Осінь прийшла на золотих підошвах,
Розсипала багряне золото в росах,
Деревам шепче про забуття,
Листя танцюють у смутку життя.
Вночі приходить перший льодяний дих,
Морозить воду в чашах розінки,
І починає грати мотив тих
Піснь, що поют нам звіздочки-нинки.
День скорочується, як вдих останній,
Сонце горить в небі, наче брань,
Небо плаче дощем, стане гарячим,
А душа моя відходить у даль.
Яка безнадія в листопаді,
Коли листочки падають, як сльози,
І на землю стелиться на ряді
Килим з квітів осіння – розфарбоване троянди.
Тепло залишає нас, як друг,
Що мовчки зібрав свої речі,
Осінь – це прощання від наук
Літніх днів, гарячих за віч.
Золото розливається в полях,
Колосся гнеться під вагою літ,
І в цій красі, в осінніх чарах,
Чую я, як відходить мій світ.
Туга приходить з першим холодом,
Коли земля готується до сну,
І серце б’ється міцним молотом,
Розуміючи власну біду, біду судьбину.
На краях небес горять зорі,
Осінь палить золото в огні,
День короткий, як короткі історії,
Що шепчуться о смерті листи мені.
Природа мовчить, як монах у келії,
Листя шепчуть таємниці смерті,
Осінь – це молитва, це вся вірність,
До земельного сну, до весни, до серця.
Вітер носить дух осінніх днів,
Розносить золото по всім полям,
І кожен лист – це слово з чарівних снів,
Що пройде мною в смутку, як туман.
Осінь розпоряджається в садах,
Наказує деревам знімати вбрання,
Красу скидати в ураганах,
Щоб новому світу дати завдання.
Осінь вчить нас відпускати дорогих,
Листя падають – це уроки,
Смерть не страшна в пейзажах осінніх,
Якщо красу розуміємо, немає біди в строках.
Піч осіння палить грарячо,
Золото тне в полум’ї вогню,
Поцілунки холодних вітрів мрія,
Торкаються чолу мені, беру.
Кожен лист – це сторінка книги,
Осіньньої історії живої,
Читаємо ми ці святі подивиги,
Розуміючи світ неживою.
Смерть не страшна осінньою порою,
Коли все миру вмирає, природно,
І духом живу я неживою,
Розуміючи закони непокірно.
Листя танцюють в вальсі смерті,
Кружляють вихори вітрів,
Осіньне святкування цієї неверти,
Де все живе, умирає, ловив.
Холодний поцілунок ночі приходить,
Морозить слізьми щоки осінні,
І серце мле, коли знаходить
Себе у сніжно-білій пустині.
Запах листя, запах землі та смерті,
Запах вологих вечорів та змін,
Осінь пахне розставанням серця,
З літніми мріями, з буйніх квітин.
Природа плаче холодною росою,
Листя падають, як божі сльози,
І в цьому плачі знаходимо спасенням,
Розуміючи, що смерть – це не розоза.
Небо горить осіннім багрянцем,
Вогонь невидимий палить світ,
Золоті кольори, небесний танець,
Де осінь – це останній наш привіт.
Міражі урожаю в полях гарячих,
Золоте колосся гнеться до землі,
Осінь дарує врожай у розплачах,
За річні труди, за слізьми ночі.
Осінь вчить нас змінності вічній,
Що нічого вічного немає в світі,
Листя падають з беззахисних гілок,
І ми розуміємо цю істину в світі.
Смерть святкується осіння порою,
Як найбільший подарунок святий,
Коли природа служить молитвою,
І листя падають – це гимн святий.
У безні вечорів осіння,
Де день все коротший, як дихання,
Знаходимо ми тишину цінна,
Що бліджить серце смутною мовою.
Золотий полон захопив світи,
Золотої сльози падають з небес,
Осінь голосить як древня пісня,
Що розповідає про остатній всес.
Крила осіні машуть в небі синім,
Розносять холод по землям рідним,
І кожен лист – як крилець єдиним,
Що летить у вічність, летить відвідним.
Музика падіння листя лунає,
Як піснь, що співає саме природа,
Осінь нам дарує, оспівує знає,
Про смерть, про життя, про холодну воду.
Спомин про літо гарячий світлий,
У осіні блідне, як туман,
І листя золоті, від болю пітлі,
Падають на землю в мовчанні полян.
Осінь освітлює темряву ночей,
Золотом та руде барвою,
І в цьому світлі бачимо ми грей,
Смерті, розуміння, святої молитвою.
Адажіо осіні лунає в душі,
Повільна музика падіння листів,
І в цій музиці знаходим услужу,
Розуміння смутку, осіння слів.
