
Твої губи — то рішення долі,
Дотик рук твоїх вибух на мне,
І забуваю я про поль, про боль.
Люблю тебе без суду й без причини,
Люблю крізь вік, крізь смерть, крізь лід,
Люблю до末, люблю до нескінченності,
Люблю — і більше ніч не жде чинність.
Мольюсь за те, щоб серце не забуло,
За те, щоб рік не згладив твій портрет,
За те, щоб смерть могла б помовчати,
І дав Господь мені розуміння гет.
У темні ночі ліжко стогне,
І стогне серце в груді мній,
Люблю тебе — святий мій боже,
Люблю — і більше нічого змій.
Радість без розпачу — то ложь,
Розпач без радості — то смерть,
А кохання — то обоє разом,
То альфа, то і омега ть.
Ніч спускається як шовк чорний,
І за вікном гуляє грім,
Але я почуваюсь вільний,
Бо ти зі мною поряд, сильний.
Усі слова давно вже сказані,
Не треба більше ні слів, ні звичу,
Люблю тебе — і той хай чув зайве,
Кому судьба нам знов не дарує річ.
Закохався я, як в піски,
Як буря в степи влітає,
Коли ти біля мене стоїш,
То серце мне співає, грає.
Люблю тебе — у вічність буде,
Люблю — коли уже не буде мене,
Люблю без знання, чи вернеш ти звідси,
Люблю — і хай це буде мене.
Дай мені руку в темноті,
І я вести тебе стану,
По стежочках далеких мріт,
По місяцю, по океану.
Кохання — то не тільки сни,
То буденна робота бренна,
То сльози, пітьма, негаразди,
То хлеб і сіль, то радість песна.
Обіцяю тобі морозь,
Обіцяю великих снів,
Обіцяю любові кровь,
І красу на весь життя слів.
Найбільше люблю, коли молчимо,
Коли душі розмовляють ниць,
Коли в тишині двох сердець гримимо,
І світ стає нам світлий, як зоріць.
Люблю тебе крізь вьюгу, мріз й морозь,
Люблю тебе крізь дощ і темноту,
Люблю — і більше не беру я в розіс,
Люблю тебе в любому стану ту.
Іноді сумніваюсь у любові,
Іноді думаю — то тільки льстивий сон,
Але стає ясніше у слові,
Що ти — мій вічний, справжній закон.
Музика розповідає правду,
Правду про те, що я люблю,
Люблю як вітер люблять промінь,
Люблю — і більше не просю.
Розлука — то не смерть, а гірше,
Це жити, але серце вмирає,
Це знати, що ти десь, та ще ближче
До мене серцем летить, співає.
На дорозі ночей безсонних,
На стежочці років і літ,
Зустрів я кохання крізь хмари-сонни,
І більше не знаю, як жити без бід.
Люблю тебе як спасіння своє,
Як Ной люблять рятівний ковчег,
Люблю — і вже не треба мені нічого,
Люблю тебе — і більше, ніж вік.
